22.Правові наслідки недійсності правочину

Залежно від характеру порушення вимог закону при вчиненні правочинів та правових наслідків вчинення таких правочинів останні поділяються на нікчемні та оспорювані.

Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена за­коном, наприклад, правочин, що порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України), односторонній чи двосторонній правочин, що­до якого недодержано вимоги законодавства про нотаріальне посвід­чення (статті 219-220 ЦК України), правочин, вчинений неповно­літньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди бать­ків (усиновлювачів) або опікуна (ст. 222 ЦК України), правочин, вчинений особою, над якою встановлена опіка, без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК України), правочин, вчинений не­дієздатною фізичною особою за відсутності його схвалення опіку­ном (ст. 226 ЦК України).

Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається (ст. 215 ЦК).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю(ст. 216 ЦК).

Аналіз норм ЦК України дозволяє безпосередньо визначити дві групи правових наслідків недійсності правочину: основні - двостороння рес­титуція (від лат. restituere — відновлювати, відшкодовувати) і додаткові - від­шкодування збитків та моральної шкоди.

Закон визнає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини(ст. 217 ЦК).

Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину

1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

23. Представництво: поняття. Види цивільно-правового представництва.

Під представництвом у цивільно­му праві розуміється правовідношення, в силу якого правочини, що вчиняються однією особою (представником) від імені іншої особи, яку представляють у силу повноважень, що ґрунтуються на до­говорі, законі, акті органу юридичної особи та з інших законних підстав, безпосередньо створюють, змінюють, припиняють цивільні права й обов'язки особи, яку представляють.

Широке розповсюдження представництва у цивільному обороті викликане низкою причин як юридичного, так і фактичного харак­теру. До перших можна віднести відсутність у фізичних осіб повної цивільної дієздатності (часткова, мінімальна, обмежена), до других — хворобу, перебування у відрядженні, відсутність юридичних знань, особисту зайнятість та ін.

Правовідносини з представництва за змістом поділяються на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх правовідносин належать правовідносини між представником та особою, яку представляють, тобто правовідноси­ни, що безпосередньо призводять до представницької діяльності. Як правило, вони визначаються договором доручення. Однак внут­рішні правовідносини у представництві не ведуть до зовнішнього ефекту, який виявляється у діях представника щодо третіх осіб, а саме: у вчиненні представником на підставі наданих йому повнова­жень правочинів від імені особи, яку представляють, з третіми осо­бами.

До зовнішніх правовідносин у представництві належать право­відносини між представником та третьою особою. Правовідноси­ни, що складаються між особою, яку представляють, та третьою особою, є представницькими, оскільки у межах цих правовідно­син права й обов'язки за правочином, вчиненим представником і третьою особою, безпосередньо виникають в особи, яку представ­ляють.

Представництво у цивільних правовідносинах виникає на підста­ві юридичних фактів, визначених законодавством. Серед підстав виникнення представництва ст. 237 ЦК України визначає договір, закон(представництво малолітніх та неповнолітніх дітей їх батьками), акт органу юридичної особи(продавець у магазині діє від імені юр осіб) та інші підстави, встановлені ак­тами цивільного законодавства.

Залежно від наявності волевиявлення особи, яку представляють на здійснення представництва, його поділяють на добровільне та обов’язкове. Добровільним є представництво, при якому дієздатна особа яка сама здатна вчиняти правочини, використовує для їх вчинення на власний розсуд представника, надаючи йому відповідні повноваження.(на підставі договору, довіреності, комерційне представництво). Ознаки комерційного представництва:

• ком. Предст. Може бути лише суб’єкт підприємницької діяльності

• можливе здійснення представником представництва кількох сторін правочину,за умови наявності згоди сторін правочину.

• Договір, на якому воно ґрунтується, має відплатний характер.

Обов'язкове представництво, на відміну від добровільного, ха­рактеризується тим, що воно існує незалежно від волевиявлення особи, яку представляють. До обов'язкового представництва слід віднести представництво батьками, опікунами осіб, які не мають повної дієздатності, представництво опікуном майна фізичної осо­би, яка визнана безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування якої невідомо.