1. Вплив міграції робочої сили на економіку. Державне і міжнародне регулювання міграційних процесів.

удовими ресурсами. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду та виїзду іноземних трудящих. Функції міждержавного та внутрішньодержавного розподілу робочої сили, регулювання обсягу та структури міграційних потоків дедалі більшою мірою виконують міністерства праці, внутрішніх та закордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи. Згідно з прийнятою в міжнародних відносинах практикою країни, які обмінюються робочою силою, визнають пріоритет норм міжнародного права над національним законодавством.

Іноземна робоча сила вербується нині, як правило, за допомогою створених за кордоном державних вербувальних комісій, у функції яких входить ретельний відбір кандидатів для праці на підприємствах своєї країни з урахуванням їх віку, здоров'я, кваліфікації. Такі вербувальні пункти засновані, зокрема, німецьким урядом в Італії, Греції, Іспанії, Туреччині, Португалії. Аналогічні вербувальні агентства за кордоном має й Франція, а також інші країни. Держава часто регулює й перевезення робітників, що завербовані за кордоном, звичайно їх доставляють до місця роботи партіями у спеціальних поїздах.

Важливим елементом імміграційної політики західних держав є встановлення юридичного статусу мігрантів, що визначає їхні соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як у міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус позбавляє іноземних робітників політичних прав, обмежує в більшості випадків їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування мігранта в країні зайнятості. У Швейцарії, наприклад, іммігрантам заборонено протягом року міняти місце роботи, протягом двох років — професію та місце проживання, заборонено брати участь у профспілковій діяльності. Подібні за змістом законодавства щодо іммігрантів діють також у Бельгії, Нідерландах, Франції, ФРН, Швеції та інших країнах. Разом з тим засоби державного регулювання імміграції в різних країнах дещо відмінні. Французький та бельгійський уряди, наприклад, заохочують сімейну інтеграцію і проводять курс на обмеження загальної кількості іноземців, що перебувають у країні. Німецький уряд установив обмежувальний кількісний ценз для іноземців у районах країни з їх надто високою питомою вагою і здійснює ротацію іноземних працівників у цілому.

Різноманітні аспекти трудової міграції та статусу іноземних працівників регулюються двосторонніми та багатосторонніми угодами, відповідними національними законодавчими актами та урядовими постановами. Двосторонні угоди про обмін робочою силою укладені між ФРН і Туреччиною, ФРН і Італією, Марокко, між Нідерландами й Тунісом, Францією й Алжиром, Францією й Португалією. Окремі угоди регулюють міграцію в певних регіонах світу. До них належить, зокрема, укладена скандинавськими країнами угода про утворення «Скандинавського ринку праці», відповідно до якої між цими країнами встановлений вільний обмін робочою силою.

Засоби й методи реалізації міграційної політики західних країн змінюються залежно від конкретної ситуації на ринку праці.

Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах уряди цих держав уживали заходів до заохочення імміграції, в тому числі й нелегальної. Коли ж інтереси монополій почали вимагати зниження рівня імміграції, держава поставила перешкоди новому припливові іноземної робочої сили.

У 1980 р. Міжнародна організація праці розпочала здійснення Європейського регіонального проекту відносно мігрантів другого покоління. Цей проект має на меті сприяння інтеграції молодих мігрантів у життя тих країн, де працюють їхні батьки, а у випадку добровільного повернення — в життя країни походження. В межах цього проекту здійснюється експериментальний проект забезпечення професійної підготовки молодих мігрантів, що мають відповідну кваліфікацію.

Останнім часом у зв'язку з утворенням «єдиної Європи» у країнах ЄС гостро постало питання про можливі наслідки цього процесу на ринку робочої сили. Активно обговорюється перспектива припинення використання праці іммігрантів із країн «третього світу». На запровадженні найсуворіших обмежень наполягають передусім уряди Франції, ФРН та Великої Британії, в яких переселенці із слаборозвинутих регіонів становлять абсолютну більшість серед іммігрантів.

