
- •1. Предмет і метод цивільного права
- •2. Цивільне законодавство України поняття, структура. Дія актів цивільного законодавства у часі, просторі та за колом осіб
- •3. Цивільні правовідносини: поняття, елементи та види
- •4.Цивільна правоздатність фізичної особи
- •5. Цивільна дієздатність фізичної особи
- •6. Повна цивільна дієздатність. Надання повної цивільної дієздатності
- •7. Часткова цивільна дієздатність. Неповна цивільна дієздатність
- •8. Обмежена цивільна дієздатність фізичної особи: підстави, порядок, правові наслідки
- •9. Визнання фізичної особи недієздатною: підстави, порядок, правові наслідки?
- •10. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою: підстави, порядок, правові наслідки?
- •11. Оголошення фізичної особи померлою: підстави, порядок, правові наслідки?
- •12. Поняття та ознаки юридичної особи. Характеристика основної теорії юридичної особи?
- •13.Види та організаційно-правові форми юридичних осіб.
- •14. Цивільно-правова дієздатність юридичної особи. Органи юридичної особи
- •15. Господарські товариства як юридична особа
- •16. Речі як об»єкти цивільних прав, їх класифікація
- •17. Цінні папери:поняття, групи, види, джерела правового регулювання. Передання прав за цінними паперами
- •18. Правочин: поняття, види.
- •19. Форма правочину.
- •20.Умови дійсності правочину
- •21. Поняття та види недійсних правочинів
- •22.Правові наслідки недійсності правочину
- •23. Представництво: поняття. Види цивільно-правового представництва.
- •24. Довіреність: поняття, види, форма.
- •25. Позовна давність:поняття, види. Початок перебігу позовної давності.
- •26. Зупинення і переривання перебігу позовної давності. Правові наслідки пропуску позовної давності.
- •27. Особисті немайні права, що забезпечують природне існування фізичної особи.
- •28. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
- •29. Поняття і зміст права власності.
- •30. Суб’єкти права власності.Здійснення права власності та його межі. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження речі.
- •31. Набуття права власності на новостворену річ. Переробка речі як підстава набуття права власності.
- •32.Набуття права власності на знахідку.
- •33. Набуття права власності на скарб.
- •34. Набуття права власності за набувальною давністю.
- •35. Загальна характеристика підстав (способів) припинення права власності.
- •36.Право спільної часткової власності.
- •37. Право спільної сумісної власності.
- •38.Віндикація як спосіб захисту права власності.
- •39. Негаторний позов та позов про визнання права власності.
- •40. Об’єкти авторського права. Суб’єкти авторського права.
- •41. Зміст суб’єктивних авторських прав. Строки чинності майнових авторських прав.
- •42. Суміжні права: поняття, джерела правового регулювання. Об’єкти і суб’єкти суміжних прав.
- •43. Винахід і корисна модель: поняття, об’єкти, умови надання правової охорони.
- •44. Промисловий зразок: поняття, об’єкти, умови надання правової охорони.
- •45. Зміст права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
- •46. Комерційне найменування
- •47. Торговельна – марка як об’єкт права інтелектуальної власності.
- •48. Зобовязання: поняття, види, підстави виникнення.
- •49. Елементи зобов’язання
- •50. Сторони і треті особи у зобов’язанні. Заміна сторін у зобов’язанні.
- •51. Виконання зобов’язання: принципи.
- •52.Суб'єкти виконання
- •53.Строк (термін), місце і спосіб виконання зобов’язання.
- •54. Припинення зобов’язання
- •55. Неустойка як вид забезпечення виконання зобов’язання.
- •56. Порука як вид забезпечення виконання зобов’язання.
- •57. Застава: поняття, види, підстави виникнення. Договір застави, його сторони, зміст та форма. Звернення стягнення на предмет застави.
- •58. Завдаток: поняття, функції, співвідношення з авансом. Правові наслідки порушення забезпеченого завдатком зобов’язання.
- •59. Цивільно-правова відповідальність: поняття, види.
- •60. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності.
37. Право спільної сумісної власності.
Спільна сумісна власність — це вид спільної власності, в якій частки не визначені заздалегідь. Вона дозволяє кільком особам володіти, користуватися, розпоряджатися належним їм майном за взаємною згодою як одним цілим. Частки учасників визначаються при припиненні спільної сумісної власності, тобто при поділі або виділі з неї.
