Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція 8.rtf
Скачиваний:
2
Добавлен:
18.09.2019
Размер:
168.34 Кб
Скачать
  1. Визначення і особливості наукового стилю.

Науковий стиль – це не примха, а обов’язок. Усі наукові тексти повинні писатися в певному строгому стилі. Це викликано, передусім, необхідністю уникнути двозначностей і многозначностей тих або інших наукових понять. Наукова мова має бути строго доказовою, аргументованою. Поняття, якими оперує наукове мислення, виражаються зазвичай багатокомпонентними структурами, характерними саме для письмової мови.

Лексико-фразеологічний склад наукового стилю можна розділити на три групи.

До першої відносяться слова і вирази, властиві літературній мові і використовувані в книжковій мові з тим же значенням, яке закріпилося в мові. Вони складають основу лексики і фразеології книжкового стилю, але не створюють своєї своєрідності. Наприклад, виконувати, розглядати, основи, досвід, результати тощо.

До другої групи належать слова і вирази літературної мови, які в науковому стилі змінили свою семантику і стали термінами. Тому не сама їх наявність в тексті, а специфіка значення може служити вказівкою на приналежність тексту до наукового стилю. До третьої групи належать спеціальні слова, які ніде, окрім як в науковій мові, не вживаються. Сюди відносяться вузькоспеціальна та загальнонаукова термінологія, наприклад: вапнування, гранулювання, сфера, атмосфера, симптом, імпульс тощо.

Характерною особливістю наукового стилю є його узагальнено-абстрагуючий характер, який проявляється в послідовному усуненні таких морфологічних форм, які служать вираженню конкретності. Так, дієслово використовується головним чином у формі теперішнього часу недоконаного виду зі значенням постійної (позачасової) дії, наприклад: іменник означає предмет; на кожну частку діють сили з боку сусідніх часток; оксиди мінералів реагують з водою.

Характерна відсутність форм 1-ої та 2-ої особи, що також пов’язане з усуненням конкретності.

Найбільш споживаними в науковій мові є іменники. Категорія числа іменників тут має особливості, пов’язані з необхідністю позначати множину через один предмет (на тіло діють неурівноважені сили), а також означати різновиди ознаки, названі одним словом (кислоти, солі).

По вживаності прикметників науковий стиль перевершує усі інші стилі: в науковому стилі прикметники складають 13%, у діловому – близько 10%, у художньому – близько 7%, в розмовному – близько 3,5%.

Частотність прикметників пов’язана з використанням їх в складених термінах: вугільна кислота, складна пропозиція, точковий маятник.

Синтаксичні особливості наукового стилю проявляються досить послідовно незважаючи на те, що синтаксичні конструкції в більшості своїй загальновживані, нейтральні. Синтаксис (побудова словосполучень і пропозицій) найбільше відображає зв’язок з мисленням.

Сучасний науковий стиль характеризуюється прагненням до синтаксичної компресії – до стиснення, збільшення обсягу інформації при скороченні обсягу тексту. Це проявляється в особливостях побудови словосполучень, в особливостях пропозицій.

Для наукового стилю типовим є вживання іменного присудка (а не дієслівного), що сприяє створенню іменного характеру наукового стилю. Найчастіше іменні присудки зустрічаються у визначеннях і міркуваннях, при цьому зв’язка нерідко відсутня. Широко вживаними в науковому стилі є іменні складові присудки з короткими дієприкметниками типу «може бути використаний».

Оскільки логічність – одна з основних стильових рис наукового тексту, для його синтаксису характерні структури, які перш за все виражають суто понятійний зміст. Такою основною структурою у багатьох мовах є розповідні речення з нейтральним (у стильовому відношенні) лексичним наповненням, з логічно правильним (нормативним), прямим порядком слів та сполучниковою зв’язкою між частинами речення.

Простих речень у науковій мові стільки ж, скільки складних (49,7% і 50,3%). Середній розмір простого речення – близько 20 слів, складного близько – 30. Серед складнопідрядних переважають речення з одним придатним.

Питальні речення виконують у науковій мові специфічні функції, пов’язані з прагненням автора привернути увагу до викладеного. У такій же незвичній ролі вживаються і спонукальні (для вираження припущень і пропозицій) речення.

Для наукового стилю характерне широке розповсюдження безособових речень різних типів, оскільки в сучасній науковій мові особиста манера викладу поступилася місцем безособовій, що обумовлено прагненням до об’єктивної узагальненості й абстрагованості.

Специфічною рисою наукового стилю є вживання складнопідрядних речень, де висловлюється зіставлення будь-яких явищ.

Типовим для наукового стилю є вживання однорідних членів речення, які перераховують логічно однорідні поняття.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]