1. Організований (біржовий) ринок, який представлено системою фондових і валютних бірж. На організованому фінансовому ринку забезпечуються:

— висока концентрація попиту і пропозиції в одному місці (встановлюється найбільш об'єктивна система цін на окремі фінансові інструменти);

— проводиться перевірка фінансового становища емітентів основних видів цінних паперів, допущених до торгів;

— процедура торгів має відкритий характер;

— гарантується виконання укладених угод.

Однак біржовий ринок має окремі слабкі сторони, зокрема:

— він більш суворо регулюється державою, що знижує його гнучкість;

— виконання всіх нормативно-правових актів щодо його функціонування збільшує витрати на здійснення операцій купівлі-продажу;

— великомасштабні угоди, які реалізуються окремими учасниками на рин­ку, практично неможливо зберегти в таємниці.

2. Неорганізований (позабіржовий, або "вуличний") ринок, на якому здій­снюється купівля-продаж фінансових інструментів і послуг, угоди за якими не реєструються. Цей ринок характеризується:

— вищим рівнем фінансового ризику (оскільки багато фінансових інстру­ментів і послуг, які котируються на ньому, не проходять процедури перевірки на біржах або були ними відхилені в процесі лістингу);

— більш низьким рівнем юридичної захищеності покупців;

— торгівлею цінних паперів більш низької якості;

— більш низьким рівнем поточної інформованості покупців тощо. Разом з тим цей ринок:

— забезпечує обіг більш широкої номенклатури фінансових інструментів і послуг;

— задовольняє потреби окремих інвесторів у фінансових інструментах з ви­соким рівнем ризику і, відповідно, більшим доходом;

— значною мірою забезпечує таємницю здійснення окремих угод. За регіональною ознакою фінансовий ринок поділяють на:

а) місцевий фінансовий ринок, представлений в основному операціями ко­мерційних банків, страхових компаній, неорганізованих торговців цінними паперами з їх контрагентами — місцевими суб'єктами господарювання і насе­ленням;

б) регіональний фінансовий ринок, який функціонує в межах області (рес­публіки) і поряд з місцевими неорганізованими ринками, включає систему ре­гіональних фондових і валютних бірж;

в) національний фінансовий ринок, який включає всю систему фінансових ринків держави, їх видів і організаційних форм;

г) світовий фінансовий ринок як складову світової фінансової системи, в якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економі­кою.

За швидкістю реалізації угод фінансовий ринок поділяють на:

а) ринок з негайною (терміновою) реалізацією угод (ринок "спот"), на якому угоди здійснюються за короткий строк (як правило, до трьох днів);

б) ринок з реалізацією угод у майбутньому (строкові ринки: форвардний, ф'ючерсний, опціонний і ринок свопів). Предметом обігу на цьому ринку є, як правило, фондові, валютні і товарні деривативи (похідні цінні папери).

За умовами обігу фінансових інструментів (у цьому випадку йдеться виключно про фондові інструменти) фінансовий ринок поділяють на:

а) первинний ринок, що характеризує ринок перших та повторних емісій цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвес­торів;

б) вторинний ринок, де обертаються цінні папери, продані на первинному ринку. Однією з основних функцій вторинного ринку є встановлення реальної ринкової ціни (курсової вартості) окремих цінних паперів, яка відображає всю наявну інформацію про фінансовий стан емітентів і умов емісії.

Варто зазначити, що всі складові фінансового ринку перебувають у тісному взаємозв'язку. Насамперед збільшення обсягів грошових заощаджень насе­лення і вільних коштів підприємств сприяє розширенню та активізації кре­дитного ринку і ринку цінних паперів. І навпаки, випуск цінних паперів зни­жує потребу у фінансуванні економіки за рахунок кредитів та акумулює тимчасово вільні грошові кошти інвесторів.

Практикою доведено, що фінансовий ринок досягає найбільшої ефектив­ності лише тоді, коли у його функціонуванні задіяні всі складові: ринок гро­шей і валютний ринок, кредитний ринок і ринок цінних паперів, ринок фінан­сових послуг тощо.