1. Природно-ресурсний потенціал території ,його структура і продуктивність.

Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш по­ширеного трактування під природними ресурсами ро­зуміють тіла й сили природи, які за певного рівня роз­витку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. До основних характеристик природ­но-ресурсного потенціалу відносять: географічне поло­ження, кліматичні умови, особливості рельєфу та роз­міщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територі­альну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу Компонентна структура ха­рактеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — мож­ливості відтворення та ефективної експлуатації при­родних ресурсів. Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виді­ляють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, лісові, біо­логічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологіч­ною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерп­ні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: міне­ральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

2. Чорна металургія

Основою металургійного комплексу є чорна металургія, яка забезпечує надходження в господарський обіг 96 % усіх метало­містких ресурсів. Сучасне виробництво чорних металів базується на відновленні заліза із залізовмісних руд з отриманням первинного металу — доменного чавуну, подальшій переробці його в сталь, а останньої — в готовий прокат шляхом механічної (переважно пластичної) оброб­ки сталевих зливків і заготовок.

Структура чорної металургії. З урахуванням складності, комплексності та багатостадійності виробництва чорна металур­гія являє собою розгалужену комплексну галузь важкої промис­ловості. Структура металургійного комплексу за новою кла­сифікацією КВЕД : Металургія та оброблення металу, Металургія, Виробництво чорних металів, Виробництво труб, Первинне оброблення сталі, Виробництво кольорових металів, Металеве лиття, Оброблення металу.

Сировинну частину комплексу чорної металургії складають такі галузі.

Гірничорудна промисловість,Коксохімічна промисловість,Вогнетривких матеріалів промисловість, Нерудна промисловість, Брухтопереробна промисловість.

Головною виробничою ланкою чорної металургії є металургійна промисловість, яка складається з доменного, сталеплавильного і прокатного виробництв у складі металургійних заводів.

Основні металургійні виробництва (або перероби) — доменне, сталеплавильне, прокатне — складають повний виробничий цикл чорної металургії. Існують заводи з повним циклом і неповним. По­тужні металургійні підприємства з повним циклом виробництва, в яких налагоджено комбінування з коксохімічними заводами, нази­ваються металургійними комбінатами.

Металургійні заводи, які не мають доменного виробництва (ста­леплавильно-прокатні або прокатні), належать до переробної ме­талургії.

До підгалузей металургійного комплексу, що виробляють продук­цію високого ступеня готовності до споживання в галузях господар­ства, належать трубна промисловість і промисловість металовиробів.

Станом на 2000 р. на 14 металургійних підприємствах (з них 12 — повного циклу) працювали 48 доменних печей, 54 мартенівські печі, 19 конверторів, 23 електросталеплавильні печі, 2 цехи електрош­лакового переплаву, 9 МБЛЗ та понад 100 прокатних станів різного призначення. У складі комплексу налічувалось 13 коксохімічних за­водів, 3 заводи феросплавів, 13 спеціалізованих заводів вогнетривів, 7 трубних заводів, 9 підприємств металовиробів. До складу комп­лексу також входять багато допоміжних цехів, підприємств та орга­нізацій, на які покладені обов'язки забезпечувати нормальну ро­боту та відновлювати працездатність основного металургійного устаткування. Найбільша питома вага в цій групі належить енерге­тичним службам, оскільки металургійний комплекс є найбільшим у країні енергоспоживачем (близько 19 % від усієї промисловості). До них відносяться ТЕЦ і ПВС (повітродувні служби) доменних, сталеплавильних і прокатних цехів, які підтримують горіння пали­ва, виробляють кисень із повітря (близько 20 млрд м³ на рік), стис­нене повітря для технологічних потреб, подають через компресори природний, коксовий і доменний газ, а також силові підстанції та інші засоби електропостачання. Металургійні заводи задовольня­ють свою потребу в електроенергії на 25—28 % від власного вироб­ництва на базі утилізації горючих газів та вторинних теплових ре­сурсів, питома вага енергетичних служб в основних промислово-виробничих фондах по комплексу становить близько 30 %.

До складу металургійного комплексу входить також розгалу­жена мережа транспортних служб.

Сировинна база чорної металургії. Особливістю чорної металургії є розвиток її на власній потужній сировинній базі. Україна забезпечена більшістю видів мінеральної сировини і палива, у тому числі розвіданими запасами залізної і марган­цевої руд, коксівного вугілля, вогнетривких матеріалів. Украї­на відчуває залежність від інших країн СНД у хромовій сиро­вині, легуючих компонентах якісних сталях, вуглеводневому паливі, магнезитовій вогнетривкій сировині.

