20)Право, суспільство, демократія

Демократія — це влада народу, що як форма організації і здійснення державної влади, політичної влади взагалі, протистоїть різним видам одноособової влади (тиранії, монархізму, деспотизму тощо) чи режимам диктатури (фашизму, тоталітаризму, авторитаризму).

Право — інститут суспільства, який, з одного боку, обмежує владу, визначає форми її здійснення, межі підвладності кожного члена суспільства, а з іншого — є сферою незалежності від неї. Право, на відміну від демократії та будь-яких інших форм влади, якраз і є насамперед сферою незалежності члена суспільства від влади, в тому числі демократичної, сферою його вільного волевиявлення, самостійності, саморегулювання. Тобто право, визначаючи межі непідвладності соціальних суб´єктів, окреслюючи сферу їх свободи і незалежності, є тією межею особистого і суспільного життя, що є саморегу-лятивною і не повинна упорядковуватися за допомогою зовнішнього втручання

Суспі́льство — організована сукупність людей, об’єднаних характерними для них відносинами на певному ступені історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на співпраці людей і зі своєю власною динамічною системою взаємозв’язків його членів, об’єднаних родинними зв’язками, груповими, становими, класовими та національними відносинами. Відносини людей у межах суспільства називають соціальними.

21)Шляхи виникнення права, соціальна цінність права

Соціальна цінність права

Зрозуміти соціальну цінність права — значить усвідомити, розкрити його позитивну роль для особистості та суспільства. Соціальна цінність права виявляється в наступному:

- за допомогою права забезпечується загальний стабільний порядок у суспільних відносинах, у цьому виявляється його інструментальна цінність;

- завдяки праву досягається визначеність, точність у самому змісті суспільних відносин;

- право, втілюючи спільну (узгоджену) волю учасників суспільних відносин, сприяє розвитку тих із них, у яких зацікавлені як окремі індивіди, так і суспільство в цілому. Воно впливає на поводження і діяльність людей за допомогою узгодження їхніх специфічних інтересів;

- право забезпечує можливість нормальних активних дій людини, бо воно перешкоджає незаконним втручанням у сферу її правомірної діяльності;

- право в цивілізованому суспільстві забезпечує оптимальне сполучення свободи і справедливості;

- на правовій основі формуються основні інститути громадянського суспільства: ринкова економіка, багатопартійна політична система, демократична виборча система, вільні засоби масової інформації і правова держава;

- право є основою і єдино можливим цивілізованим засобом вирішення проблем міжнародного і міжнаціонального характеру, на основі права формується світовий правопорядок.

Досліджуючи питання про історичне виникнення права, насамперед необхідно розрізняти два шляхи правотворення:

1) пов'язаний з діяльністю держави;2) не пов'язаний з діяльністю держави.

Право виникає разом з державою, і це проявляється:у безпосередньому правотворчестве держави: видання їм нормативно-правових актів (наприклад, Закони XII таблиць Древнього Рима), а також поява прецедентів (адміністративних і судових)- рішень адміністративних і судових органів по конкретних юридичних справах, що стали зразками, якими обов'язково необхідно керуватися при рішенні наступних аналогічних справ;

у переродженні норм-звичаїв, властивих "догосударственным" суспільствам, у норми звичаєвого права, що складає зі звичаїв, визнаних і охоронюваних державою, підтримуваних його примусовою чинністю.

Історія розпорядилася так, що формування права шляхом видання нормативних актів переважало в країнах континентальної Європи, а наприклад, в Англії право складалося переважно на основі судових прецедентів.

Дослідження найдавніших юридичних пам'ятників, таких, наприклад, як індійські Закони Ману, Кодекс законів пануючи Хаммурапи, Закони XII таблиць Древнього Рима, Російська Правда й ін., показує, що в них утримуються й норми звичаєвого права, і судові прецеденти, і прямі законодавчі встановлення.

Право з'являється й незалежно від держави.