48.Будь-який процес виробництва незалежно від його суспільної форми має бути безперервним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стадії.

Економічневідтворення- це постійне відновленнята повторення процесу виробництва.

Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Просте відтворення передбачає, що прибуток та інші доходи не використовуються на заощадження та інвестиції, тобто на розширення виробництва товарів і послуг, а повністю споживаються домогосподарствами. Просте суспільне відтворення було типовим для докапіталістичних економічних формацій, для так званої традиційної економіки. У докапіталістичному суспільстві розширене відтворення здійснювалося лише в окремі періоди тривалого історичного процесу. У ці періоди процес виробництва відновлювався на традиційній технічній основі і в майже незмінних масштабах.

Розширене відтворення економіки — це відтворення суспільного виробництва в зростаючих розмірах. У цьому разі частина прибутку та інших доходів підприємств і домогосподарств нагромаджується та інвестується у виробництво з метою розширення його межі виробничих можливостей.

Економічнезростання-це процес кількісногозбільшення та якісноговдосконаленнярезультатів і факторіввиробництванамакрорівні.Екстенсивний тип (кількісне збільшення). Інтенсивний тип (якісне вдосконалення).

47.Рента і орендна платаРинкові відносини суб’єктів з приводу купівлі –продажу та використання землі називаються рентними відносинами, в яких приймають участь три суб’єкта – землевласник, підприємець-орендатор землі та найманий робітник с/г вир-ва.

Земельна рента - плата за право користування землею

Оренда землі – це засноване на договорі строкове платне користування землею, що необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Рентні доходи розподіляються між власником землі та її орендарем або між державою і тими, хто користується землею.

Використання землі в Україні є платним. Власники землі та землекористувачі щорічно вносять плату за землю у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцезнаходження земельної ділянки (виходячи з кадастрової оцінки земель). У земельному податку і орендній платі міститься частина рентного доходу. Якщо його одержує власник землі, то рентний доход перетворюється у ренту.

Розмір орендної плати орендареві встановлюють за угодою сторін. У результаті підвищення продуктивності землі на основі використання ефективніших засобів виробництва надлишковий доход збільшується. До закінчення строку договору він надходить орендарям у вигляді рентного доходу. При укладенні нового договору він може бути зарахований в орендну плату і надходити вже власнику землі. З метою стимулювання інтенсифікації сільського господарства доцільно оптимально здійснювати розподіл рентного доходу другої диференційної ренти між власником землі і орендарем. Останній повинен бути заінтересований у додаткових вкладеннях у землю, а це вимагає залишення у нього певної частини рентного доходу.

Порядок оподаткування і середні ставки земельного податку та граничні розміри орендної плати за землю встановлює Верховна Рада України.

Рентний доход, що міститься у платежах за землю, надходить до бюджетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, на території яких знаходяться земельні ділянки. Частина коштів від плати за землю централізується у державному і обласних бюджетах.

Від плати за землю, а отже, і вилучення рентного доходу звільняються заповідники, національні та дендрологічні парки, ботанічні сади, заказники (крім мисливських), дослідні господарства науко-во-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та ін.

Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю (а отже, і від вилучення рентного доходу) протягом 3-х років з часу передачі у їх власність або надання в користування земельної ділянки.

З рентою пов'язана ціна землі. Вона визначається як капіталізована рента, тобто грошовий капітал, що забезпечує його власни-кові той самий доход, але у формі не ренти, а суми відсотка на вкладення у банк. .

Ціна на землю залежить від розміру земельної ренти і позикового відсотка.

46.Земельна рентаРинкові відносини суб’єктів з приводу купівлі –продажу та використання землі називаються рентними відносинами, в яких приймають участь три суб’єкта – землевласник, підприємець-орендатор землі та найманий робітник с/г вир-ва.

Земельна рента - плата за право користування землею.