Державне регулювання міграційних процесів дає позитивні результати, але має дошкульні місця. Контроль за рівнем в'їзду іноземців, здійснюваний усіма урядами країн імміграції, безумовно, сприяє дозуванню їхнього припливу залежно від виробничих потреб й ситуації на ринку праці. В такий спосіб попереджається спалах соціального напруження, який міг би виникнути за масового припливу іноземців в умовах власного масового безробіття. Навіть з урахуванням існування двох ринків праці — для іммігрантів та для своїх працівників — уникнути конфронтації між ними було б важко. Регулювання надає організованого й певною мірою планомірного характеру найманню, розподілові й використанню імпортованої робочої сили.

Разом з тим усі закони й підзаконні акти держав—споживачів іноземної праці не надають рівних прав іммігрантам в економічній, політичній й соціальній сферах, як цього вимагає Загальна Декларація прав людини й рішення МОП у справах мігрантів. У постановах урядів національні інтереси превалюють над міжнародними нормами та інтернаціональними принципами рівності й свободи.

Активну роль у регулюванні міжнародних міграційних процесів і захисті прав мігрантів відіграє Міжнародна організація з питань міграції (МОМ). Основними завданнями, які вирішує ця організація, є:

• управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням потреб країн еміграції та імміграції;

• сприяння переміщенню кваліфікованих кадрів між державами;

• організація міграції біженців та переміщених осіб, змушених залишити свою батьківщину.

ГАТТ-ВТО. Перспективи для України.

Как и любое государство, Украина сегодня сталкивается с серьезными экономическими проблемами. И для нашей страны одной из важных задач становится решение вопроса о том, каким образом международная торговая система может помочь ей выйти на путь стабильного развития. Одним из приоритетов страны объявлено присоединение к Всемирной торговой организации. Рассмотрим целесообразность продвижения Украины в направлении этой организации. Действительно ли членство в ВТО есть минимально необходимым условием приближения к мировым рынкам, а также выживаемости страны?

С одной стороны, находясь за пределами ВТО, страна, в частности украинские производители, лишены множества преимуществ, которыми обладают участники. Смена аутсайдерского статуса Украины на статус полноправного члена ВТО откроет нашей стране широкие возможности.

Во-первых, вступление в ВТО поставит Украину в более выгодное положение при участии в антидемпинговых расследованиях. 13 стран мира по 26 товарным группам ведут против Украины более 100 антидемпинговых расследований. Как показывает история применения торговых ограничений, за последние семь лет антидемпинговые меры стали одним из механизмов, которые часто используются для предотвращения доступа иностранных товаров на национальные рынки отдельных стран. Украина проиграла много подобных процессов, что привело, в частности, к сокращению экспорта металлопродукции в 1998 г. Против украинских металлургов расследования были проведены или еще проводятся в Таиланде, Тайване, Индонезии, Венесуэле, Филиппинах, Индии, Египте, Чили, Мексике, Колумбии, ЮАР. В результате подобных расследований отечественная экономика может понести убытки в размере до $4 млрд. Как антидемпинговые расследования, так и "фиксированные" антидемпинговые пошлины гораздо чаще применяются в отношении таких стран (не являющихся членами ВТО), особенно если они отнесены к категории государств с "нерыночной экономикой".

Против стран-членов ВТО антидемпинговые меры не применяются. В рамках ВТО могут вестись расследования только против конкретных фирм, а не стран в целом, и требования там совершенно другие, значительно более жесткие по отношению к истцу.

Это поможет украинским производителям закрепиться на рынках других стран. Они смогут настаивать на том, что они используют конкурентные преимущества, а не демпинг. И таких преимуществ от вступления в ВТО, которые позволят Украине пробиваться на мировой рынок не только с сырьевыми товарами, но и с готовой продукцией, довольно много.

В соответствии со статьей I ГАТТ'94 ("Общий режим наиболее благоприятствуемой нации") страны-члены обязаны предоставлять товарам других участников ВТО режим не менее благоприятный, чем тот, который предоставляется товарам из какой-либо "третьей" страны. Таким образом, ни одна страна-член ВТО не должна устанавливать никаких особых торговых преимуществ или дискриминационных ограничений для других стран-членов.

Министерство торговли США, например, относится ко всем производителям, представляющим нерыночные экономики так, как если бы они были единым предприятием. Это означает, что низко затратный производитель может столкнуться с антидемпинговыми пошлинами, если имеется установленный антидемпинговый факт против другого производителя из этой же страны.

