44. Порядок реєстрації комерційного банку та ліцензування його діяльності

Мінімальний розмір статутного фонду складає:

· для банків з національним капіталом - не менше 1 млн євро;

· для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить менше 50%, - не менше 5 млн євро; якщо частка іноземного капіталу 50% і більше, - не менше 10 млн євро;

· якщо у формуванні статутного капіталу банку беруть участь підприємства з іноземними інвестиціями (спільні підприємства, частка іноземного капіталу в яких перевищує 50%) і частка таких підприємств у статутному капіталі банку становить 10% і більше, мінімальний розмір статутного фонду має бути не менше 3 млн євро.

Частка будь-якого із засновників банку не повинна перевищувати 35% статутного фонду банку.

Внески засновників, акціонерів до статутного капіталу комерційного банку здійснюються у грошовій формі в національній валюті України та вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів).

Для створення комерційного банку створюється ініціативна група із засновників або інших осіб. Ця група бере на себе вирішення всіх питань, пов'язаних зі створенням банку.

Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок. На цей рахунок кожен із засновників вносить визначену установчими документами частку статутного фонду. Підставою для відкриття такого рахунку є заява на відкриття рахунку та установчий договір.

До моменту реєстрації комерційного банку статутний фонд повинен бути сплачений: для банків відкритого типу - в розмірі 30%, закритого типу - 50%. Після реєстрації банку зібрані кошти перераховуються з тимчасового рахунку комерційного банку на кореспондентський рахунок.

У разі відмови в реєстрації банку кошти з тимчасового рахунку повертаються засновникам банку у тижневий строк за їх заявою.

Для реєстрації комерційного банку орган управління банком (рада банку) або уповноважена установчими зборами особа у двотижневий строк після аудиторської перевірки фінансового стану засновників подає до регіонального управління НБУ за місцем створення банку такі документи:

• · заяву про реєстрацію;

• · установчий договір;

• · статут банку;

• · протокол установчих зборів;

• · економічне обгрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат та прибутку банку на кінець першого року його діяльності;

• · висновок аудиторської організації про фінансовий стан і платоспроможність засновників банку;

• · бухгалтерську і фінансову звітність акціонерів;

• · документи про наявність професійно придатних перших керівних осіб банку;

• · копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію (100 неоподатковуваних мінімумів);

• · копію звіту про проведення відкритої передплати на акції;

• · угоду про надання приміщення для розміщення банку (оренда не менше ніж на п'ять років);

• · установчі документи засновників, учасників банку;

• · копію свідоцтва про державну реєстрацію засновників;

• · копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення відповідного комерційного банку.

Протягом наступних двох тижнів регіональне управління НБУ перевіряє зазначені документи і разом з висновком про доцільність створення банку передає їх до НБУ. В НБУ документи розглядають департаменти: банківського нагляду, валютного регулювання, юридичний, а у разі необхідності й інші підрозділи. Вони готують пропозиції та висновки щодо реєстрації комерційного банку і передають їх для розгляду:

а) правлінням НБУ, якщо банк створюється за участю іноземного капіталу;

б) комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків, якщо банк створений тільки за участю національного капіталу.

Реєстрація здійснюється шляхом внесення відповідного запису у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний термін з дня отримання документів.

• До розгляду питання про реєстрацію банку кандидати на посаду голови правління і головного бухгалтера проходять співбесіду в НБУ.

• НБУ може відмовити у реєстрації комерційному банку у разі:

• · порушення порядку реєстрації комерційного банку;

• · невідповідності статуту та інших установчих документів чинному законодавству;

• · незадовільного фінансового стану засновників;

• · професійної непридатності рекомендованого керівництва банку;

• · відсутності відповідної матеріально-технічної бази.

Якщо у діючому банку відбулися зміни в установчих документах, то вони повинні бути зареєстровані в НБУ. Процедура реєстрації змін і доповнень аналогічна процедурі реєстрації банку

• 45. Передумовою ефективної діяльності банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються ним для здійснення активних операцій. Первісну роль у цьому процесі відіграє формування власного капіталу банку. На відміну від звичайних промислових та комерційних підприємств, де частка власного капіталу, як правило, становить у середньому 40 — 60% загальних активів, комерційні банки працюють в основному із залученими ресурсами, а власний капітал використовується для своєрідного захисту інтересів вкладників і кредиторів та покриття збитків від банківських операцій. За цих умов вважається припустимим, якщо розмір власного капіталу становить не менше 4% загальних активів банку. Структурна побудова власного капіталу комерційного банку полягає у виділенні елементів двох рівнів: — основний капітал (капітал першого рівня); — додатковий капітал (капітал другого рівня). Основний капітал включає: — фактично сплачений зареєстрований статутний капітал; — розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені банком у фінансовій звітності): дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу; емісійні різниці; резервні фонди, що створюються згідно із законами України; загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій; прибуток минулих років; прибуток минулих років, що очікує затвердження. Ці складові включаються до капіталу першого рівня лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого з урахуванням усіх потенційних податкових зобов'язань; призначення резервів та фондів і рух коштів за цими резервами і фондами окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди мають бути в розпорядженні банку з метою необмеженого і негайного їх використання для покриття збитків.

