§ 2. Боротьба графині Теклі Потоцької за збереження маєтностей свого сина Володимира від конфіскації

ХІХ ст. – чи не найдраматичніша сторінка в долі українського народу, пов’язана з повстанням Чернігівського піхотного полку 1825–1826 рр., польськими повстаннями 1830–1831 рр. та 1863 р. за відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 р., проведенням селянської реформи 1861 р., її впливу на злам старих суспільних стосунків і зародження нових, капіталістичних, зменшенням впливу польського-шляхетьскього елементу на всі сфери політико-економічного й культурного розвитку краю, становленням й розвиток соціалістичних ідей у вселенському маштабі.

В загальних рисах ці, та інші проблеми аналізувались нашими попередниками, коли робилися спроби показати, в першу чергу, політичні перепетії і, меншою мірою, зверталась увага на активну боротьбу царського уряду методами конфіскації маєтностей учасників Листопадового повстання. До останнього часу ця проблема, з невідомих нам причин, залишалась поза увагою вчених. Виняток стновить фрагмент з праці відомого російського історика В. Семевського, який побіжно наголосив, що польські потрясіння вплинули на політику Миколи І щодо переведення селян маєтностей Теклі та її синів Володимира і Станіслава Потоцьких у тимчасово зобов’язанних¹¹³³.

Радянська історична наука акцентувала увагу на вдягненому в ідеологічну пелену марксистсько-ленінської концепції класової боротьби фактологічному описі подій в соціально-економічній сфері у працях І. О. Гуржія, О. П. Крижанівського, Г. Д. Казьмирчука і Т. М. Соловйової¹¹³⁴, О. О. Крижановської¹¹³⁵; у військово-політичному протистоянні в дослідженнях Г. І. Марахова, Г. Я. Сергієнка¹¹³⁶. Тільки Григорій Марахов звернув увагу на таку форму покарання учасників повстання, як конфіскація їх маєтностей, не розкривши її суті.

Сучасна історіографічна думка поповнилась невеличкою спеціальною публікацією Олексія Юрє’ва, яку ми вважаємо несміливою спробою молодого дослідника-початківця замахнутись на практично не досліджену проблему: конфіскація маєтностей поляків – учасників Листопадового повстання 1830–1831 р.,¹¹³⁷зокрема, частини маєтностей гр. Теклі Потоцької.

Документальною основою цього нарису є архівні матеріали Центрального державного історичного архіву України у м. Києв, які відклалися в кількох фондах, зокрема в ф. 486 “Київська палата цивільного суду”¹¹³⁸ та ф. 442 “Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора”¹¹³⁹. Тут зберігаються білові документи і чернетки підготовчих матеріалів чиновників різних адміністративних та судових органів місцевої влади, в тому числі: рапорти місцевих судових органів, прохання графині Теклі Полоцької до генерал-губернатора, укази Правлячого Сенату, відомості Волинської ліквідаційної комісії тощо¹¹⁴⁰.

Граф Володимир Щенсни Потоцький і графиня Текля Геронімівна Потоцька, уроджена княгиня Сангушко отримали великий спадок з “імперії тульчинського Потоцького” три волості – дві з них знаходилися в Київській губернії: Дашівська і Підвисочанська, та Голованіська у Подільській губернії.

На початку ХІХ ст. підданий Російської імперії граф Володимир Потоцький 3 вересня 1809 р. в Заславському повітовому суді юридично оформив “пожиттєво” всі маєтності на свою дружину, до того ж залишивши їй двох своїх синів – Станіслава й Володимира-меншого, перебрався у Варшавське герцогство, де на свій кошт сформував артилерійський підрозділ, котрий воював разом з корпусом Понятовського на боці Наполеона у 1812 р. проти Росії за відновлення польської держави. Генерал артилерії Володимир Щенсни Потоцький помер у Варшаві 1812 р., що врятувало його від серйозної відповідальності перед самодержавним престолом Росії.