Во-вторых, члены ВТО могут использовать механизмы многостороннего урегулирования споров для усиления принципа недискриминационности и другие правила ВТО. Это является жизненным преимуществом системы ЗТО, поскольку даёт малым государствам, не имеющим влияния, возможность оспаривать действия крупных игроков. Поскольку крупные страны имеют большую заинтересованность функционировании системы, они обычно придерживаются решений ВТО.

В-третьих, вступление Украины в ВТО даст ей право на получение заблаговременно информации о стандартах, технических требованиях, результатах испытаний того или иного продукта, поступающего на рынке других стран.

В-четвертых, страна сможет значительно экономить на масштабах производства благодаря использованию единых стандартов на внутреннем и зарубежных рынках.

В-пятых, без членства в ВТО является маловероятным дальнейшее успешное продвижение по пути интеграции Украины в ЕС и заключение Соглашения о зоне свободной торговли. Достаточно сказать, что в настоящее время членами ВТО являются 139 стран, на долю которых приходится 95% всей мировой торговли. Так, вступление в ВТО позволит существенно увеличить экспорт украинских товаров в Евросоюз и США, после соответствующей отмены или, по крайней мере, снижения тарифных и нетарифных ограничений на импорт в данные страны.

Присоединение к ВТО выведет торговые отношения Украины и ЕС на качественно новый уровень. Будут разрешены многие существующие противоречия по взаимному доступу на рынки, гармонизации законодательства, уменьшению технических барьеров.

Например, сейчас ведутся интенсивные переговоры делегаций Украины и Европейской комиссии о расширении доступа на рынок ЕС текстильной и швейной продукции с Украины. В частности, обсуждается предложение о полной либерализации торговли текстилем между нашей страной и ЕС и отмене количественных ограничений на импорт из Украины. Представители Европейской комиссии считают, что присоединение Украины к Соглашению по текстилю в рамках ВТО в значительной мере могло б изменить ситуацию с доступом на рынок ЕС. Такой шаг мог бы привести к полной отмене квот на импорт текстиля из Украины.

Косвенным образом вступление в ВТО позволит увеличить доход отечественных производителей от экспорта. Анализ, проведенный Министерством внешних экономических связей и торговли Украины на основании анализа тарифных ставок при торговле с Польшей и Турцией в 1998 г., а также уровня тарифных ставок, которые упомянутые страны применяют при торговле с другими странами мира, показал, что вступление Украины в ВТО дало бы возможность уменьшить стоимость украинских товаров в среднем на 7-15% и увеличить доход украинских предприятий от экспорта в Польшу на 35 млн. долл. (объемы экспорта в 1998 г. -349,7 млн. долл.), в Турцию - на 70 млн. долл. (в 1998 - 695 млн. долл.).

Еще одним преимуществом является то, что членство в ВТО - "зеленый свет" для иностранных инвесторов.

Инвестиции, будь то внутренние или иностранные, стимулируются стабильной и открытой политически средой, в которой правила игры являются транспарантными, а неопределённость по поводу возможных в будущем изменений в политике снижена до максимально возможного предела. В тех пределах, в которых такие инвестиции направлены на экспортное производство или рассчитывают на доступ к международным рынкам для импорта промежуточных затратных материалов и капитального оборудования, правила ВТО и механизмы урегулирования споров могут помочь убедить инвесторов в том, что политический режим в стране останется открытым. Т. е. Украина возьмет на себя обязательства предоставлять соответствующие гарантии, которые особенно важны для экономик, в которых доверие к политическому режиму остаётся ограниченным - даже если правительства проводят открытую торговую и инвестиционную политику.