Форми земельної ренти:

Диференціальна рента 1, що поділяеться на диф ренту за родючістю земель (адже якість землі не всюди однакова) й на диф ренту за місцезнаходженням наприклад до місць реалізації сг продукції, чи до транспортних шляхів. також існує диф рента 2, яка виникає внаслідок можливості більш продуктивного земельного користування при умові наприклад удоприення землі, підвищення її родючості і отримання на цій основі додаткової вартості.

Абсолютна земельна рента передбачає плату за користування землею як такою, навіть якщо приведенні гос-ва на цій землі прибуто отримати неможливо, бо це лише тимчасове явище і як тільки ситуація зміниться абсолютна рента знов піде в силу

Монопольна рента пов’язана з користуванням особливими землями, які мають винятковй властивості. Наприклад землі біляяКоктебеля в Криму, які мають виняткові умови для зрошення винних сортів винограду. Їх рента буде високою саме за цей рахунок.

45.Земля була і є осн.засобомвироб.у всі часи. Під-во в аграрній сфері має особливості: 1)діял.насить сезонний характер; 2)обмеженість земель призвела до того у с/г кращі, середні та гірші за родючістю землі; 3)під-во базується на приватній власності на землю; 4)значним є вплив природніх клімат.умов – засухи, повені, морози та інші стихійні лиха. Перехід до ринкових відносин Укр.зобовязав змінити форми господарювання на селі і було видано ряд Законів України, які сприяють цьому процесу: Закон України «Про власність», Закон України «Про селянське(фермерське)господарство», земельний кодекс України та багато інших. Згідно цих документів в України існують : 1)державні госп.; 2)колективні с/г; 3)селянські (фермерські) госп. Державні під-ва : сортовипробувальні станції, насіннецькігосп., племінні коне заводи, госп.по вирощенні олійно-ефірні та лікарських рослин, хмелю, деяких фруктів. Колективні с/г під-ва – земля є колективного власністю майно належать всім членам, кожен має свій пай. Оплата праці залежить від кінцевих результату виплачують грішми чи продукцією при виході – заберає свій пай. Селянські (фермерські) госп.під-ва тут економ.особою є ферми родинні або самостійно вирішують, що вирощувати і розпоряджаються продукцією; сплачують земельний податок(орендна плата), вони плалять внески в Пенсійний фонд, а ,отже, мають право пенсію. Ці три різні форми госп.в аграрному секторі створюють умови длЯ конкуренції між вироб-ми, без чого не може існувати ринкова економ.

44.половина в 43 білеті.

Ціна, за якою акції продаються і купуються на фондовій біржі, називається курсом акцій. На первинному ринку цінних паперів акції продаються за так званою емісійною ціною, яка може відхилятися в той чи інший бік від номінальної вартості. На вторинному ринку (на фондовій біржі) акції продаються за ринковою ціною, яка називається курсом акцій. На динаміку курсу акцій визначальний вплив робить розмір дивідендів, які виплачуються за акціями.

Дивіденди акціонерам визначаються шляхом ділення всього прибутку, що розподіляється, на загальну кількість акцій корпорації. Але якщо корпорація випускає не тільки прості, а й привілейовані акції, то спочатку з прибутку, що розподіляється, виділяється сума на виплату дивідендів за привілейованими акціями, а решта прибутку ділиться на загальну кількість звичайних акцій.

43.Акціонерний капітал – це капітал, у результаті об’єднання багатьох індивідуальних капіталів. Акціонерне товариство – це підприємництво, яке виникло на основі акціонерко капіталу.Акція – це цінний папір, що дає право власнику на привласнення частини акціонерного прибутку – дивіденду. Акції продаються і купуються на ринку цінних паперів не по номінальній вартості тій, що вказано на акції, а по ринковій ціні, яка назив.курс акцій, і визначається за формулою:

