2.2. Зв’язок мови і мислення

Мислення і мова складають єдине ціле. Між ними існує нерозривний, органічний зв’язок. У мові людина матеріалізує свою думку, втілює її у слово, надає її форму предметності. Мислення людини реально виявляється у формі її мови, мовного виразу.

Як людина висловлюється, так вона практично і мислить. Не випадково К.Маркс підкреслював, що «мова є безпосередня дійсність думки». Поряд з суспільним характером праці, мова визначає специфіку самої людини, її свідомості, мислення і психіки взагалі. Саме це мав на увазі Мартін Хайдеггер, коли стверджував, що «сутність людини виявляється у мові».

Людина може виявляти свої думки, своє мислення, різними способами (звуками, жестами, фарбами, знаками, діями, виробами, поведінкою і т.д.). однак універсальним засобом мислення є мова. «Думки вимагають слів».

«Про наші думки, — писав Гегель, — ми знаємо лише тоді..., коли даємо їм форму предметності...». Таку предметність надає думкам «... членороздільний звук, слово. Слово надає думкам їх... справжнє наявне буття».

Розумова, інтелектуальна діяльність, процес абстрагування, знаходження загальних властивостей речей і явищ, вимагають слів, мовного втілення. У мові людина матеріалізує свою розумову діяльність і може розглядати її результати як об’єкти (наприклад, художній твір, наукова праця тощо).

Таким чином, інтелектуальна діяльність людини, тобто мислення, цілком духовна, внутрішня, що проходить в певному сенсі непомітно, завдяки мові об’єктивується і стає доступною для чуттєвого сприйняття. Завдяки мові, думки окремих людей стають надбанням інших. [7, ст. 2]

3. Філософія людського спілкування.

3.1. Процес спілкування у філософії.

Говорячи про спілкування, ми насамперед підкреслює­мо, що цей феномен, притаманний лише людині, виникає як особливий стан відношення, взаємозв'язку людей. У найширшому розумінні слова,спілкування — це процес взає­мозв'язку, взаємовідношення, взаємодії між людьми, людськими спільнотами, у якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, вміння­ми та навичками, а також результатами діяльності, тобто процес передачі, опрацювання і використання інформації в широкому розумінні.

Спілкування — одна з необхідних і загальних умов фор­мування і розвитку особистості й суспільства.

Адже основою розвитку свідомості нині, як і раніше, за­лишається живий контакт, який містить у собі все багатство людських стосунків і дає змогу засвоїти не тільки думки інших людей, а й почуття, і не лише побачити, а й відчути чужу суб'єктивність, її наявність, отримати не тільки знан­ня, а й моральні навички. Видатний психолог Л. Виготський підкреслював, що людина і наодинці з собою зберігає функ­цію спілкування (те, що ми часто називаємо розмовою із "са­мим собою", коли ми "тихо самі з собою ведемо бесіду").

Спілкування між людьми може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. Про перше англійський драматург Б. Шоу говорив так: якщо у тебе є яблуко і в мене є яблуко і якщо ми обміняємося цими яблуками, то у кожного з нас буде по одному яблуку; якщо ж у тебе є думка, ідея, і в мене вона є, то після обміну ними у кожного з нас буде по дві дум­ки чи ідеї. Опосередковане ж спілкування відбувається че­рез засоби масової інформації та іншими способами.

Геніальний мислитель-діалектик Гегель вбачав у спілкуванні не тільки обмеження, а насамперед повноту особистості. У суспільстві людина знаходить ті обмеження, які випливають з її розумної сутності, з самої основи її свободи. І саме з цих позицій Геґель вважав можливою гармонію між індивідом і суспільством. І цей неминучий і безспірний зв'язок індивіда та суспільства набуває у мислителя характеру вищої моральної правди. Саме суспільство є живим втіленням ідеї добра, яка без нього чи поза ним залишається абстрактною і безсилою. Чиста суб'єктивність позбавляє людину міцних основ, і в неї може виникнути таке жагуче прагнення до об'єктивного порядку, що вона буде ладна, радше, принизитися до повної і рабської залежності, аби уникнути тих мук, які пов'язані з внутрішньою пустотою і беззмістовністю. Проте, підпорядковуючись цьому порядку, індивід знаходить у ньому власну сутність, оскільки об'єктивна мораль не є чимсь чужим суб'єктові. Створюючи для нього обов'язки, вона не обмежує, а радше, звільняє його - від підпорядкування безпосереднім прагненням і від гніту суб'єктивної невизначеності. Вона вказує йому шлях до вищої моральної свободи і, формуючи його характер, перетворює схильність до добра у постійну властивість, робить її правом, звичкою, другою природою. У роботі « Кто мыслит абстрактно?» Гегель наголошує на людських взаєминах , наводячи приклади з життя людей (ситуації на ринку, спілкування слуги з господарем). «Простой человек и тут мыслит абстрактно, он важничает перед слугой и относится к нему только как к слуге; он крепко держится за этот единственный предикат. Лучше всего живется слуге у француза. Аристократ фамильярен со слугой, а француз — так уж добрый приятель ему. Слуга, когда они остаются вдвоем, болтает всякую всячину, а хозяин покуривает себе трубку да поглядывает на часы, ни в чем его не стесняя, — как о том можно прочитать в повести «Жак и его хозяин» Дидро. Аристократ, кроме всего прочего, знает, что слуга не только слуга, что ему известны все городские новости и девицы и что голову его посещают недурные идеи, — обо всем этом он слугу расспрашивает, и слуга может свободно говорить, о том, что интересует хозяина. У барина-француза слуга смеет даже рассуждать, иметь и отстаивать собственное мнение, а когда хозяину что-нибудь от него нужно, так приказания будет недостаточно, а сначала придется втолковать слуге свою мысль да еще и благодарить за то, что это мнение одержит у того верх». [1, ст. 2]