К положительным аспектам можно отнести и то, что вступление в ВТО предлагает уникальную возможность государствам для консолидации и продвижения политики либерализации торговли и повышения чувствительности внутренних отраслей промышленности к тем возможностям, которые существуют для экспорта на мировые рынки. Особенно важно в этой связи использовать членство в ВТО для устранения существующих препятствий в торговле, обеспечив быструю очистку импортируемых товаров от таможенных пошлин, особенно тех, которые являются расходными материалами в производстве экспортной Продукции; развивать экспортный менталитет отечественных производителей "нетрадиционных" товаров; а также разрабатывать экспортную стратегию. Без диверсифицированной экспортной промышленности практическая обоснованность фактора доступа к рынкам через ВТО будет ограниченной. Динамичная и быстро растущая экономика требует быстрого увеличения импорта промежуточных расходных материалов, которые являются исключительно важными для технологического усовершенствования и диверсификации промышленной базы экономики. Такой импорт должен оплачиваться экспортом.

Но с другой стороны, следует понимать, что ГАТТ/ВТО ни в коем случае не является панацеей от неудач на внутренних и внешних рынках. Это - лишь эффективный инструмент реализации собственных конкурентных преимуществ. Кроме того, всегда надо помнить, что у вступления в ВТО есть и "негативные" стороны.

Из-за открытости страны для международной торговли отечественные производители окажутся под большим давлением. Сегодня все еще не ясно, имеем ли мы конкурентоспособный сектор там, где получается наибольшая экспортная выручка, - в металлургам, химии или первичной переработке сельхозпродуктов, в особенности, если придется платить полную стоимость потребленной энергии. С конкурентоспособностью остальных товаров, кроме оружия, очевидно, есть, и в ближайшей перспективе останутся, проблемы.

В результате вступления в ВТО Украина потеряет возможность прибегать к таким мерам защиты внутренних производителей, как количественные ограничения во внешней торговле: квоты, лицензии и т. д. Целый ряд предприятий, которые сегодня находятся на дотации, должен будет принять статус банкрота, что окажет в краткосрочном аспекте негативное давление на ВВП и бюджет.

Став членом ВТО, мы должны будем снять все барьеры на пути торговли услугами, прежде всего, конечно, финансовыми. У нас нет конкурентоспособных банков, страховых компаний. Сегодня, например, отечественные страховщики на международном рынке страховых услуг абсолютно неконкурентоспособны.

Либерализация страхового рынка при нынешнем положении украинского страхового рынка практически будет означать установление над ним полного контроля со стороны иностранных страховщиков. И может оказаться, что через неделю после открытия рынка для иностранных компаний в стране не останется, например, ни одной отечественной страховой компании.

Говоря о положительных моментах вступления, надо отметить достаточно сильный аргумент относительно поддержки Украины со стороны ГАТТ/ВТО в антидемпинговых процессах, ведущихся против ее производителей во многих странах мира. Все же установление равных правил игры отнюдь не означает автоматический выигрыш Украины на международных торговых полях. И сегодня среди 139 членов международного торгового соглашения достаточно стран, находящихся на весьма низких ступенях экономического развития.

Но нельзя также забывать, что данные процессы многие страны используют как повод, целью же является максимально ограничить доступ нежелательных конкурентов на уже давно поделенные мировые рынки. Кроме того, Украина - еще только начинающий игрок. Как считает Я. Жадило (статья "Лекарство от чувства неполноценности"), Украине предстоит еще весьма долго учиться технике свободно-рыночной игры у поднаторевших мэтров борьбы за рынки сбыта. Таким образом, от вхождения в ВТО выигрывает с определенной долей вероятности небольшая группа предприятий-экспортеров, многие из которых, в силу значительной дешевизны ресурсов в Украине, и сейчас способны выдерживать значительные перепады импортных тарифов. Выгоды для остальной части национальной экономики пока весьма условны. Более того, упадок на внутреннем рынке бумерангом ударяет и по экспортерам сложной продукции. Деградация и сокращение доступности ресурсов, отсутствие "подпитки" со стороны внутреннего рынка ведут к тому, что эти отрасли также лишены возможности угнаться за требованиями международной конкуренции и начинают сдавать позиции. В результате украинский экспорт все более тяготеет к сырьевой составляющей.

Сегодня Украина еще не совсем готова ко вступлению в ВТО. В нынешней ситуации страна от этого вступления больше проиграла бы, чем выиграла. Сейчас, когда национальные товаропроизводители по большей части чуть живы, минимизация ввозных тарифов, в соответствии с требованиями ВТО, могла бы привести во многих случаях к едва ли не полному вытеснению украинских товаров с внутреннего рынка. А "компенсация", полученная за счет более легкого доступа на внешние рынки, оказалась бы для наших предприятий недостаточной.

