64. Космоцентризм, геоцентризм, антропоцентризм. Порівняльну характеристика.

Антропоцентризм (грец. ανθρωπος — людина і лат. centrum — центр) — різновидність телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою». Антропоцентризм — це принцип, відповідно до якого людина є завершенням еволюції світобудови. Сам термін був вперше вжитий в добу Відродження. Суть його полягає в тому, що центр Всесвіту переноситься від проблем світобачення до конкретних проблем людини.

Теоцентризм (грец. Theos — Бог + лат. Centrum — центр кола) - філософська концепція, в основі якої лежить розуміння Бога як абсолютного, досконалого, найвищого буття, джерела всього життя і будь-якого блага. При цьому основою моральності служить шанування і служіння Богу, а наслідування і уподібнення Йому вважається вищою метою людського життя.

Найбільш поширеним теоцентризм був у Середні віки

Космоцентризм — філософський напрямок античності.

Космоцентризм- система філософських поглядів, що з'явилася в Древній Греції, згідно з якою світ сприймається як космос, різноманітний, гармонійний і водночас вселяє жах. Всі явища навколишнього світу розглядалися через призму космосу.

Впродовж VI—I століть до нашої ери у Стародавній Греції відбувався бурхливий розквіт культури й філософії. За цей період були створені нове неміфологічне мислення, нова картина світу, центральним елементом якої стало вчення про космос.

Космос охоплює Землю, людину, небесні світила. Він замкнутий, має сферичну форму й у ньому відбувається постійний кругообіг — все виникає, тече й змінюється. Із чого виникає, до чого вертається — ніхто не знає.

65. Теїзм, пантеїзм, деїзм.

Деїзм – реліг.-філос. вчення, що визн. Бога першопричиною світу, але заперечує його втручання в явища природи та в хід сусп. подій. Отримав поширення в епоху Просвітництва, зіграв важливу роль у розвитку свободи мислення у 17-18ст.

Теїзм – реліг. світогляд, в осн. якого лежить розум. Бога як особи, що створила світ і втручається в його події. Теїзм - це визнання Бога як першооснови всього існуючого.

Визнання потойбічного Бога відрізняє теїзм від патеїзма, визнання неперервності активності бога – від деїзма. Термін введений у 18 ст.

Пантеїзм – філ.-реліг. вчення, за яким Бог є безособовим началом, розмитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією. В пантеїзм і природа оголошується не просто творінням Бога, а й місцем перебування Бога, злиття його з природою, від чого сама природа обожнюється. Сам же Бог ніби "приземлюється", перестає бути надприродним як є у теїзмі. Пантеїзм виражав компроміс між Богом (творцем світу) і людиною. Пантеїзм змінив не тільки світогляди, а й змінив світові засади людини.

Пантеїстичні тенденції проявляються в єретичній містиці Середньовіччя, хар-не для ф Відродження, та ф Спінози, що ототожнював поняття Бог та природа. П. неодноразово виступав як форма переходу від теїзму до матеріалізму. Для Гёте та класичного німецького ідеалізму він був зброєю для боротьби з ортодоксальним теїзмом і механіцизмом франц матеріалізму.