2. . Зв’язок мислення, мови та спілкування.

Проблема мови і мислення як одна з найскладніших у теорії мовознавства в різні періоди історії науки про мову розв’язувалася неоднаково: представники логічного напряму, наприклад, ототожнювали ці поняття (логічним категоріям як позачасовим і загальним повинні відповідати, на їх думку, і універсальні мовні категорії); прибічники психологічного напряму намагалися розв’язати це питання в ієрархічній площині, обґрунтовуючи примат то мислення щодо мови, то мови щодо мислення; представники американського структуралізму вважали, що структура мови визначає структуру мислення і спосіб пізнання зовнішнього світу. Однак всі дослідники сходилися в тому, що зв’язок між мовою і мисленням нерозривний і неподільний.

Людське мислення в будь-якій формі неможливе без мовлення. Мислення існує в матеріальній, словесній оболонці, що є однією з принципових відмінностей психіки людей та тварин. Завдяки слову думка не зникає. Л.Виготський зазначав, що слово не лише називає предмет, тобто є його ярликом, але й завжди характеризує цей предмет чи явище, тобто є одночасно актом мовлення і мислення.

Потреба у спілкуванні створює основу для виникнення наслідування звуків людської мови.

Головним засобом спілкування між людьми є слово - найважливіша мовна одиниця. Мова - це система знаків, які мають певне значення й використовуються для передавання та зберігання інформації. Завдяки спілкуванню людей мова розвивається разом із суспільством. Праця створила людину, і членороздільна мова виникла завдяки трудовій діяльності.

Мова потрібна як засіб спілкування, вона виконує комунікативну функцію: в процесі спільної діяльності між людьми відбувається обмін інформацією, емоціями, ідеями тощо. Мова потрібна і як засіб закріплення та збереження колективного досвіду людства та досягнень суспільної практики. Крім того, за допомогою мови людина може висловити свої емоції і почуття, свої симпатії і антипатії, своє ставлення до інформації, яку вона сприймає або повідомляє.

Із розвитком суспільства знання людства розширюються. Щоб зберегти інформацію для наступних поколінь і передавати її у просторі, створюється писемна мова, люди винаходять радіо, телебачення, створюють комп'ютери. З'являються нові поняття і явища, яким мова дає назви. Прагнення людей до адекватного відображення об'єктивних змін не лише в соціальному середовищі, але і в людських взаєминах зумовлює постійний розвиток і збагачення мови. [8, ст. 1 ]

Висновок

Перебуваючи в єдності, спілкування, мислення й мова нетотожні, це різні соціальні явища. Мова — звукова матеріальна оболонка думки, мова — означає мислення — віддзеркалює об'єктивну реальність. Мова — засіб повсякденного спілкування людей, важлива складова культури будь-якого народу. Мислення ж вивчається формальною логікою, а мова — предмет мовознавства. На базі природних мов виникли штучні мови та науки.

Спілкування ж є набагато ширшим феноменом у всіх його розуміннях, адже воно включає в себе як мислення, так і мовлення. Спілкування містить декілька етапів (складових), до яких належать вищезгадані процеси. Філософи античності й сучасності приділяли неабияку увагу перебігові цих процесів та наголошували на їх важливості.

Отже, мислення та мовлення, поєднуючись гармонійно, складають основу людському спілкуванню.

Використана література

1. Гегель Г.В.Ф. Кто мыслит абстрактно? // Работы разных лет. В 2 т. – М.: Мысль, 1970. – Т.1 – С.387-394.

2. Мамардашвили М.К. Беседы о мышлении. // Из курса лекций, прочитанных в 1986 – 1967 гг. в Тбилисском университете.

3. Мамардашвили М.К. Формы и содержания мышления (К критеке гегелевского учения о формах познания). – М.: Высшая школа, 1968. – 191 с.

4. http://uk.wikipedia.org/wiki/Мислення.

5. http://myrefs.org.ua/index.php?option=com_content&view=article.

6. http://iai.donetsk.ua/_u/iai/dtp/CONF/11/articles/sec2/s2a14.html.

7. http://pidruchniki.ws/14170120/logika/mislennya_mova.

8. http://pidruchniki.ws/1510082737336/psihologiya/rozvitok_spilkuvannya.

17