Контрольний пакет акцій 50%+1 акція, але нині вистачає 10% від загальної кількості акцій. Всі члени АТ вклавши гроші(пай) у дане товариство привласнюють дивіденди, а ті хто керує, їх називається засновники, крім дивіденду привласнюють, ще засновницький прибуток – це різниця між сумою цін акцій, що продаються за курсом та реальним капіталом вкладеним в акціонерним товариствах. Акції, облігації та інші цінні папери ще називають фіктивний капітал, тобто він дає право на привласнення прибутку у формі дивіденду, який дає акція чи відсотку, який дає облігація. Є первинний і вторинний ринок. На первинному ринку продаються нові цінні папери після емісії і це роблять комерційні та інвестиційні банки. Вторинний ринок – це той де обертаються раніше випущені акції та облігації, це фондові біржі. Перша фондова біржа з’явилася у 16 столітті у м.антвернен у таверні купця Бірса. Коли курс акції вищий від номіналом то різниця між ними назив.ажіо; коли вищий номінал – дизажіо. У світі нині є понад 150 крупних фон.бірж; найпотужніші серед них – лондонська, токійська, нюйорська. Які розраховують спец.показник індекс, котрий відображає ріст і падіння курсів акцій. Індекс Доу-Джонса – це усереднений курс, 65 найвпливовіших АТ, які здійсн.обіг. якщо індекс стабільно високий то попереду екон.ріст; якщо швидко зростає – буде криза, якщо швидко падає – є криза в економ; тому фондову біржу назив.бараметромеконом.погоди. Операції на фон.біржіздійсн.різніспец.якіназив.брокери (посередники) та дилери (спеціалісти); тих хто заробляє гроші на зрост.курсу акцій – бик; хто зароб.гроші на падінні курсу акцій – ведмедик. Як заробляти на фондових біржах описує американський письменник 20 століття Теодор Брайзер : «Титан», « Стоїк», «Фінансит».

42.Роль банків….Основними кредитними установами є банки, саме вони займаються кр.під-вом і для реєстрації мусять бути власниками до 10-7% грошей, які називають статутним капіталом, фондом банком, а решта грошей – це вклади клієнтів банку. Банки виконують пасивні та активні операції. Пасивні операції – це коли банки збирають вклади у клієнтів за, що виплачують певний відсоток; активні операції – це коли банк надає кредити своїм клієнтам і бере позичковий відсоток значно вищий ніж у пас.опер. Різниця між акт.іпас.опер.утв. банківський прибуток. Всі банки крім кредитування прискорюють обіг грошей. В україні діяльність банків регулює Закон України «Про банки і банківську діяльність». Кожна країна має цілісну систему банків, які поділ.на такі види: 1)головний банк; 2)комерційні банки; 3)спеціалізований банк. НБУ здійснює такі функції: 1)емісію грошей і контроль за нею; 2)координує, контролює і кредитує діял.всіх інших банків; 3)здісн.держ.політику у грошовому обігу і зміцнює грошову одиницю; 4)визначає курс нац..валюти відносно валют іних держав; 5)здійснює кредитну політику держави; 6)фінансує держ.бюджет; 7)зберігає резервні фонди грошових знаків, золотовалютних запасів та розміщує їх у іноземних банках. Комерційні банки є посередниками і обслуговують фінансові операції між під-цями і засновані вони на приватній, колективній чи деж.формі власності. Спеціалізовані банки – це ті, що займають конкретною фін.діял.у конкретній сфері. Серед спеціалізованих банків слід виділити: 1) інвестиційні(кредитують промисловість, транспорт,будівництво і інше..) 2)інноваційні – це банки, які кредитують науково-технічні програми) 3) іпотечні – це банки, які дають позики під заставу. Поряд з банками діють інші кредитні установи, які ще називають пара банки це : 1) холдинг – вони акумулюють вільні кошти громадян випускаючи власні акції, а потім вкладають в акції інших підприємств; 2) траст-компанії – ведуть справи з майном за дорученням клієнтів; 3) лізингові компанії – надають кредит з одночасною орендою засобів виробництва; 4)ломбарди – надають позики під заставу рухомого майна; 5)ощад банки – збирають кошти з населення передаючи їх у розпорядження крупнішим банкам.

41. Одне з центральних місць в економіці будь-якої країни належить банківській системі.

