80.Верифікація та фальсифікація

Верифіка́ція (пізньолат. verificatia — підтвердження; лат. verus — істинний, facio — роблю) — логіко-методологічна процедура встановлення істинності наукової гіпотези (так само як і поодинокого, конкретно-наукового твердження) на підставі їхньої відповідності емпіричним даним (пряма або безпосередня верифікація) або теоретичним положенням, що відповідають емпіричним даним (непряма верифікація). У рамках логічного позитивізму принцип верифікованості розуміється критеріально вичерпним способом апробації наукових тверджень, які розуміються у якості «протокольних припущень» як фіксацій даних безпосереднього досвіду: твердження, котрі виходять за рамки «протокольних пропозицій» трактуються як такі, що неверифікуються, у випадку чого в дію вступає принцип фальсифікації.

Фальсифіка́ція (від лат. «підробляти») — дії, спрямовані на обдурювання шляхом підробки об'єкта купівлі-продажу, тобто товару, з корисливою метою.

У широкому розумінні фальсифікація — це дії щодо погіршення споживчих властивостей товару чи зменшення його кількості при збереженні найхарактерніших, але незначних для використання за призначенням властивостей. Наприклад, харчові продукти найчастіше підробляють, надаючи їм або упаковці зовнішнього вигляду товарів відомих фірм. Але смак і споживчі властивості підробок значно гірші, та й безпека сумнівна.

Проте не слід плутати фальсифіковані товари з товарами-замінниками (сурогатами, імітаторами) та дефектними. У такого краму у маркуванні та в супроводжувальних документах останніх вказується справжнє найменування, а ціна значно нижча (наприклад, на кавові напої тощо).

81. Людина, особа, особистість

82.Свідомість, самосвідомість, суспільна свідомість

83.Дух, душа, духовність

84.Особистість. З якими поняттями співставляється

Особистість — поняття, вироблене для відображення соціальної природи людини, розгляду її як суб'єкта соціокультурного життя, її визначення як носія індивідуальності, що розкривається в контекстах соціальних відносин, спілкування і предметної діяльності^[1], соціально зумовлена система психічних якостей індивіда, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Під «особистістю» розуміють стійку систему соціально значущих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства або спільності. Поняття “особистість” характеризує суспільну сутність людини, пов’язану з засвоєнням різноманітного виробничого і духовного досвіду суспільства. Біологічна характеристика людини в нього не входить.

Не слід змішувати поняття «особистість» та «особа». Під особою розуміють людського індивіда як суб'єкта відносин і свідомої діяльності. Ці два поняття — особа як цілісність людини (лат. persona) і особистість як її соціальний і психологічний образ (лат. регsonalitas) — термінологічно цілком різні.

Історія розвитку поглядів на особистість

• У ранньохристиянський період великі каппадокійці (насамперед Григорій Ниський і Григорій Богослов) ототожнили поняття «іпостась» і «обличчя» (до них поняття «особа» в богослов'ї та філософії було описовим, ним могли називати маску актора або юридичну роль, яку виконував чоловік). Наслідком цього ототожнення стало виникнення нового поняття «особистість», невідомого раніше в античному світі.

• У середньовічній філософії особистість розумілася як сутність Бога

• У новоєвропейської філософії особистість розумілася як громадянин

• У філософії романтизму особистість розумілася як герой.