58. Завдаток: поняття, функції, співвідношення з авансом. Правові наслідки порушення забезпеченого завдатком зобов’язання.

Відповідно до ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок на­лежних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'я­зання і на забезпечення його виконання. Але якщо не буде встанов­лено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом, який виконує лише платіж­ну функцію і є грошовою сумою, що сплачується в рахунок наступ­них платежів. Тому при невиконанні зобов'язання за договором аванс повертається стороні, яка його надала.

У законі чітко визначені правові наслідки порушення і припи­нення зобов'язання, забезпеченого завдатком, зокрема:

1) якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора;

2. якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він зобов'язаний повернути боржникові завдаток і додатково сплатити суму у розмірі (вартості) завдатку;

3. сторона, винна у порушенні зобов'язання, має відшкодувати другій стороні збитки у сумі, в якій вони перевищують розмір (вар­тість) завдатку, якщо інше не встановлено договором;

4. у разі припинення зобов'язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає по­верненню.

59. Цивільно-правова відповідальність: поняття, види.

Цивільно-правова відповідальність — це правовідношен­ня, що виражається у вигляді несприятливих наслідків майнового і немайнового характеру у боржника, які забезпечуються державним примусом і тягнуть за собою засудження правопорушення і його суб'єкта.

Види цивільно-правової відповідальності. Залежно від підстав за­стосування відповідальності розрізняють відповідальність договір­ну і позадоговірну (деліктну); суб'єктів — цивільно-правова відпо­відальність може бути індивідуальною або спільною (частковою, солідарною, субсидіарною); характеру відповідальності — виокре­млюють міри, що впливають безпосередньо на свідомість особи (міри особистого характеру), і ті, що впливають опосередковано че­рез майнові права й інтереси правопорушника; цілей відповідально­сті — міри відповідальності можна поділити на відновлювальні (від­шкодування шкоди) і каральні (репресивні і превентивні) (стягнен­ня неустойки, конфіскаційні міри та ін.); розмірів і обсягу — відповідальність буває повна, обмежена, підвищена; характеру по­ділу відповідальності між кількома правопорушниками — виокре­млюють часткову, солідарну і субсидіарну відповідальність¹.

Договірна і позадоговірна (деліктна) відповідальність. Юриди­чне значення поділу відповідальності на договірну і позадоговірну по­лягає у тому, що форми і розміри позадоговірної відповідальності ви­значаються тільки законом, водночас як договірної відповідальності — визначаються як законом, так і умовами договору. Договором може бути передбачена відповідальність, у тому числі за правопорушення, за які чинне законодавство відповідальності не передбачає, або інша форма відповідальності, ніж та, що прямо передбачена законодавст­вом. Сторонами також може бути підвищено або занижено розмір від­повідальності порівняно з тією, що передбачена законодавством, якщо законом не передбачено інше. Наприклад, розмір неустойки, встанов­лений законом, у договорі може бути збільшений або зменшений, крім випадків, передбачених законом (ст. 551 ЦК України).

Договірна відповідальність наступає у разі порушення договірно­го зобов'язання. Позадоговірна відповідальність має місце у випад­ку заподіяння правопорушення боржником, який не був з кредито­ром у договірних правовідносинах.

При заподіянні позадоговірної (деліктної) шкоди відбувається порушення правоохоронних правовідносин, у яких абсолютним правам (наприклад, право власності) суб'єктів цивільного права кореспондує пасивний обов'язок боржника не порушувати ці пра­ва. У зв'язку з тим, що такі абсолютні права гарантовані державою і перебувають під її охороною, закон є єдиною підставою, що дозво­ляє такі права захистити. Деліктна відповідальність виникає з мо­менту заподіяння шкоди майну або особі потерпілого (кредитора). Правила про деліктну відповідальність не можуть змінюватися за угодою сторін. Звичайно, відповідальність виключається, якщо не було умов для вільного формування волі і волевиявлення або шкід­ливі події наступили поза волею особи, тобто поза сферою її конт­ролю¹.

Часткова, солідарна і субсидіарна відповідальність має зна­чення і застосовується тоді, коли правопорушення скоєне кількома особами.