Как считают некоторые наши украинские экономисты, пока не будет массового вливания в Украину иностранных инвестиций, которые повысили бы конкурентоспособность украинской продукции, не стоит очень переживать, что мы не являемся членами Всемирной торговой организации. Кроме того, наше государство должно обеспечить нормальные условия работы для отечественных производителей, обеспечив приемлемое налогообложение. "Загнав непосильными налогами своих предпринимателей в глухой угол, Украина неизбежно проиграет борьбу с иностранными конкурентами".

Таким образом, проанализировав все плюсы и минусы вступления Украины в ВТО, можно отметить, что, не смотря на наличие отрицательных моментов при вступлении в ВТО, избежать членства в ГАТТ/ВТО Украине все равно не удастся. На фоне массового нарастания открытости экономики не присоединившиеся к соглашению ГАТТ/ВТО страны чувствуют себя на международных рынках по меньшей мере неуютно. Вот почему Украина в последние годы активно пытается войти во Всемирную торговую организацию, "чтобы избавиться тем самым от чувства собственной неполноценности в осуществлении экономических контактов на мировых рынках". Как отмечает газета "День", благодаря слаженным усилиям государств-мировых экономических лидеров, вступление во Всемирную торговую организацию обрело сегодня скорее добровольно- принудительный характер ("хотите - вступайте, не хотите - пожалеете"). В данной ситуации нашей стране следует четко определиться со степенью открытости экономики и необходимостью применения исключений и преференций, допустимых в системе ГАТТ/ВТО, до официального присоединения к этим соглашениям. Поэтому сейчас необходимо говорить об условиях, на которых Украине следует ВТО отдаться.

Говоря о "плюсах" вхождения в ВТО, в качестве аргумента был упомянут набор мер, которые условиями ГАТТ/ВТО разрешено применять для защиты неустойчивых экономик. Среди них - временные ограничения импорта для выравнивания платежного баланса, возможность введения импортных пошлин и количественных ограничений, ограничения импорта сельхозпродукции, применения субсидий и компенсаций, а также - технические и фитосанитарные барьеры.

Вступать в ГАТТ/ВТО Украине можно только с уже готовым пакетом соответствующим образом оформленных мер по защите отечественного производства, которые затем могут подлежать поэтапному смягчению. Разработку этого пакета необходимо начинать уже сейчас, и пока не завершится его разработка, не предпринимать конкретные шаги по вхождению в ВТО.

Процесс вступления Украины в систему ГАТТ/СОТ начался 17 ноября 1993 г., когда комиссия подала на рассмотрение Секретариата ГАТТ официальную заявку о присоединении к этой организации. Следующим шагом стала подача меморандума относительно внешнеэкономического режима и соответствующих законодательных и нормативных актов Украины на рассмотрение Рабочей комиссии по вопросам рассмотрения заявки Украины о присоединении к ГАТТ. Рабочую группу ВТО по Украине возглавляет Ендрю Столер (Andrew Staler, США); в состав группы входят представители Австралии, Аргентины, Болгарии, Бразилии, Египта, ЕС и стран-участников Союза, Израиля, Индии, Канады, Кыргызстана, Колумбии, Кубы, Южной Кореи, Мексики, Монголии, Марокко, Новой Зеландии, Норвегии, Панамы, Перу, Польши, Румынии, Словакии, Словении, США, Таиланда, Турции, Венгрии, Уругвая, Чешской Республики, Швейцарии, Японии. Очевидно, что решение этих стран работать в составе рабочей группы свидетельствует об их заинтересованности в сотрудничестве с Украиной.

В 1998 г. состоялись пятое и шестое заседания Рабочей комиссии, где велось критическое обсуждение системы стандартизации и сертификации, санитарного и фитосанитарного контроля, защиты интеллектуальной собственности, тарифных и нетарифных инструментов регулирования во внешней торговле Украины. Скорее по политическим, нежели экономическим соображениям, Украина приняла ряд законодательных актов, которые противоречили условиям ВТО. Это вызвало новую серию вопросов и осложнений в переговорах. Например, перед пятой встречей Рабочей группы (ноябрь 1997 г.) в Украине выходит Закон "О государственном регулировании импорта сельскохозяйственной продукции" в редакции, которая не согласуется с нормами ВТО.

