64.Проблема свідомого і підсвідомого у філософії психоаналізу

Проблема свідомості – одна з найважливіших і загадкових. Вона як філософська категорія має складну і суперечливу історію, характеризується багатозначністю підходів і тлумачень.

Свідомість – це особлива форма відображення, регуляції та управління ставленням людей до навколишньої дійсності, до самих себе та своїх способів спілкування, які виникають і розвиваються на основі практично-перетворювальної діяльності.

Підсвідоме – це психічний акт, котрий на певному етапі людської діяльності знаходиться за межами її свідомості (процеси запам’ятовування, визрівання творчого задуму тощо). Підсвідоме часто розглядають як суто фізіологічне явище. За Фрейдом, підсвідоме – активний психічний процес, котрий має прямий зв’язок з свідомістю. Що ж торкається несвідомого, то між ним і свідомістю існує неперехідний бар’єр, навіть антагонізм – несвідоме не може стати свідомим. Підсвідоме – важкодоступна, недостатньо вивчена сфера людської психіки.До підсвідомого належать багато інстинктів, які взагалі недоступні свідомості, а також думки і почуття, піддані "цензурі". Ці думки і почуття не втрачені, але не допускаються до згадування, а тому проявляються в свідомості не прямо, а опосередковано – в обмовках, описках, помилках пам'яті, сновидіннях, "нещасних" випадках, неврозах. Відбувається також сублімація (від лат. sublimare – піднімати, підносити. перехід) підсвідомого – заміна заборонених потягів соціально прийнятними діями.Підсвідоме має велику життєздатність і непідвладність часу. Думки і бажання, які були в свій час витіснені в підсвідоме, а потім знову допущені в свідомість навіть через декілька десятиріч, не втрачають свого емоційного заряду і діють на свідомість з попередньою силою.

Свідомість – це вища форма відображення дійсності, котра властива лише людям і зв’язана з їх психікою, членороздільною мовою, абстрактним мисленням, цілепокладанням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої.

Сутність свідомості, як вищої форми розвитку психіки, психічного відображення прийнято бачити в здатності людини до абстрактного мислення вербального, знаряддям і засобом якого є виник в людському суспільстві мова, до пізнання на цій основі законів природи і суспільства. Необхідно враховувати значне, часто вирішальний вплив підсвідомості на прийняття рішення, при здійсненні певних дій. Свідомість знаходиться в невідривної зв'язку з несвідомим.

65.Порівняльний аналіз основної проблематики філософії Середньовіччя та філософії античності.

по рівню розвитку філософії, культури в цілому середньовікова філософія була кроком назад у порівнянні з античністю. Хоча падіння Римської імперії, перехід від рабовладіння до феодальних суспільних відносин, було прогресивним явищем в історії розвитку суспільства. феодальний лад відкривав простір для подальшого прогресу у розвитку виробництва, науки, техніки, ремесел, культури, політичних та соціальних відносин.На межі двох епох – античної і середньовікової – сформувався новий світогляд – виникло християнство, яке мало домінуючий вплив на духовне життя усіх європейських країн. Утвердження християнства в якості панівної релігії (поч. Ivст.)привело до такого бачення реальності, яка створена за образом і подобою духу. На цьому підґрунті і починається формуватися середньовічна філософія, ідейно-світоглядним змістом якої є духовно-ідеальне тлумачення реальності. Оскільки ж найдосконалішим духом є Бог, то теологія підноситься за цих умов до найголовнішого знання, якому підпорядковані всі інші види знання. В умовах релігійного диктату філософія була оголошена “служницею богослов’я”, і за допомогою свого раціонального апарату повинна була утверджувати основні положення християнства.

69.Порівняльний аналіз проблематики філософії Середньовіччя та Відродження.

Найважливішою відмінною рисою світоглядної епохи Відродження є орієнтація на людину. Якщо в центрі уваги філософії античності було природно-космічне життя, а в середньовіччі — релігійне життя — проблема «порятунку», то в епоху Відродження на передній план виходить світське життя, діяльність людини в цьому світі, заради цього світу, для досягнення щастя людини в цьому житті, на Землі. Середньовічна філософія Заходу і Сходу-це перш за все філософіядоіндустріального, або феодального, суспільства, для якого характернапанування теології і релігії.Корінні зміни відбулися в епоху Відродження, яка створила своюблискучу культуру. Базисом, на якому виросла культура Відродження, сталиміське господарство в період його переходу в капіталістичне. Філософія Відродження здається мені більш близькою, найбільш прийнятною длясьогоднішнього часу. Однак не можна стверджувати, що філософія середньовіччявідірвана від дійсності або заснована на неправильних ідеях. Адже ціідеї виникли не на порожньому місці, вони теж мали обгрунтування, інша справа,що сьогодні вони здаються нам не зовсім доречними. Знову ж таки необхідноврахувати, що висунуті вони були в інший час. І хто знає, може бути,через пару століть положення середньовічної філософії знову станутьпануючими.