Поняття банківська система, як і більшість визначень в теорії банківської справи, не є єдиним і сталим. У міжнародній практиці найбільш поширеною є думка про те, що банківська система - це сукупність банківських і небанківських фінансових установ, що виконують окремі банківські операції.

Наведені вище визначення не характеризують діяльність банківської системи, як складової кредитної системи.

Банківська система відноситься до складних систем, що поєднують в собі ознаки детермінованих і імовірнісних систем. Це система активного цілеспрямованого типу.Відповідно до існуючої світової практики необхідно утворення автономної від НБУ системи органів по здійсненню реєстрації банківських установ та нагляду за банківською діяльністю.Має бути розроблена та здійснена комплексна програма розширення мережі, зміцнення та підвищення ролі у ринковій трансформації економіки комерційних банків, скасування їх дискримінаційного оподаткування, прийняття нормативних актів, що мають забезпечити правову основу безпосередньої участі комерційних банків у приватизаційному процесі, санації збиткових підприємств, зрощування капіталів промисловості та банків і утворення на цій основі конкурентноздатного національного фінансового капіталу. Необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення системного ризику для банківської системи в цілому, яка б включала, по-перше, механізм оперативної, бажано щоденної, оцінки стану банківської системи, однозначний об'єктивний механізм державної підтримки банківського сектора у разі виникнення несприятливого системного ризику. По-друге, необхідно створити для суб'єктів економіки можливість вчасно оцінювати фінансовий стан будь-яких банків України. Для цього необхідно розробити офіційну методику оцінки стану банку на основі його звітної статистики, з врахуванням української специфіки.

З метою захисту вкладів громадян треба створити Міжбанківський фонд обов'язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи.

Необхідно створити дійовий механізми застави майна.

40.Кредит – форма руху позичкового капіталу, тобто грошового капіталу, що надається в позику. За своєю сутністю він є позичкою в грошовій або товарній формі на умовах повернення зі сплатою процента і характеризує відносини між кредитором і позичальником.

Кредит існує в конкретних формах:

Комерційний - продаж товарів у борг з відстрочкою платежу;

Банківський – надається банками та іншими кредитно-фінансовими установами, які мають ліцензію, різним господарським суб’єктам у формі грошових позик;

Споживчий надається банками, фін сово-кредитними установами і торговими підприємствами приватним особам для оплати товарів довгострокового користування;

Іпотечний – під заставу;

Державний – позичальник – держава; кредитор – населення і приватний бізнес;

Міжнародний – між державами в грошовій або товарній формі.

Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит.

Прнципи кредитування

Поворотність кредиту

Обов'язкова ознака кредиту, без нього втрачається суть кредитування.

Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових коштів після завершення їх використання позичальником.

Терміновість кредиту

Cпособ досягнення поворотності кредиту.

Він відображає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно певний термін, зафіксований в кредитному договорі або замінюючому його документі.

Платність кредиту. Позиковий відсоток.

Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але і оплати їх використання.

Ставка (або норма) позикового відсотка, визначувана як відношення суми річного доходу, отриманого на позиковий капітал, до суми наданого кредиту виступає в каче-стве ціни кредитних ресурсів.

Диференційована кредиту

До кожного потенційного позичальника повинен бути різний підхід залежно від тих або інших умов його діяльності.

Цей принцип визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників.

Забезпеченість кредиту

Цей принцип виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань і знаходить практичний вираз в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії.

Цільовий характер кредиту

Розповсюджується на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання засобів, отриманих від кредитора.

39.Капітал в грошовій формі, взятий у позику, отримує специфічну форму позичкового капіталу. Однак, щоб грошовий капітал накопити або взяти у позику, необхідно, щоб він був вільним, незайнятим у виробничій або комерційній діяльності. Вільний капітал утворюється в будь-якій фірмі, на будь-якому підприємтсві з обігу основного капіталу – у вигляді амортизаційних накопичень. Тимчасового вільний капітал в грошовій формі утворюється в процесі руху оборотного капіталу, у вигляді грошових коштів, призначених для виплати заробітної плати або закупівлі сировини. А також він утворюється від накопичення частини прибутку. Отже, в кожній фірмі утворюється тимчасово вільний капітал, який може бути наданий у позику.

