Зміст
Вступ……………………………………………………………………………..…3
Поняття мислення………..…………………………………………...….. 4
1.1. Визначення процесу………………………………………………..4
1.2. Місце і значення процесу мислення у філософії…………………5
2. Мова у філософії……………………..…………………………………….8
2.1. Мова як предмет філософського дослідження………………….8 2.2. Зв’язок мови і мислення………………………………………....10
3. Філософія людського спілкування…………………………………….11
3.1. Процес спілкування у філософії………………………………....11
3.2. Зв’язок мислення, мови і спілкування…………………………..13
Висновок………………………………………………………………...……..…16
Використана література…….………………………………………………….17
Вступ
Проблема дослідження людського спілкування, мови та мислення ще з давніх часів привертала увагу філософів. Вона є актуальною і в наш час, адже жодна людина не може уявити свого життя без соціуму. Людина – істота соціальна, тому мова й мовлення, здатність працювати на користь собі й суспільству, раціонально мислити та володіти аналітичними здібностями є тими ознаками, що відрізняють її від тварини.
У рефераті пропонується огляд вищезазначених понять з точки зору філософів різних епох. Розглядаються позиції Мамардашвілі, Гегеля, Сковороди, Маркса та інших на прикладах цитат з їх окремих робіт та трактатів, присвячених тій чи іншій проблемі.
Об’єктом дослідження є основні складові процеси феномену людського спілкування, зокрема мислення та мова.
Предметом дослідження виступає єдність та зв’язки між даними поняттями, їх взаємодія та способи поєднання.
Завдання реферату полягає у дослідження поглядів філософів на єдність мовлення, спілкування та мислення.
Мета реферату: зробити ґрунтовний аналіз джерел, які представляють різноманітні філософські погляди на мислення та мову як основні аспекти людського спілкування, розкрити сутність взаємозв’язків даних понять, їх вплив на розвиток людства та на роль людини як індивіда у найважливіших суспільних процесах.
Поняття мислення.
1.1. Визначення процесу.
Відомо, що мислення - це процес опосередкованого й узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях. Цей процес властивий виключно людині.
Поняття мислення (гр. νους — розум) і взаємопов'язані з ним поняття — «відображення», «образ», «відчуття», «поняття», «знання» — були сформовані ще античними філософами (Арістотель, Геракліт, Платон, Сократ Демокріт, Епікур та інші). Для прикладу, За Арістотелем мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку — науку про мислення, сформулював його закони та форми.
На сучасному етапі мислення людини є об'єктом дослідження багатьох наук: психології, соціології, логіки, теорії штучного інтелекту та інших. Існує декілька концепцій мислення, які будуються на основі сприйняття, розуміння, логіки та рефлексії. [4,ст. 1]
Мислення, як стверджував Гегель, відчужує своє буття у вигляді матерії, природи, яка, у свою чергу, є інобуттям цього об'єктивно існуючого мислення, названого Гегелем абсолютною ідеєю. Із цього погляду розум є не лише специфічною особливістю людини, а насамперед першоосновою світу. Отже, світ у своїй основі логічний, існує й розвивається за законами, внутрішньо властивими мисленню, розуму. Важливим є уміння мислити абстрактно.У своїй праці: «Хто мислить абстрактно» Гегель зазначав: «Кто мыслит абстрактно? – Необразованный человек, а вовсе не просвещенный. В приличном обществе не мыслят абстрактно потому, что это слишком просто, слишком неблагородно (неблагородно не в смысле принадлежности к низшему сословию), и вовсе не из тщеславного желания задирать нос перед тем, чего сами не умеют делать, а в силу внутренней пустоты этого занятия. Почтение к абстрактному мышлению, имеющее силу предрассудка, укоренилось столь глубоко, что те, у кого тонкий нюх, заранее почуют здесь сатиру или иронию, а поскольку они читают утренние газеты и знают, что за сатиру назначена премия, то они решат, что мне лучше постараться заслужить эту премию в соревновании с другими, чем выкладывать здесь все без обиняков. В обоснование своей мысли я приведу лишь несколько примеров, на которых каждый сможет убедиться, что дело обстоит именно так. Ведут на казнь убийцу. Для толпы он убийца – и только. Дамы, может статься, заметят, что он сильный, красивый, интересный мужчина. Такое замечание возмутит толпу: как так? Убийца – красив? Можно ли думать столь дурно, можно ли называть убийцу – красивым? Сами, небось, не лучше! Это свидетельствует о моральном разложении знати, добавит, быть может, священник, привыкший глядеть в глубину вещей и сердец.» [3, ст. 2]
Таким чином, мислення та розум розглядаються Гегелем як незалежна від людини й людства абсолютна сутність природи, людини, всесвітньої історії й культури. Мислення, розум перебувають не поза світом, а в ньому самому як його внутрішній зміст, що виявляється в усьому різноманітті явищ дійсності, а значить і людської культури.