14.4. Суб'єкти фінансового ринку

На фінансовому ринку діють різні суб'єкти (учасники ринку), функції яких визначаються метою їх діяльності та участю у здійсненні угод. Суб'єктами фінансового ринку можуть бути: фізичні особи, не обмежені законом у правосуб'єктності та дієздатності, групи громадян (партнерів), трудові колек­тиви, юридичні особи усіх форм власності, держава.

Класифікація суб'єктів фінансового ринку є досить складною і не завжди точно визначеною. Вона ускладнюється в міру деталізації й розгляду в різних аспектах, зважаючи на різноманітність операцій з фінансовими активами і ба­гатогранність функцій, які можуть виконувати різні учасники фінансового ринку.

Найбільш узагальнено суб'єктів фінансового ринку можна класифікувати за формою:

— домогосподарства (населення);

— суб'єкти господарювання (інститути позафінансової сфери);

— держава.

Домогосподарство є одним із надзвичайно важливих суб'єктів фінансового ринку, тому що частина доходу, що не використовується домогосподарством упродовж поточного періоду, перетворюється на заощадження і за наявності відповідного фінансового механізму може бути потужним джерелом економіч­ного зростання країни.

Найбільш поширеною формою заощаджень населення є використання час­тини доходу для створення накопичень у вигляді готівкових грошей чи вкладів в ощадних банках або для придбання цінних паперів.

Проте варто зазначити, що не всі домашні господарства належать до кате­горії заощаджуючих. Наприклад, молоді сім'ї в основному витрачають набага­то більше, ніж заробляють, щоб придбати деякі дорогі товари і послуги (напри­клад, житло, транспортні засоби, оплата навчання у вищих навчальних закладах тощо). Ці покупки здійснюються за рахунок позик. Люди похилого віку, перебуваючи на пенсії, теж схильні витрачати більше коштів, але за ра­хунок їх вилучення з накопичених у минулому заощаджень. Однак від'ємна величина заощаджень домогосподарств такого типу перекривається позитив­ною величиною заощаджень сімей, що складаються з осіб з високими дохода­ми і стабільною кар'єрою.

У країнах з розвиненою ринковою економікою до 70 % населення вклада­ють кошти у різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отри­мує довгострокові кредити на придбання житла та інші цілі. В Україні тільки близько 5 % населення займається інвестуванням у цінні папери; практично немає довгострокового кредитування населення банківськими установами, що є наслідком тривалого перехідного періоду з нестабільним та недостатньо роз­виненим фінансовим ринком.

Інститути позафінансової сфери (суб'єкти господарювання) — юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом товарів та на­данням послуг. До інститутів позафінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, кооперативи, орендні підприємства, фер­мерські господарства, малі підприємства, корпорації, асоціації, консорціуми, спільні (змішані) підприємства, установи, організації тощо. Разом з іноземни­ми учасниками ринку вони або є інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи.

Основним джерелом фінансування для нефінансових інститутів, як прави­ло, є банківські кредити, інші види позик, облігації та акції. Корпорації з ви­соким кредитним рейтингом залучають кошти як на внутрішньому, так і на зовнішньому фінансових ринках, надаючи перевагу ринку, де вартість капіта­лу менша. Вітчизняні підприємницькі структури мають обмежені можливості щодо залучення коштів на міжнародному ринку. На національному ринку вони виступають переважно як позичальники на кредитному ринку, а також емітенти акцій та векселів, не використовуючи, на жаль, з об'єктивних при­чин таке потужне джерело фінансування, як корпоративні облігації.

Держава також є активним учасником фінансового ринку. Оскільки дер­жавні витрати, як правило, перевищують доходи, то виникає бюджетний дефі­цит, який може покриватися за рахунок позик, що здійснюються на фінансо­вому ринку. Ці позики реалізуються шляхом продажу урядових облігацій та інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо під­приємствам і домогосподарствам. Держава на фінансовому ринку є, в основно­му, позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому і внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання; вона також виконує специфічну і дуже важ­ливу функцію — регулювання фінансового ринку. За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі. Іноді держава може бути на фінансовому ринку інвестором, здійснюючи фінансову підтримку певних суб'єктів господарювання. Це відбувається у тому випадку, коли в держави ви­никає надлишок фінансових ресурсів. Тоді уряд стає постачальником грошо­вих коштів на фінансовий ринок.

Суб'єктів (учасників) фінансового ринку класифікують також залежно від виконуваних ними функцій. З урахуванням принципових форм укладання угод на фінансовому ринку його професійних учасників поділяють на три групи:

— продавці і покупці фінансових активів (послуг);

— фінансові посередники;

— інститути інфраструктури фінансового ринку.

Продавці і покупці фінансових активів (послуг) становлять групу прямих учасників фінансового ринку, які здійснюють на ньому основні функції у про­веденні фінансових операцій.

На ринку позикових капіталів основними видами прямих учасників фінан­сових операцій є:

— кредитори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які нада­ють позику в тимчасове користування під певний відсоток. Основною функ­цією кредиторів є продаж грошових активів (як власних, так і залучених) для задоволення різноманітних потреб позикоотримувачів у фінансових ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть бути: держава (здійснюючи цільо­ве кредитування підприємств за рахунок загальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів); банківські установи, які здійснюють найбільший обсяг і найширший спектр кредитних операцій; небанківські кредитно-фінансові установи;

— позичальники. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі відсотка. Основними позичальниками грошових активів на фінансовому ринку є держава (отримуючи кредити від міжнародних фінансових організацій і банків), банківські установи (отримуючи кредити на міжбанківському кредитному ринку), підприємства (для задоволення потреб у грошо­вих активах з метою поповнення оборотних коштів і формування інвестицій­них ресурсів); населення (у формі споживчого фінансового кредиту, який використовується в інвестиційних цілях).