Залізорудна база. У надрах України зосереджені великі запаси залізних руд, основна частина яких знаходиться на Українському щиті в Криворізькому залізорудному басейні, який разом з Кре­менчуцьким та Білозірським залізорудними районами утворюють район Великого Кривого Рогу. Залізні руди представлені багати­ми рудами, залізистими кварцитами та бурими залізняками. Ос­новними промисловими типами є багаті залізні руди, які викори­стовуються без збагачення, та легкозбагачувальні магнетитові кварцити. Основна частина залізних руд України зосереджена в чотирьох районах: Криворізькому, Кременчуцькому, Білозерському та Кер­ченському залізорудних районах

Марганцеворудна база. Марганцева руда є важливим компо­нентом сировинної бази чорної металургії. Вона необхідна для виробництва феросплавів, які містять марганець, зокрема, феро­марганцю, дзеркального чавуну. Феромарганець використовуєть­ся для розкислення сталі в сталеплавильному виробництві. Мар­ганець є важливим легуючим елементом для сталей і чавунів, він використовується також у кольоровій металургії та інших галузях промисловості.

Металургійний комплекс повністю забезпечений марганцево­рудною сировиною. На території України є два родовища марган­цевих руд: Нікопольське (Дніпропетровська область) і Велико-Ток-мацьке (Запорізька область). Вони розташовані в межах Південно­українського осадочного марганцеворудного басейну, в якому аку­мульовано близько 80 % усіх запасів марганцевих руд колишнього СРСР.

У 2000 р. видобуток марганцевої руди становив 6,76 млн т. Вироблено марганцеворудного концентрату 2,73 млн т, який май­же повністю спожито на внутрішньому ринку. Експортні постав­ки марганцеворудного концентрату дорівнювали 3,2 тис. т, або 0,1 % виробництва.

Паливна база. Україна має власну сировинну базу для вироб­ництва коксу. Запаси коксівного вугілля становлять 29,8 % від за­пасів кам'яного вугілля України. Вони сконцентровані переваж­но в Донецькому басейні.

Металургійний комплекс України відчуває також залежність від країн СНД у вуглеводневій сировині, зокрема в природному газі.

База нерудних матеріалів. Україна має потужну, добре розві­дану сировинну базу нерудних матеріалів — м'якої вогнетривкої сировини (каолін, вогнетривка і формувальна глина, кварцовий і формувальний піски), а також міцної вогнетривкої сировини — флюсів (звичайний флюсовий і доломітизований вапняк, доломіт).

В Україні налічується 13 родовищ флюсових вапняків із запа­сами близько 2,4 млрд т, розробляються 7 родовищ; 2 родовища доломіту для металургії (запас понад 301 млн т), 14 родовищ вогнет­ривких глин і каолінів (запаси понад 396,7 млн т), 6 родовищ квар­цитів і 2 — піску кварцового з запасами відповідно 150 і 6,8 млн т.

Розвідані запаси нерудних матеріалів розташовані в промис­лово-розвинутих районах України, більшість їх — у районах ме­талургійного виробництва, що зумовлює велику економічну ефе­ктивність їх використання.

У Дніпропетровській, Донецькій, Харківській, Запорізькій та інших областях виявлені промислові родовища піску формуваль­ного, який використовується в металургії як основний матеріал (85—95 %) для виготовлення ливарних форм і стрижнів.

Особливості розміщення підприємств чорної металургії. Основні металургійні центри. Найважливішими чинниками, які визначають розміщення металургійного виробництва, є: наявність паливно-сировинних і водних ресурсів, розвиненість транспорт­ної мережі, інфраструктури, попит на металопродукцію, розташу­вання центрів її споживання, економічна освоєність території, еко­логічна безпека. Чинниками розміщення підприємств переробної металургії є наявність джерел брухту, електроенергії, місця спо­живання готової продукції. Для виробництва феросплавів визна­чальними є електроенергія, наявність легуючих матеріалів.

Коксівне вугілля Донбасу і залізна руда Криворізького басейну історично визначило розташування металургійного виробництва повного циклу в Донецькому і Придніпровському регіонах. Під впливом багатьох перелічених чинників в Україні сформувались З райони чорної металургії': Придніпровський, Донецький, Приазов-ський. У перших двох районах разом з потужними металургійними заводами і комбінатами повного циклу історично склався комплекс переробної металургії, прокатних, трубних заводів, машинобудів­них, металообробних, коксохімічна і феросплавна промисловість.

Чорна металургія України, попри її великі потенційні можливості, деякою мірою залишалась сировинним придатком металургійного комплексу СРСР. Внаслідок цього має місце хибність її виробничої і технологічної структур. Проявляєть­ся вона в тому, що у чорній металургії України понад 40 % проду­кції припадає саме на снергомісткі та екологічно небезпечні сиро­винні види (залізо- і марганцеворудні матеріали, кокс, флюси, вог­нетривкі вироби і матеріали).

Продовжує існувати нераціональна структура металопродукції, то виробляється, низький рівень виробництва прогресивних видів металопродукції і металу підвищеної якості.

Існує незбалансована структура виробництва і споживання металопродукції. Україна виробляє металу значно більше, ніж споживає, і вивозить великі обсяги металопродукції, що виробля­ється надлишково. У той же час Україна змушена завозити для потреб власного споживання інші види продукції, які зовсім не виробляються або виробляються недостатньо.