Часткова відповідальність наступає у всіх випадках, коли зако­ном, іншим правовим актом або договором не передбачено інше. Правило про застосування часткової відповідальності є загальним правилом і випливає з часткового характеру договірних зобов'я­зань. Часткове зобов'язання має місце тоді, коли у ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, і кожен із кредито­рів має право вимагати виконання, а кожен із боржників повинен виконати зобов'язання у певній частці. Часткова відповідальність передбачає, що кожний з боржників несе перед кредитором відповідальність тільки у тій частці, яка припадає на нього відповідно до закону або договору. Частки кожного з боржників визнаються рів­ними, якщо законом або договором не визначений інший їх розмір. Зокрема, ст. 540 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні беруть участь кілька боржників, кожний з них повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Солідарні зобов'язання максимально забезпечують захист прав кредитора, і тому випадки встановлення саме солідарної відпо­відальності як у договірних, так і позадоговірних зобов'язаннях ду­же часті. Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі не­подільності предмета зобов'язання (ст. 541 ЦК України).

Солідарна відповідальність дозволяє кредитору притягнути до відповідальності будь-кого з боржників у повному обсязі або частко­во, дає кредитору додаткові гарантії щодо завданої шкоди та її від­шкодування, дає можливість звернутися з вимогою про стягнення до будь-кого з боржників, у кого є достатньо майна для задоволення вимог. Усі боржники залишаються зобов'язаними до тих пір, поки зобов'язання не буде виконане повністю.

Субсидіарна відповідальність настає тоді, коли в зобов'язанні бе­руть участь два боржники, один з яких основний, інший — додатко­вий (субсидіарний). Субсидіарна відповідальність може випливати із закону, інших правових актів, умов договору. Основна мета встанов­лення такого виду відповідальності — посилення гарантій забезпечен­ня права кредитора на відшкодування заподіяної йому шкоди за раху­нок інших осіб, які в основному зобов'язанні безпосередньої участі не беруть (додаткових боржників) (ст. 619 ЦК України). Додатковий боржник несе відповідальність за основного боржника у разі, якщо кредитор не може задовольнити свої вимоги за рахунок основного бор­жника. Така ситуація можлива у випадках, коли: 1) основний борж­ник відмовився задовольнити вимогу кредитора (ст. 619 ЦК України «Субсидіарна відповідальність»); 2) кредитор не отримав у розумний термін від основного боржника відповіді на заявлену вимогу (ст. 619 ЦК України «Субсидіарна відповідальність»); 3) майна основного боржника недостатньо для задоволення вимог кредитора у повному об­сязі (наприклад, ст. 1043 ЦК України «Відповідальність управителя»).

Повна, обмежена, підвищена відповідальність. Одним з основ­них принципів цивільно-правової відповідальності є принцип пов­ного відшкодування заподіяної правопорушенням шкоди, відповід­но до якого майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юри­дичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її за­вдала (ст. 1166 ЦК України).

Законодавством допускаються винятки із загального правила, коли розмір відшкодування може бути обмежено або збільшено без­посередньо законом або умовами договору.

Укладаючи договір, сторони мають право передбачити у ньому умо­ви про зменшення збитків, про додаткові підстави звільнення боржни­ка від відповідальності, але не про повне звільнення його від відпо­відальності за порушення договору. Угода про обмеження відповідаль­ності договором, якщо в законі передбачено інше (повна або збільшена відповідальність), вважається нікчемною. Нікчемною також є угода сторін про обмеження відповідальності за навмисне заподіяння шко­ди. Наприклад, нікчемним визнається правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою (ст. 661 ЦК України); нікчемними визнаються умови договору, що обмежують права покупця — фізичної особи порівняно з правами, встановленими законодавством, у тому чи­слі законодавством про захист прав споживачів (ст. 698 ЦК України).

Допускається зменшення (обмеження) розміру відповідальності правопорушника, якщо:

1. доказана вина обох сторін у невиконанні або неналежному ви­конанні зобов'язання;

2. кредитор навмисно чи необачно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення;

3. суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізич­ною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ст. 1193 ЦК України).