20.Березневі статті.

Входження України під протекторат Росії стало наслідком багатовікової боротьби східних слов'ян за відтворення своєї держави, знищеної полчищами Батия. Воно було підготовлено також спільністю походження, тривалими економічними, політичними й культурними зв'язками українського й російського народів, об'єднаних, спільною православною вірою. Юридичний статус України в складі Росії було закріплено Березневими статтями (угодою) 1654 p., що надали Україні політичну автономію. На жаль, оригінал статей не зберігся, існує лише в тогочасній копії. Згідно з російсько-українською угодою Україна зберігала військово-адміністративну систему на чолі з гетьманом, судові справи регулювалися місцевими правовими нормами. Лівобережна Україна отримала право зносин з іно-земними державами (за винятком ворожих Росії Речі Посполитої і Туреччини). Однак царський уряд, що послідовно проводив політику жорстокої централізації Російської держави й національного гноблення окраїн, одразу ж почав обмежувати автономію України, скасовувати права й привілеї її населення.

Наслідки входження під протекторат Росії були для України неоднозначними й суперечливими. З одного боку, Лівобережна Україна з Києвом опинилася в складі православної країни, населення вважало й називало себе руськими людьми. Це сприяло національному й культурному збереженню нашого народу. З іншого — царський уряд і поміщики Росії з самого початку взяли курс на обмеження, а відтак і ліквідацію автономії України, придушували найменші вияви національної свідомості й визвольних настроїв.

21. Соціально-економічне та політичне життя України в 2 половині xVll.

Навесні 1648 р. в Україні розпочалося народне повстання під проводом Богдана Хмельницького, яке стало подією переломного значення в історії українського народу.

Причинами повстання, яке переросло у Національно-визвольну війну 1648—1657 pp., були зростання та зміцнення феодального землеволодіння, посилення панщини (5—6 днів на тиждень), закріпачення селян, утиски польською адміністрацією міщан та дрібної шляхти. Тож на середину XVII ст. у різних сферах життя українського суспільства виникли гострі суперечності, викликані становищем України у складі Речі Посполитої. Національно-визвольна війна визріла з окремих розрізнених рухів різних соціальних груп, які об'єдналися у всеукраїнське повстання. Рушійними силами Визвольної війни стали козацтво, селянство, міщани, нижче православне духовенство, частина дрібної шляхти.

Етапи укр. Нац-визвольної революції:

I етап (лютий 1648 р. — серпень 1657 р.) — період найбільшого піднесення національно-визвольних змагань та соціальної боротьби;

II етап (вересень 1657 р. — червень 1663 р.) — період громадянської війни, результатом якої став поділ України на два гетьманства;

III етап (липень 1663 р. — вересень 1676 р.) — період боротьби за об'єднання Української держави.

Таким чином, у середині XVII ст., втрата національної еліти, відсутність власної держави, полонізація, окатоличення, наростаюче закріпачення селянства спонукали українців до масового народного виступу, а слабкість королівської влади, розширення впливу Запорозької Січі, втрата контролю над нею з боку Польщі робили цей виступ можливим. Народне повстання, що розпочалося 1648 р., швидко переросло у визвольну війну, яка згодом трансформувалася у національну революцію. Боротьба, що точилася у другій половині XVII ст. носила національно-визвольний, релігійний та соціальний характер.

Руїна — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом.

Руїна відносилась як до Ліво-, так і до Правобережжя і тривала від смерті Богдана Хмельницького до початку правлінняІвана Мазепи .

Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові..

Причини Руїни:

-відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті

-глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики

-егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих.

Нац-визвольна революція другої половини XVII ст. мала й чимале значення в історії України:вона зумовила створення національної Української держави — Гетьманщини.