Украина должна до конца ноября представить Секретариату ВТО план-график действий о введении в соответствие договоров ВТО и национального законодательства. Но результатам этих материалов руководство Рабочей группы может принять решение о вступлении Украины во ВТО уже в 2001 г.

Быстрое продвижение переговорного процесса будет зависеть от выработки согласованного подхода к решению основных требований, предъявляемых Украине странами-участниками.

За время переговоров в нашей стране произошли некоторые положительные сдвиги, в частности в области адаптации законодательства к требованиям ВТО.

Верховная Рада приняла Антидемпинговый кодекс, который отвечает международным обязательствам Украины и предусматривает более эффективные механизмы защиты отечественных экспортеров. В настоящий момент национальная нормативно-правовая база постепенно гармонизируется с международным правом. Режим регулирования внешнеэкономической деятельности по отдельным направлениям заметно либерализируется. Существенно сокращен перечень товаров, которые могут экспортироваться без жесткого контроля со стороны государства. (В 1993 г. почти 70% товарного экспорта из Украины попадало под действие законодательных актов, ограничивающих свободный внешний товарообмен).

В Украине постепенно снижаются тарифы: средневзвешенный тариф на промышленные товары уменьшен до 5,48%. На железных дорогах и в портах тарифы на перевозку и переработку многих грузов снижены на 20-30%. Теперь они, по оценками экспертов, в 1,7 раза ниже, чем в России или Беларуси. Упрощаются процедуры таможенного контроля на границах: уже действуют около 100 пунктов упрощенного пропуска на границе с Румынией, Польшей, Словакией, Венгрией и Молдовой. Это уменьшает затраты перевозчиков и повышает конкурентоспособность Украины как экспортера транспортных услуг. На сегодняшний момент уже подготовлен проект нового Таможенного кодекса Украины, который предусматривает введение соглашений ГАТТ/ВТО о правилах таможенной оценки товаров, определения страны происхождения, кодирования товаров и др. В данный проект заложен отвечающий нормам ВТО механизм построения таможенного тарифа Украины.

Относительно переговоров по услугам, можно отметить значительный прогресс, в частности, в сфере банковских услуг. Сегодня осталась практически единственная проблема, а именно ограничение на уровне 49% участия иностранного капитала в компаниях в таких секторах, как услуги связи, транспортные услуги, страховые услуги. Сейчас, например, Законом Украины "О телевидении и радиовещании" запрещено создание на Украине телерадиоорганизации с иностранными юридическими физическими лицами и лицами без гражданства, а также создание и деятельность телерадиоорганизации с иностранными инвестициями, в уставном фонде которых болье чем 30 % иностранных инвестиций.

Несмотря на предпринятые шаги, Украине все же следует предпринять следующие меры приближения к членству Всемирной торговой организации.

Основываясь на опыте стран, ставших членами ВТО, нашей стране необходимо реформировать и усовершенствовать торговый режим и последовательно обеспечить:

недискриминацию и национальный режим в сфере налогообложения (взыскание НДС, акцизных и других сборов);

соблюдение требований системы ГАТТ/ВТО при создании благоприятного инвестиционного режима;

гармонизацию практики и законодательства в сфере технического регулирования (стандартизация и сертификация), а также санитарных и фитосанитарных мер в соответствии с требованиями соглашений ВТО

гармонизацию в соответствии с требованиями соглашений ВТО государственной поддержки в области сельского хозяйства и торговли сельскохозяйственной продукцией;

соблюдение правил таможенной оценки

гармонизацию национального законодательства в сфере защиты нрав интеллектуальной собственности.