В 1830–1831 рр. у Польщі відбувалось Листопадове повстання патріотичних сил, які зробили спробу відновити державність Польщі в кордонах 1772 р. У вир цих подій був втягнутий 18-річний граф Володимир Володимирович, який мав “особливий паспорт”, щоб виїхати за кордон до матері. Будучи хворим,він не міг своєчасно виїхати, чому завадив “бунтарський натовп, який зібрався у моєму Дашівському маєтку Липовецького повіту Київської губернії”¹¹⁴¹. Так писала його мати на ім’я київського генерал-губернатора. З повстанцями юнак відступив під натиском російських регулярних військових сил до Галичини. Повстання зазнало поразки. Багато тисяч учасників емігрували за кордон. Полонених учасників, за вироком суду було кинуто до в’язниць, відправлено на заслання до Сибіру, або в центральні російські губернії на службу.

Микола І ухвалив Указ Правлячому Сенату, в якому повстанці були розподілені на три категорії: 1. Керівників повстання; 2. Учасників збройних боїв з російською армією; 3. Тих, хто співчував посвтанцям і надавав їм всіляку допомогу притягалися до судової відповідальності. За показами “злочинця” Станіслава Собанського, в травні 1831 р. “ватажком їх був граф Володимир Потоцький”¹¹⁴². 17 липня 1831 р. імператор схвалив правила про секвестр і конфіскацію маєтків. Такі маєтки не підлягали продажу, даруванню та заставі. Із Дашівської вотчини, яка належала графу Володимиру Потоцькому, матері заборонялось “переказувати із того маєтку ніяких речей згадуваного сина її графа Володимира Потоцького”¹¹⁴³.

В 1834 р. уряд оголосив амністію емігрантам, пообіцяв у судовому порядку визначити міру покарання. Емігрантом був і молодий граф. Йому інкрименували самовільний виїзд за кордон. Проти нього були свідчення учасників повстання, як на учасника бунту. Оскільки він до указу 4 жовтня 1843 р. не повернувся із-за кордону, то йому заборонили вї’зд в імперію, “внесли до другого розряду злочинців” і визнали доцільність конфіскації маєтностей.

Микола І, щоб остаточно зламати опір польської правобережної шляхти прийняв рішення конфіскувати маєтності учасників Листопадового повстання. Над частиною маєтностей, які належали графу Володимиру Потоцькому, нависла загроза конфіскації після смерті “пожиттєвої” володарки вотчини його матері графині Теклі Полоцької.

В листопаді 1841 р. у Волинській ліквідаційній комісії було зібрано всі матеріали про економічний та фінансовий стан володінь Теклі Полоцької. Одна частина маєтків була ще 21 вересня 1829 р. передана у власність брата Володимира, Станіслава Потоцького. У відомості було записано, що Текля Потоцька мала 52914 руб. 14 коп. боргу, який залишив ще її чоловік, а тому просила дозволити продати 1038 душ кріпаків, щоб погасити цей борг¹¹⁴⁴. Крім зазначеної суми, графиня заплатила борги Козловському і графу Мнішку 2347 руб. 52 коп., Лянцкоронському – 3195 руб. 23 коп. і Русинову – 5670 руб.¹¹⁴⁵[. Комісія констатувала, що маєтності підлягають розподілу між злочинцем і братом його Станіславом Потоцьким на дві рівні частини. Справу передали із штабу, але вона залишалась ще не розглянутою.

В січні 1847 р. ця ж комісія знову уточнила деякі нюанси й підготувила матеріали “до виділення частини належних до конфіскації маєтків”, зокрема графині Потоцької. Тут знову перераховуються її маєтності, кількість у них сіл та слобідок, наявність селян чоловічої статі. Зокрема, маєтки Дашівської волості: “містечко Дашів – 936; населені пункти: Польове – 148, Купчинці – 429, Яструбині – 395, Кантелина – 291, Жаданівка – 298, Кошлани – 430, Хринівка – 267, Шабельна – 108, Пархомівна – 331, Кальник – 403, Сорока – 52, Талалаївка – 97 душ чоловічої статі”¹¹⁴⁶. Зазначимо, що мати виділила старшому синові Станіславу Підвисоцьке, Перегонову, Купенховату, а інші села Підвисочанського ключа залишались в управліні графині¹¹⁴⁷. В документі зазначалось, що комісія завершила підготовку документів на ліквідацію, які знаходяться в Правлячому Сенаті. Із цього маєтку до держави мала відійти половина, але після остаточного розгляду ліквідації.