46 Депозитний рахунок – це рахунок, який банки відкривають юридичним або фізичним особам для розміщення вільних коштів на депозити з нарахуванням відсотків за депозити.  Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка господарських суб'єктів і після закінчення строку зберігання повертаються на цей же поточний рахунок Депозитні операції – це операції із залучення або розміщення коштів на депозит. Залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом відкриття строкового депозитного рахунка з укладенням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки) або видачі ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту КБ, який прийняв кошти від вкладника, зобов'язується виплатити вкладникові суму депозиту та нараховані відсотки на умовах та у порядку, що передбачені договором.

47- Недепозитні залучення називають фондами, придбаними на грошовому ринку, або запозиченими коштами банку. На відміну від інших підприємницьких структур залучені ресурси банку значно перевищують його власні фінансові ресурси, що багато в чому визначає специфіку діяльності банку.

48. Нормативи ліквідності виступають важливим елементом контролю за діяльністю банку і стимулюють комерційні банки до досягнення, з одного боку, максимальної прибутковості своїх операцій, а з іншого — до підтримки на безпечному для банку рівні ліквідності своїх активів.

Діяльність комерційних банків постійно пов’язана з ризиком. Тож необхідно враховувати ці ризики і розробляти нормативи за їх ви-дами. Сам комерційний банк має певну систему показників ризику. До них належать, наприклад, максимальний розмір отриманих між-банківських позик, максимальний розмір кредитів, гарантій і поручи-тельств, наданих інсайдерам, та ін.

Розглянуті економічні нормативи достатньо жорстко фіксовані, і їхня зміна чітко прогнозована в силу їхнього обмежувального харак-теру.

50 Ефективність кредитної діяльності комерційного банку безпосередньо залежить від того, наскільки якісно здійснена структуризація процесу банківського кредитування, наскільки чітко визначені завдання основних етапів цього процесу та функції працівників, що відповідають за проведення кредитних операцій. Найважливішими етапами кредитного процесу виступають:

• а) отримання та розгляд кредитної заявки;

• б) безпосередня співбесіда з потенційним позичальником;

• в) оцінка кредитоспроможності;

• г) підготовка до складання кредитного договору;

• д) кредитна угода;

ж) моніторинг і контроль якості виданих кредитів. Кредитні відносини між банком і клієнтом розпочинаються з отримання та розгляду кредитної заявки, в якій передусім містяться відомості щодо позики, якої потребує клієнт: мета, розмір, вид і термін позики, вид забезпечення тощо. Необхідною складовою заявки є пакет супровідних документів, ретельний аналіз яких здійснюється на наступних етапах процесу кредитування. До пакета входять, як правило, такі документи:

• копія свідоцтва про державну реєстрацію підприємства;

• копії установчих документів;

з) фінансова звітність, що включає баланс підприємства, звіт про фінансові результати та звіт про рух грошових коштів за останні 3 роки. Баланс показує структуру активів, зобов'язань і власного капіталу в динаміці. Звіт про фінансові результати повідомляє про доходи та витрати в структурному та поелементно-му розрізі, а також містить показники прибутковості цінних паперів власного боргу підприємства. Звіт про рух грошових коштів показує обсяги надходжень та видатків грошових ресурсів щодо окремих видів господарської діяльності;

4) матеріали аудиторських перевірок за попередні 3 роки;

5) бізнес-план. Цей документ повинен містити відомості п

Кредитна заявка разом із пакетом супровідних документів надходить до працівника відповідного кредитного підрозділу, який здійснює її ретельний розгляд. Після цього кредитний працівник проводить попереднє інтерв'ю з потенційним позичальником. Ця бесіда має велике значення для вирішення питання щодо позики: вона дозволяє не тільки з'ясувати окремі деталі кредитної заявки, але й скласти своєрідний психологічний портрет позичальника, оцінити професійну підготовленість керівництва фірми, ступінь реалістичності оцінок ним стану та перспектив розвитку підприємства.

51 Основна маса кредитів надається банками під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення кредитів різними видами майна клієнта або фінансовими зобов'язаннями третьої сторони. Всі форми забезпечення кредиту (майно, зобов'язання) повинні задовольняти таким вимогам:

• висока ліквідність, тобто можливість активів до конвертування у грошову форму;

• здатність до тривалого зберігання (як мінімум протягом періоду кредитування);

• стабільність цін на заставне майно;

Формою забезпечення кредитів може виступати застава майна, що належить позичальнику на правах власності або делегування права власності, на яке згідно чинного законодавства може бути накладено стягнення; застава оформляється у вигляді угоди про заставу у відповідності із законом "Про заставу". До заставної угоди обов'язково додаються:

• опис майна, що передається під заставу;

• акт передачі майна під заставу.