Фінансоаий ринок (ринок позичкових капіталів) – це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами та позикуючими за допомогою посередників на основі попиту та пропозиції на капітал. Позичковий капітал – це особливий товар. Його особливості: він продається та покупається по особливій ціні, якої є позичковий процент; він має подвійний характер; віддається не завжди, а лише на певний строк.

Позичковий процент – це не звичайна ціна товару, а особлива ціна. Процент не відображає вартості позичкового капіталу, а формується на основі інших факторів, серед яких є:

1) процес руху позичкового капіталу має особливі умови. В руках кредитора цей капітал завжди залишається капіталом – власністю, і він надає лише право на його користування.

2) Той, хто позичає, на основі отриманого у позику капіталу організує виробництво та отримує середній прибуток.

3) Позичковий капітал надається лише на певний визначений строк.

Коливання – висота проценту залежить від співвідношення попиту та пропозиції на фінансовому ринку на позичковий капітал

38.Товарне підприємництво – ініціативна, на власний ризик діяльність, по занятті торгівлею, з метою отримання торгового прибутку. Спеціалізація торгових підприємців прискорює обіг товарів та скорочує витрати обігу, що сприяє підвищенню ефективності сусп.виробництва. Загальна формула торгового підприємництва:

Мета торгового підприємця, як і всіх інших – прибуток. Товарний прибуток – це різниця між роздрібними та гуртовими цінами. Торгові підприємці несуть певні витрати пов’язані з реалізації товарів, які називають витрати обігу. Їх є два види : чисті, додаткові. Чисті – це витрати на рекламу утримання торгових приміщень, на обладнання і зарплату. Додаткові – це витрати на упаковку, на розфасовку товару, його транспортування, збереження товарних запасів.

37.Забороняється дискримінація в оплаті праці, зниження її розміру залежно від походження, соціального, майнового стану, політичних, релігійних переконань, членства у профспілці, місця проживання та інших причин, встановлених у законі.

Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку погіршувати становище працівника в оплаті праці порівняно з умовами, передбаченими законодавством, угодами, колективними договорами.

Забороняється будь-яким способом обмежувати права працівника вільно розпоряджатися своєю зарплатою. Тому не допускаються випадки отримання зарплати, належної працівнику, членами його сім'ї, іншими особами без спеціально оформленої довіреності. Закон забороняє відрахування із зарплати, метою яких є пряма чи непряма сплата власнику чи будь-якому посередникові за одержання або збереження місця роботи.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. На її величину впливають різні фактори: рівень кваліфікації, різні умови й ефективність праці та кількість і якість праці.

Але точнішим показником тут є реальна заробітна плата. Реальна заробітна плата — це сума матеріальних і духовних благ та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Реальна зарплата залежить від ряду факторів : а) рівня номінальної зарплати; в) цін на товари і послуги, які споживає населення; с) величини податків, які сплачуються різними верствами населення в бюджет.

36. Заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату. Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму норму праці. Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення цін утворює структуру заробітної плати. Заробітна плата має дві форми: відрядну і погодинну. Відрядну форму в основному застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широке використання погодинної форми заробітної плати . Існує тарифна система оплати, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток.

35.Рентабельність як економічна категорія тісно пов’язана з категорією прибутку. Вони є різними сторонами економічних відносин. Якщо в прибутку відображаються відносини щодо створення та розподілу частини чистого доходу, то рентабельність характеризує відносини між підприємством і державного з приводу раціональності використання виробничих фондів та участі кожного підприємства у створенні й розподілі тієї частини чистого доходу, яка набуває форми прибутку.

Прибутковість фірми визначається як абсолютна в грошовому виразі, що є масою прибутку, так і відносна – в нормі прибутку. Норма прибутку розраховується як відношення прибутку до всього авансового капіталу. На норму прибутку впливають наступні фактори: обсяг виробництва, ціна, кількість продукції, витрати, величина авансованого капіталу.