Для осуществления перечисленных выше мер Украине следует, во-первых, вновь пересмотреть все законодательные документы (Таможенный кодекс Украины, Законы "О банках и банковской деятельности", "О государственном регулировании импорта сельскохозяйственной продукции" "О страховании", "О налоге на добавленную стоимость", "О финансовых операциях" и др.) и усовершенствовать их, учитывая принципы ВТО. Нашей стране также придется согласиться с допуском на свой внутренний рынок иностранных компаний по оказанию услуг без какой-либо дискриминации по отношению к ним по сравнению с отечественными предприятиями в большинстве секторов сферы услуг либо сразу, либо после определенного периода времени.

Во-вторых, разработать эффективные механизмы реализации и контроля законов в области охраны интеллектуальной собственности и антимонопольного законодательства.

В-третьих, провести работу по гармонизации санитарных и фитосанитарных стандартов с международными стандартами, разработанными международными и региональными организациями.

В-четвертых, найти сбалансированное решение между интересами развития национального производства и снижением торговых барьеров. Необходимо помнить, что при заключении соглашения о вступлении в ВТО Украина должна, прежде всего, учитывать особенности своей национальной экономики.

Как уже не раз отмечалось, вступать в ВТО Украине можно только с уже готовым пакетом соответствующим образом оформленных мер по защите отечественного производства.

Кроме того, нашей стране необходимо заняться подготовкой высококлассных специалистов в области международного права и торговли. Как показывает опыт, процесс принятия и разработки перечня законов замедляется из-за нехватки квалифицированных кадров, следовательно, усложняется и процесс вступления в ВТО. Полезно создать рабочую группу специалистов по вопросам ВТО и организовать их тренинг с участием Секретариата ВТО.

Как показывает мировая практика, сегодня невозможно эффективно действовать в системе международной торговли, не являясь при этом членом ВТО. Без сомнения, процесс интеграции Украины в мировое экономическое пространство нелегкий. Помимо реализации всех предложенных в этой главе мер по адаптации национального законодательства к мировым стандартам, наша страна должна суметь поднять отечественного производителя и обеспечить его условиями для производства конкурентоспособной продукции. Выполнив указанные рекомендации, Украина сможет эффективно воспользоваться преимуществами международного сотрудничества стран.

Еволюція та види міжнародних корпорацій.

Міжнародна корпорація - форма структурної організації великої корпорації, що здійснює прямі іноземні інвестиції в різні країни світу. Домінують такі види міжнародних корпорацій. Транснаціональна корпорація (ТНК) - корпорація, в якій головна компанія належить капіталу однієї країни, а філії знаходяться в багатьох країнах. Багатонаціональна корпорація (БНК) - її головна компанія належить капіталу двох і більше країн, а філії також знаходяться в різних країнах. У сучасних умовах більше значення має не те, капіталу скількох країн належить головна компанія корпорації, а глобальний характер її діяльності, інвестування й отримання прибутку.

Кількість ТНК сягає 40 тис., а філій за межами країн базування - 206 тис. Річний обсяг продажів закордонних філій ТНК зріс до 14 трлн дол. наприкінці 90-х рр. ХХ ст. (для порівняння: у 1980 р. він становив лише 3 трлн дол.). Транснаціональними корпораціями контролюється 50-60% світової торгівлі, 80% патентів на нову техніку і технологію, 70% валютних і ліквідних ресурсів на ринку розвинутих країн. На внутрішньо фірмові операції ТНК приходиться приблизно 1/3 світової торгівлі. На їх підприємствах зайнято приблизно 50 млн. чол., або кожен 10-й зайнятий у розвинутих країнах та країнах, що розвиваються.

Основні риси ТНК: інтернаціональний характер функціонування і застосування капіталу; величезний матеріальний і фінансовий потенціал; можливість здійснювати значні витрати на НДДКР; є багатоно-менклатурними фірмами, діяльність яких дуже диверсифікована; їм притаманна висока незалежність руху власного капіталу порівняно з процесами, що відбуваються в національних межах.

Критеріями, за якими визначають міжнародний статус компанії, є питома вага продажів за межами країни базування, обсяги закордонних активів та їхня частка в загальних активах. Однак в економічній літературі всі великі компанії, що володіють значними потужностями, здійснюють прямі капіталовкладення і стратегічні інтереси за кордоном, називають ТНК.

