35. Загальна характеристика підстав (способів) припинення права власності.

Способи припинення права власності, як і підстави для його набуття, — це юридичні факти, зазначені у законі. Стаття 346 ЦК України встановлює підстави припинення права власності. До них належать:

1. відчуження власником свого майна;

2. відмова власника від права власності;

3. припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4. знищення майна;

5. викуп пам'яток історії та культури;

6. викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;

7. викуп нерухомого майна з метою суспільної необхідності земе­льної ділянки, на якій воно розміщене;

8. звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9. реквізиції;

10. конфіскації;

11. припинення юридичної особи чи смерть власника.

Підстави припинення права власності, перелічені у ч. 1 ст. 346 ЦК, можуть бути класифіковані за порядком припинення на такі, що передбачають:

а) добровільне припинення права власності (за волею власника) - відчужен­ня власником свого майна, знищення ним його, відмова власника від свого май­на, припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридич­ної особи, уповноваженого на це установчими документами;

б) примусове припинення права власності, що відбувається проти волі влас­ника (або без врахування її) — припинення права власності на майно, яке за за­коном не може належати цій особі; викуп пам'яток історії та культури; викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власни­ка; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи за рішенням суду про визнання недійсною державну реєстрацію юридичної особи, про визнання бан­крутом, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 110 ЦК);

в) об'єктивні причини, що не залежать від волі осіб, на виникнення та пе­ребіг яких власник не може впливати (знищення майна в результаті стихійного лиха, смерть власника тощо). Фізична особа може скласти заповідальне розпо­ рядження, яке вступає в силу на випадок смерті, але внаслідок незворотності процесу (настання смерті) смерть власника є тією об'єктивною обставиною, яка також має бути визнана такою, на настання якої особа впливати не може.

Згідно із ч. 2 ст. 346 ЦК, на підставі аналізу чинного законодавства, до інших підстав, встановлених законом, за якими право власності може бути припинено, відносяться наступні:

• примусове припинення прав власності на земельну ділянку, передбачене ст. 143 ЗК України (у разі використання земельної ділянки не за цільовим при­значенням, неусунення допущених порушень законодавства (забруднення зе­мель) в терміни, встановлені вказівками спеціально уповноважених органів ви­конавчої влади з питань земельних ресурсів, невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у ви­падках, визначених ЗК);

• припинення права власності на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників на підставі ст. 365 ЦК;

• припинення права власності на частку у праві спільної власності у разі відмо­ви боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника на вимогу креди­тора про переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з про­веденням відповідного перерахунку (ч. 2 ст. 366 ЦК);

• припинення права власності на частку у спільному майні у разі порушення набувачем та (або) попереднім власником правил переважної купівлі іншими співвласниками частки у спільному майні (ч. 4 ст. 362 ЦК);

• поділ майна, що є у спільній частковій власності або у спільній сумісній влас­ності (статті 367,372 ЦК), за рішенням суду у разі відсутності домовленості щодо поділу майна між співвласниками та інші, передбачені законом підстави приму­сового, проти волі власника, припинення права власності.