На ринку цінних паперів основними прямими учасниками фінансових опе­рацій є:

— емітенти, які залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випус­ку (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти є виключно продав­цями цінних паперів із зобов'язанням виконувати всі вимоги, які випливають з умов їх випуску. Емітентами цінних паперів є держава (виконавчі органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування), а також юридичні особи, створені, як правило, у формі акціонерних товариств. Крім того, на національ­ному фінансовому ринку можуть обертатися цінні папери, емітовані нерези­дентами;

— інвестори, які вкладають свої грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отриман­ня інвесторами відсотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних папе­рів. Інвесторів, які здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, класи­фікують так: за статусом їх поділяють на індивідуальних (окремі підприємства, фізичні особи) й інституціональних інвесторів (представлені різними фінансо­во-інвестиційними інститутами); за метою інвестування виділяють стратегіч­них (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управ­ління підприємством) і портфельних інвесторів (купують окремі види цінних паперів виключно в цілях отримання доходу); за належністю до резидентів на національному фінансовому ринку розрізняють вітчизняних та іноземних ін­весторів.

На валютному ринку основними учасниками валютних операцій є:

— продавці валюти, якими можуть бути: держава (реалізує на ринку через уповноважені органи частину валютних резервів), комерційні банки (мають ліцензію на здійснення валютних операцій), підприємства, які ведуть зовніш­ньоекономічну діяльність (реалізують на ринку свою валютну виручку за екс­портовану продукцію), фізичні особи (які реалізують наявну в них валюту че­рез мережу обмінних валютних пунктів);

— покупці валюти, якими є ті самі суб'єкти, що й продавці. На ринку золота (та інших дорогоцінних металів) і дорогоцінного каміння основними прямими учасниками фінансових операцій є:

— продавці дорогоцінних металів та каміння, якими можуть бути держа­ва (реалізує частину свого золотого запасу); банківські установи (реалізують частину своїх золотих авуарів); юридичні та фізичні особи (за необхідності реінвестування коштів, які раніше були вкладені в цей вид активів (засобів тезаврації);

— покупці дорогоцінних металів і каміння, якими є ті самі суб'єкти, що і продавці (за відповідного нормативно-правового регулювання Їх складу).

На розвиненому ринку діє величезна кількість фінансових посередників, які за певну плату надають різні види фінансових послуг. Ці послуги пов'язані як з емісією фінансових активів, так і з їх обігом на вторинному ринку. За емісії корпоративних цінних паперів та на кредитному ринку фінансові посе­редники сприяють інвестуванню коштів у різні галузі економіки. За емісії державних боргових зобов'язань та на ринку державного кредиту вони сприя­ють залученню коштів для забезпечення потреб державного бюджету.

На вторинному ринку фінансові посередники забезпечують стабільне функ­ціонування ринку, а також задовольняють інтереси юридичних та фізичних осіб щодо інвестування коштів у фінансові активи та вилучення їх з процесу інвесту­вання. При цьому інститути ринку не тільки задовольняють потреби інвесторів щодо купівлі-продажу фінансових активів на регулярній основі за ринковою ці­ною, а й надають інформаційні, консультаційні, управлінські послуги.

При обслуговуванні учасників ринку одні фінансові посередники надають лише окремий вид послуг, який і визначає в цілому їхню роль на ринку (стра­хові, інвестиційні компанії, брокерські фірми), а інші — широкий спектр фінан­сових послуг (наприклад, банківські установи, які, крім основних банківських послуг щодо залучення коштів та розміщення їх на кредитному ринку, здійсню­ють велику кількість операцій від імені та за рахунок клієнтів як на ринку пози­кових капіталів, так і на фондовому та валютному ринках). Останнім часом у зв'язку з послабленням державного регулювання національних ринків та зрос­таючими потребами учасників фінансового ринку в якісних та різноманітних послугах фінансове посередництво набуває більш універсальних форм. Пере­важна більшість фінансових посередників, що діють на розвинених фінансових ринках, надають своїм клієнтам широкий спектр фінансових послуг.

Фінансові посередники (наприклад, банківські установи, інвестиційні, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди тощо) водночас є й інститутами інфраструктури фінансового ринку.

Інфраструктура фінансового ринку — сукупність установ та організацій, які обслуговують учасників фінансового ринку з метою підвищення ефектив­ності здійснюваних ними операцій і забезпечують процес безперервного функ­ціонування фінансового ринку та вільний рух товарів і послуг на ньому.

До інститутів інфраструктури фінансового ринку належать такі структурні утворення: фондові та валютні біржі, банківські установи, брокерські ком­панії, інвестиційні дилери та андерайтери, системи міжбіржових та міжброкерських зв'язків, інвестиційні компанії та фонди, трастові компанії, фінан­сово-промислові групи або фінансові холдингові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, національна депозитарна система, реєстратори цінних папе­рів, інформаційно-консультативні центри, розрахунково-клірингові установи та інші кредитно-фінансові й інвестиційні інститути.