Переваги ТНК:

- доступ до додаткових джерел засобів виробництва;

- уникнення митних бар'єрів;

- долання обмеженості внутрішнього ринку країни базування;

- використання відмінності в економічному становищі країн за рахунок швидких господарських маневрів із зосередженням виробництва в країнах з дешевою сировиною і низькою оплатою праці;

- одержання більш високого прибутку в країнах з низьким рівнем оподаткування;

- оптимізація виробничих і збутових програм у специфічних умовах національних ринків;

- маніпулювання балансами закордонних філій з підпорядкуванням політики доходів і витрат інтересам центральної штаб-квартири.

1. Економічні інтеграційні процеси країн СНД (ЄвразЕС, ГУАМ, ЄЕП).

2. Європейський Союз: етапи інтеграції, сучасний стан та перспективи для України.

Європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України, тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки, насамперед на ринок ЄС. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та Ії інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини[1].

Розвиток інтеграційних процесів в Європі є звичайним явищем, що визначає теперішній та майбутній її розвиток, що ж до інтеграційного руху України до Європейського Союзу, то тут, на жаль, ситуація не втішна. Головним здобутком України є лише визнання всіма учасниками та владними органами євроінтеграції як основного напряму розвитку держави та тісне співробітництво з деякими країнами - учасницями Євросоюзу.

Україна заявила про Європейський вибір відразу після того, як стала незалежною. Основною проблемою зовнішньоекономічної інтеграції є те, що за 18 років незалежності Україною були зроблені перші, здавалося б успішні кроки в напрямку євроінтеграції, але вже в 2004 році стало зрозуміло, що інтеграційний процес не буде таким простим і передбачуваним, яким він до цього представлявся ряду українських політиків. З огляду на це, предметом серйозного дослідження мають стати інтереси країн, що є членами ЄС, та України, усвідомлені та неусвідомлені перешкоди на шляху до інтеграції[2].

На даному етапі розвитку міжнародних економічних відносин для українських вчених є досить актуальна тема інтеграції, яка всебічно висвітлюється в усіх періодичних виданнях.

Незважаючи на численні економічні та політичні проблеми, які підсилені економічною кризою держави, Україна все ж таки намагається втілити в життя власну зовнішньоекономічну стратегію, основою якої є європейський вибір, перспективна мета входження до ЄС, а також розвиток двосторонніх економічних відносин із Францією, Італією, Німеччиною.

Зовнішньоекономічна стратегія України на найближчу перспективу визначена «Концептуальними основами стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Європейський вибір». Виконання цих стратегічних умов дасть можливість стати повноправним членом ЄС[3].

Залишаючись за межами Європейського Союзу, Україна успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії та Герцеговині та Республіці Македонія. Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією та організаційною злочинністю[4].

Але головними невирішеними проблемами залишаються[5]:

1. Обмеженість надійного джерела та потенціалу розвитку експортних можливостей - стійкого платоспроможного внутрішнього ринку;

2. Слабі позиції України у сфері високих технологій, низький рівень розвитку НТП;

3. Недостатній рівень розвитку сучасної інфраструктури, особливо інформаційної і транспортної, та видів діяльності, що підтримують присутність українських виробників на міжнародних ринках;

4. Невисокий рівень конкурентоспроможності вітчизняних виробників, їх товарів і послуг та економіки країни в цілому;

5. Відсутність масштабних інвестицій в економіку України з боку провідних європейських ТНК, що унеможливлює входження українських виробників до їх міжнародних розподільчих систем;

6. Складнощі створення й удосконалення фондового ринку;

7. Недостатня готовність інституційної структури в Україні, брак кваліфікованих кадрів, ресурсної бази для виконання відповідних заходів.

Україні час зробити ревізію своїх суперечливих досягнень останнього періоду і знайти кращий шлях підвищення власного конкурентного потенціалу і здатності бути повноцінним суб'єктом міжнародних відносин. Основою успішності євроінтеграційних зусиль може стати не квапливість, а виваженість, не прагнення до формального результату, а врахування всієї сукупності реальних обставин і тенденцій. Зрештою, саме така політика відповідає справжнім європейським традиціям. Проте рано чи пізно ми інтегруємось до світових економічних систем. Звичайно, це потребуватиме нелегкої праці усіх без винятку громадян нашої держави.