Стурбована своїм здоров’ям, графиня звертається з проханням до Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора Д. Г. Бібікова з проханням допомогти владнати це питання. Вона писала: “я стою вже на краю домовини”¹¹⁴⁸, прошу “начальника краю” посприяти перед престолом про можливу відміну конфіскації маєтностей графа Володимира Володимировича¹¹⁴⁹.

Для цього були підготовлені всі потрібні юридичні підстави. У 1847 р., відповідно до дозволу імператора, граф повернувся в Росію, щоб “постати перед судом”. Військовий суд розглянув справу Володимира Потоцького. Він констатував, що молодий граф мав звання підпоручника і був відряджений до головнокомандувача повстанців. Сам граф пояснював суду отримання військового звання тим, що був включений у списки заколотників “згідно з прийнятою системою, записувати більше осіб, які мають відоме ім’я”¹¹⁵⁰. Монарх пробачив його і дозволив вступити на службу, але про “конфіскацію маєтка його у конфірмації нічого не сказано”¹¹⁵¹. Як і раніше, ця частина маєтка підлягала конфіскації. Про прохання графині Теклі Потоцької генерал-губернатор доповідав Миколі І 9 січня 1850 р. Д. Г. Бібіков звернув увагу монарха на те, що військовий суд виправдав молодого графа і дозволив йому вступити на службу, і зараз він працює в його канцелярії¹¹⁵². Цар погодився пробачити графа Володимира, за умови, що дві третини кріпосних селян маєтностей графині Потоцької будуть переведені до стану зобов’язаних поселян.

Інформацію про помилування графа Володимира Потоцького і зняття з його частини маєтностей загрози конфіскації графиня отримали 7 лютого 1850 р. від цивільного губернатора Київської губернії Фундуклея. На нього був покладений обов’язок повідомити про це графиню. 12 вересня того ж року імператорську волю отримала Ліквідаційна комісія, на яку покладалось завдання підготувати відповідні документи про звільнення маєтностей від конфіскації і після чого “видати їй копії з просимих документів”¹¹⁵³. 16 вересня 1850 р. Липовецький справник повідомив графиню про рішення Ліквідаційної комісії на її користь. Графиня Потоцька виявила повну готовність перевести своїх селян в категорію тимчасово зобов’язаних поселян¹¹⁵⁴ і розпочала складати проект умови угоди з селянами про їх переведення до стану тимчасово зобов’язаних¹¹⁵⁵.

Графиня Текля Потоцька і всі управлінці економій, предводитель Липовецького дворянства та повітові чиновники різних рангів на зборах мешканців окемих сіл разом розпочали переконувати селян в доцільності переходу у тимчасовозобов’язаний стан. Селяни уважно слухали, але вперто відмовлялись зробити це, особливо боялись дати письмові підтвердження згоди, боячись, як вони говорили, представникам влади, масового мордобою від представників волосної та вотчинної влади. Вони мотивували це також тим, що не мають досвіду ведення господарства на нових засадах, коли головним мірилом стосунків власника маєтностей і селянином є грошові виплати за використання поміщицької землі. Інші, особливо маломайнові селяни, не уявляли себе орендарями землі без реманенту і тяглової сили. Селяни наголошували й на тому, що їхні села віддалені від важливих торговельних центрів, що значно ускладнювало можливість реалізації сільськогосподарської продукції на ринках, а також недостанім розвитком селянських промислів – важливих джерел заможнього життя.

5 лютого 1855 р. графиня Потоцька та її сини Володимир і Станіслав “чотири тисячі триста п’ятдесят два чоловіки і чотири тисячі чотириста шістдесят сім жінок з їхніми сімействами звільнили у звання зобов’язанних селян”¹¹⁵⁶. Потоцькі, зберігаючи за собою і спадкоємцями своїми “право вотчинної власності на всі належні їм в тому маєтку землі та садиби, зі всіма лісами, рибними ловлями, угіддями і багатством, як на поверхні так і в надрах землі, з окремими в цих маєтках оброчними статтями, панськими економічними будівлями і закладами, рівно і користю з чарочної продажі напоїв”, надають в користування селянам шість тисяч сімсот десять десятин ораної землі і тисячу шістьсот двадцять сім десятин шістьсот сажнів сінокісних угідь та пасовиськ, а також тисячу двісті двадцять десятин садибних земель¹¹⁵⁷.