• низькі витрати на зберігання і реалізацію застав

Заставне право - це речова претензія на чуже майно, або претензія на право отримати компенсацію від реалізації заставного майна, якщо боржник не в змозі погасити свої зобов'язання. Така застава має забезпечити не лише повернення самої позики, а й виплату відповідних відсотків та штрафів, передбачених договором. Заставне право передбачає, що заставне майно з дозволу боржника передається кредиторові. Цінні папери. Перед видачею позики під цінні папери банку необхідно врахувати ряд факторів: можливість реалізувати заставу, кредитоспроможність емітента та інші. Надаючи позики під цінні папери, банк здійснює періодичні перевірки з метою з'ясування можливості реалізації цінних паперів у разі необхідності. Він також перевіряє фінансовий стан емітента і ринкову вартість заставлених цінних паперів. Передача контрактів. Передача контрактів як форма забезпечення застосовується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярне постачання товарів (послуг) за контрактом. Позичальник передає контракт кредитору, внаслідок чого надходження від замовника (покупця) на оплату контрактних робіт (товарів, послуг) зараховуються на погашення позичкової заборгованості. Гарантія - це письмове зобов'язання третьої особи (гаранта) погасити борг позичальника якщо настане гарантійний випадок Поручительство - це договір, на основі якого поручитель бере зобов'язання перед банком-кредитором оплатити при необхідності заборгованості позичальника.

52 Банківський кредит у грошовій формі в поточну діяльність — це кредит, який надають банки юридич¬ним особам переважно для вирішення таких завдань: • збільшення основного та оборотного капіталу об'єктів господарювання; • тимчасове нагромадження запасів товарно-матеріальних цінностей, готової продукції, товарів. Кредити в поточну діяльність включають також овердрафт, кредити, надані за постійними кредитними лініями на купівлю сировини та інших виробничих запасів, на сезонні затрати або на рефінансування комерційного кредиту між підприємствами. Ці кредити можуть бути як короткострокові, так і довгострокові. Овердрафт — короткостроковий кредит, який надається клієнту понад залишок на його поточному рахунку в банку в межах заздалегідь обумовленої суми через дебетування його рахунка. За виконання такої операції на рахунку клієнта (контрагента) в банку утворюється дебетове сальдо. Інакше кажучи, овердрафт — це кредитна лінія (можливість негайного отримання кредиту), надана банком, якою контр¬агент може скористатися з допомогою свого поточного рахунка. Здебільшого поточний рахунок клієнта, як і кореспондентський рахунок банку, мають кредитовий залишок. Перевищення цього залишку за проведення розрахункових операцій і банком, і контрагентом можливе тільки в разі підписання відповідної угоди. Так, документально оформлюється основний (твердий) овердрафт, оскільки ядром (основою) його є постійна сума перевищення залишку на рахунку. В угоді зазначається ліміт овердрафту, умови його використання та проценти як плата за такий спосіб кредитування. Сума процентів за овердрафтом обчислюється з урахуванням неоплаченого денного залишку на рахунку та затвердженої ставки процентів, що, як правило, перевищує процентну ставку банку за кредитними ресурсами. За способом надання овердрафт підлягає сплаті до запитання

53 Інвестиційне кредитування – це довгострокове кредитування клієнтів мікро та малого бізнесу на фінансування проектів, термін реалізації яких становить більш як 1 рік. Особливістю цього виду кредиту є детальний аналіз кредитного проекту і пов’язаний з цим більш тривалий період розгляду заявки позичальника Банко. Ц е використовується для::

• придбання нерухомості на первинному та вторинному ринках;

• купівлю обладнання;

• виконання будівельних робіт, реконструкцію чи капітальний ремонт;

• купівлю земельної ділянки;

• придбання акцій акціонерних товариств або частки в статутному фонді підприємств, активи яких використовуються;

• придбання об’єктів нерухомості незавершеного будівництва;

• інші інвестиційні проекти.

54. Факторинг – це придбання банком (чи фактор-фірмою) права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями, що виникли між контрагентами в процесі реалізації продукції.

Метою факторингового обслуговування є своєчасне інкасування боргів для скорочення втрат у наслідок затримки платежів, що пов’язує цю операцію з різновидом торговельно-комісійних операцій банків.

По суті, постачальник отримує попередню оплату боргової вимоги у формі короткострокового кредиту

Основний принцип факторингу полягає в тому, що фактор-фірма купує у своїх клієнтів їх дебіторські вимоги до покупців, оплачує їм 80-90% суми вимог, решту 10-20% клієнти одержують після сплати боргу покупцями.

При виконанні факторингових операцій факторинговою компенсацією (дочірні фірми при великих банках) створюється фонд оборотних коштів факторингу з таких джерел:

– тимчасово вільні кошти клієнтів банку, вкладених на депозити;

– прибутку від факторингових операцій, який є різницею між доходами і витратами («батьківського» кредиту);

– кредити отримані від інших банків на нульових умовах.

Крім фонду оборотних коштів, створюється резервний фонд у розмірі 10% від основного фонду.

Доходи від факторингу складаються із комісійної винагороди (у відсотках до дебіторської заборгованості – 2,5-5%), процентів за кредит та пені при затримці оплати боргових вимог дебіторів.