Спільна сумісна власність характеризується тим, що її учасники разом володіють і користуються майном (будинком, квартирою, земельною ділянкою, сукупністю речей тощо). Для розпорядження необхідна згода всіх співвласників, яка в одних випадках передбачається, а в інших — має бути висловлена у певній, передбаченій законом формі. Так, згода співвласників на вчинення правочину має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена, якщо відносно спільного майна укладається правочин, що потребує нотаріального посвідчення та державної реєстрації (п. 2 ст. 369 ЦК України).
Правочини щодо розпорядження спільним майном може здійснювати як кожний з учасників спільної сумісної власності, так і один із них, наділений цими повноваженнями щодо розпорядження. Безумовно, такі повноваження мають бути оформлені належним чином, хоча в новому ЦК України це не передбачається. Підставою таких повноважень має бути довіреність на здійснення певних дій щодо розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності.
Слід зазначити, що спільна сумісна власність припиняється визначенням часток, тобто перетворенням у спільну часткову власність. Це, як правило, спричиняє поділ майна або виділ з нього окремої частки.
При поділі спільної сумісної власності передбачається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не передбачено законом, домовленістю сторін або рішенням суду. Порядок поділу спільної сумісної власності та виділу з неї частки підпорядковується правилам, встановленим у ЦК України.
У ст. 368 ЦК України зазначені лише два види спільної сумісної власності:
спільна сумісна власність подружжя;
спільна сумісна власність членів сім'ї.
Проте право спільної сумісної власності можуть мати фізичні та юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом (ст. 368 ЦК України).
Спільна сумісна власність у зазначених вище випадках виникає, якщо угодою сторін не встановлена спільна часткова власність.
Спільна сумісна власність подружжя виникає на підставі реєстрації шлюбу в органах РАГСу.
Згідно з положеннями нового СК України спільна сумісна власність виникає у жінки і чоловіка, які проживають однією сім'єю, якщо інше не встановлене договором між ними.
Спільна сумісна власність подружжя виникає щодо майна, набутого подружжям під час шлюбу, незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
СК України більш чітко зазначає всі аспекти інституту шлюбного контракту (договору):
шлюбний договір може укладатися як до укладення шлюбу, так і під час шлюбу (ст. 92);
шлюбним договором регулюються лише майнові відносини між подружжям, а також їхні майнові відносини як батьків (ст. 93);
подружжя може домовитися про непоширення на майно, набуте під час шлюбу, режиму спільної сумісної власності (ст. 60) і вважати його спільною частковою або особистою приватною власністю кожного з них (ст. 97).
Такими є основні положення щодо зміни законного режиму майна подружжя — спільної сумісної власності на договірний, який може передбачати встановлення спільної часткової або особистої приватної власності на майно, набуте під час шлюбу.
Спільна сумісна власність виникає на все майно, набуте під час шлюбу, якщо інше не встановлено шлюбним договором, а також якщо це майно не належить до особистої приватної власності кожного з подружжя (статті 57-59 СК України).
Дружина і чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Особливі вимоги встановлені щодо розпорядження спільним майном. Так, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою іншого з подружжя. Слід зазначити, що припинення шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте під час шлюбу, а право на поділ спільного майна обидва з подружжя мають незалежно від припинення шлюбу. Подружжя може поділити майно в добровільному (шляхом укладення відповідного договору) або в судовому порядку. Частки вважаються рівними, якщо інше не визначено домовленістю між подружжям або шлюбним договором. Суд має право відступити від засади рівності часток за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав на шкоду інтересам сім'ї. Також дозволяється збільшення частки одного з подружжя за рішенням суду, якщо з ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування.
Важливим видом спільної сумісної власності у ЦК України є спільна сумісна власність членів сім'ї. Виникають певні труднощі щодо її регламентації, оскільки в даному нормативному акті вона чітко не визначається (п. 4 ст. 368 ЦК України). Спільну сумісну власність членів сім'ї можна поділити на окремі підгрупи: спільна сумісна власність громадян на майно, придбане внаслідок спільної праці, які об'єдналися для спільної діяльності; власність селянського (фермерського) господарства; спільна сумісна власність на квартиру чи будинок, передані із державного житлового фонду при приватизації за письмовою згодою всіх членів сім'ї наймача у сумісну власність (статті 17-18 Закону України «Про власність», ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).