Норма прибутку (р’)= Прибуток (р)/ Авансований капітал (К)*100%.

За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щороку середня норма прибутку великих корпорацій в розвинутих країнах заходу становить8-10%. На думку західних вчених економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок зростання масштабів вир-ва, а за рахунок збільшення його норми. На норми при бутку впливають і масштаби вир-ва. Практика показує, що в багатьох галузях великі під-ва мають пріоритет перед малими. Їх переваги досягаються за рахунок поточного масового вир-ва, поглиблення поділу праці, більших можливостей впровадження досягнень НТП.

34.Прибуток – узагальнений показник, що характеризує ефективність діяльності підприємства. За своєю економічною природою прибуток виступає як частина вартості додаткового продукту, створеного працею ділянок виробництва.

Балансований прибуток підприємства (фірми) являє собою суму прибутків і збитків від р загальний прибуток складається з трьох частин:

П3=Пт+Пр+Пв,

де П3 – загальний прибуток підприємства:

Пт – прибуток, отриманий від реалізації товарної продукції (це різниця між оптовою ціною підприємства й собівартістю);

Пр – прибуток від іншої реалізації, надання підприємствам послуг і виконання додаткових робіт;

Пв – прибуток від позареалізаційних фінансових результатів (сюди входять доходи та збитки від списаних металовиробів, штрафи, пені, неустойки, збитки від стихійного лиха тощо).

Слід розрізняти валовий доход і розрахунковий доход.

еалізації товарної продукції, результатів іншої реалізації та позареалізаційної діяльності.

Валовий (загальний) доход – це вся сума доходу підприємства до зроблених відрахувань.

Залишком такого розподілу є чистий прибуток, який надходить на задоволення різних виробничих і соціальних потреб:

Валовий доход і прибуток утворюють матеріальну основу для погодження економічних інтересів суспільства, трудового колективу й окремих працівників, сприяють підвищенню їхньої заінтересованості у зростанні ефективності виробництва.

Норма прибутку – відношення маси прибутку до повної собівартості продукції, виражене у відсотках.

П= ,

де П – норма прибутку;

П – маса прибутку;

С – собівартість продукції.

Чистий дохід (абстрактно) — це виражена у грошовій формі вартість додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джерелами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з економіко — ще й інші фактори виробництва.

Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балан¬совий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгал¬терський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток — це частка балан¬сового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в йо¬го розпорядженні після сплати податків, рентних та інших пла¬тежів до бюджету, а також процентів за кредити.

Економічний прибу¬ток — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необ¬хідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі

Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми з'ясували питання щодо структурних елементів під¬приємницького доходу.

Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького до¬ходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприєм¬ницького доходу, можна поділити на дві великі групи. %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає на¬самперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.

Валовий дохід.

Валовий дохід підприємства (чистий продукт) - це виручка від реалізації продукції, за виключенням матеріальних затрат. Він становить грошову форму чистої продукції підприємства. В масштабах суспільства валовий дохід (чистий продукт) являє собою національний дохід.

Складовими валового доходу є змінний капітал (оплата праці) і додаткова вартість (прибуток). Тобто його структура безпосередньо зачіпає інтереси безпосередніх виробників, власника підприємства і суспільство в цілому. Тому вкрай важливою проблемою є проблема розподілу валового доходу. В розподілі валового доходу можна виділити два етапи: 1) розподіл валового доходу на фонд оплати праці і прибуток; 2) розподіл прибутку.

Розподіл валового доходу на фонд оплати праці і прибуток має важливе значення в тому плані, що необхідно встановити такий фонд оплати праці, який давав би можливість встановити рівень заробітної плати не нижче визначеного чинним законодавством.

Водночас розподіл валового доходу має бути оптимальним і щодо Утворення прибутку підприємства. Це важливо тому, що прибуток має забезпечити підприємство власними коштами для розширення виробничих фондів, стимулювати підвищення ефективності виробництва та формування централізованого грошового фонду