Для кожної волості графині Теклі Полоцької селян, яких переводили у зобов’язанних, готувався проект переходу, для яких складались відомості соціально-земельного стану окремих сіл, наприклад, як ось ця: “Обрахування населення, землі і річного прибутку Дашівської волості”. В ній детально, по кожній економії, розписано: кількість мешканців, орної землі, сінокосів, лісів, присадибної землі тощо (див. таблицю № ). В 1860 р. за 10 переписом в Кальнику проживало 530 душ чоловічої статі і всього в селі було 2115 дес. 108 саж землі. За проектом переведення селян в зобов’язанні їм виділили 733 дес. 1200 саж. орної землі, 81 дес. 1200 саж. сінокосів вищого ґатунку і 40 дес. 1800 саж. сінокосів у лісах (кущах). Граф Володимир Потоцький у Кальнику залишив за собою 650 дес. і 5 саж. орної землі, 112 дес. 452 саж. лугових і 133 дес. у дубовому лісі сінокосів¹¹⁵⁸. Під садибами залишалось 227 дес. 1475 саж. землі, під ставками і косогорами 36 дес. і під дорогами 63 дес. Кальницькій церкві Різдва Пресвятої богородиці виділялось 36 дес. 1176 саж.¹¹⁵⁹.

Відповідно до проекту виділення, згідно побажань селян тягловим на сім’ю виділялося “ораної землі по дев’ять і лугової сіножатті по одній, або де її немає – дубової по дві десятини і для напівтяглових по чотири з половиною орної і по одній десятині дубової. або половина лугової сіножаті”¹¹⁶⁰. Присадибна й городня земля залишається в такій кількості, якою володіли до переведення з кріпацтва у зобов’язані. Власники залишали за собою право в майбутньому, якщо виникне потреба будувати “фабрики, заводи, млини і щось подібне” і під це будівництво потрапляв селянський наділ, поміщик міг вимагати його уступки, але обов’язково за добровільною згодою селянина. Передбачалось, що, оскільки пасовищ для громадської й поміщицької худоби практично не було, то кожен утримувач сінокосів і стерні після жнив мусів користуватися тільки своїми ділянками, не завдавати шкоди сусіднім ділянкам. Оскільки ліси залишались власністю графа, то селяни могли користуватись сушняком і хмизом, викопаними пеньками з дозволу управляючого економією і у відведених місцях. Селяни звільнялися від панщини за отриману в користування землю, щорічно платити грошові податки, які б складали не менше, як для Дашівської волості 16000 руб. срібл. річного прибутку.

В 1860 р. в Дашівській волості було 11 сіл, у яких проживало 5002 душі чоловічої статі. Вони разом з дружинами та дітьми обробляли 9557 дес. орної та сінокісної землі, збирали ягоди, гриби, рубали хмиз на 3018 дес. мішаного лісу. Щорічний прибуток від землі і вітряків та корчм складав 16000 руб. сріб.¹¹⁶¹. У Підвисочанській волості відповідно сіл було 10, в яких проживало 4711 душ чоловічої статі, котрі разом з дружинами дітьми обробляли 12040 дес. орної та сінокісної землі, а взагалі з лісами тут нараховувалось 33640 дес. землі. Щорічний прибуток обраховувався в 9500 руб. сріб.¹¹⁶². Голованіська волость складалася з 6 сіл і 1 слободи, де проживало 2457 душ кріпаків, які обслуговували загалом 16959 дес. різних угідь. Річний прибуток обраховувався у 8800 руб. сріб.¹¹⁶³.

Отже, маєтності графині Теклі Потоцької та її синів свідчили, що це була велика феодальна вотчина, за яку володарка успішно боролась, використовуючи всі наявні засоби й зв’язки. Участь графа Володимира Володимировича Потоцького в Листопадовому повстанні 1830 р. позитивно вплинула на внесення змін в соціальний статус селян, зокрема й кальницьких. Інші архівні документи переконують, що кріпосні селяни графині, проти їх бажання, будуть переведені в розряд тимчасово зобов’язаних ще до ліквідації кріпосного права.