28. Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

До особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, згідно з главою 22 ЦК України слід відносити:

• право на ім'я;

• право на честь, гідність та ділову репутацію;

• право на індивідуальність;

• право на зображення та голос;

• право на особисте життя;

• право на особисті папери та таємницю кореспонденції;

• право на інформацію;

• право на свободу творчості;

• право на вибір роду занять;

• право на місце проживання;

• право на недоторканність житла;

• право на пересування;

• право на свободу об'єднань;

• право на мирні зібрання.

Аналізуючи право на ім'я (статті 294-296 ЦК України), слід за­уважити, що воно містить у собі:

• право на володіння, користування та розпорядження іменем

• право вимагати звертатись до особи по імені

• право на псевдонім

• право вимагати зупинити незаконне використання свого імені,

Право на честь, гідність та ділову репутацію у ЦК України не пе­редбачено. Замість цих прав передбачені «право на повагу до гідності та честі» (ст. 297 ЦК України), а також «право на недоторканність ділової репутації» (ст. 299 ЦК України). Проте певна обмеженість за­значених прав у позитивному аспекті, а також невизначеність понят­тя «повага» дає підстави говорити, що фізичні особи наділені більш розширеним особистим немайновим правом на честь, гідність та ділову репутацію,

право на індивідуальність полягає в тому, що фізична особа має право на збереження своєї національної, культур­ної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборо­нені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 300 ЦК України).

29. Поняття і зміст права власності.

Право власності є найважливішим речовим правом, з яким пов'я­зуються всі інші речові права. Право власності належить до природ­них прав людини, є абсолютним правом і ніхто не може його порушу­вати. Праву власника протистоїть невизначена кількість людей, і на всіх них покладено обов'язок не порушувати права власника.

Право власності, як і будь-яке право, має свій зміст, що полягає в єдності трьох правомочностей — володіння, користування і розпо­рядження. Цими правомочностями володіє власник, проте кожна з них, а в деяких випадках і всі вони разом, може належати не влас­нику, а іншій особі, правомочностями якій дозволив користуватися власник (наприклад, при договорі оренди). Сутність змісту цих пра­вомочностей полягає в їх залежності від власника і в залежності від закону самого власника.

Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному ро­зумінні. Право власності в об'єктивному розумінні — це сукупність норм, які регулюють право власності. Право власності в суб'єктив­ному розумінні складають його правомочності — право володіння, користування і розпорядження.

Право володіння – забезпечена законом можливість мати у себе певну річ, утримувати її у своєму господарському підпорядкуванні (фактично тримати річ, зараховувати на баланс та ін.)

Право користування – забезпечена законом можливість вилучати корисні властивості речі в процесі її експлуатації, господарського чи іншого використання;

Право розпоряджання – забезпечена законом можливість визначати юридичну долю речі шляхом зміни її належності, стану чи цільового призначення (передача за договором іншій особі, знищення, переробка тощо).

Усі перелічені повноваженя належать, як правило, лише власникові майна. Однак, вони можуть належати також іншим особам (нприклад, наймачеві (орендареві).

Однак, ці три повноваження не завжди можуть бути реалізовані влсником, їх здійснення може бути тимчасово зупинене (довічне утримання (догляд), накладення арешту на майно, передання майна в заставу ін.).