2.6. Правила побудови визначень

Для того, щоб виявити і визначити поняття, звертаються до їх характеристик. Поняття "характеристика" визначається в документі ISO/R 704 як "ментальний конструкт, що служить для встановлення (конструювання) поняття і для відмежування (делімітації) понять одне від одного. Характеристики – це властивості, що формують поняття. Типи характеристик пов’язані з критеріями поділу систем понять на рівні.

Виділяються дуже загальні категорії: предметів, процесів, властивостей, величин. Поняття, що входять в кожну з таких категорій, характеризуються певним набором ознак.

Так, для понять категорії предметів найбільш характерні наступні ознаки:

• форма;

• розмір;

• походження;

• конструкція;

• призначення;

• матеріал;

• хімічний склад;

• спосіб виготовлення;

• принцип дії.

Для понять, що входять у категорію процесів типовими є такі ознаки:

• характер протікання процесу;

• швидкість процесу;

• інтенсивність процесу;

• час процесу;

• причини виникнення процесу;

• результати процесу.

Для понять категорії властивостей характерними є:

• ознаки сутності цих властивостей;

• умов придбання властивостей;

• умови впливу властивостей на предмет, який ними володіє, і на інші предмети;

• способи виявлення і точність визначення цих властивостей.

Правила визначення – це необхідна умова логічної правильності такої операції [10]. До них відносяться:

1. Визначення повинно бути зрозумілим. Оскільки визначення приписує смисл визначаючому, воно повинно бути доступним для розуміння. Ясність визначальної частини залежить, звичайно, від виконання синтаксичних і семантичних вимог щодо побудови висловлювання. Але головне, повинні бути відомими предметні значення, які входять до складу термінів. Останні в свою чергу теж можуть бути визначені за допомогою термінів, значення яких відомі, однак цей процес не можна продовжувати нескінченно. У складі теорій деяка множина (по можливості мінімальна) термінів приймається за вихідну в якості основи для визначення всіх інших, що вживаються в цій теорії. Предметні значення невизначених термінів роз’яснюються за допомогою тих чи інших прийомів.

До умов ясності визначення треба віднести також вимогу вказувати у визначальній частині лише те, що, необхідно і достатньо для виділення тих предметів або зв’язків, які повинні скласти предметне значення терміну, що визначається.

Для забезпечення ясності визначення терміна дуже важливо вказати рід, до якого належать відповідні, предмети.

2. Визначення не повинно містити в собі кола. Коло виникає тоді, коли визначуване поняття характеризується саме через нього ж тільки іншими словами, або визначуване поняття включається у визначаюче у якості його частини.

Різновидом “кола” є тавтологія, або логічна помилка, яку називають ще “те саме через те саме”. Задача визначення – розкрити зміст раніше невідомого поняття, і зробити його відомим. Визначення, що містить коло, роз’яснює невідоме через нього ж. У підсумку невідоме так і залишається невідомим.

3. Визначення має бути співрозмірним. Це правило відноситься лише до реальних визначень і, по суті, лише до визначень загальних імен. Ця вимога означає, що визначальна частина повинна виділяти саме той клас предметів, який представляє визначувана. Розрізняють три види помилок, пов’язаних з порушенням правил:

• визначальна частина представляє лише підклас того класу, який мається на увазі при визначенні. У цьому випадку говорять, що визначення є «занадто вузьким»;

• клас, який представляє визначальна частина, тобто обсяг поняття, яке приписується в якості смислу визначуваного терміну, ширше того класу, котрий мається на увазі під визначеним терміном (визначення є «занадто широким»);

• бувають випадки, коли визначення є в деякому відношенні дуже широким, а в іншому – занадто вузьким, таким, що в клас предметів, що виділяється в визначальній частині, потрапляють не всі предмети, які повинні ньому бути, а предмети, які не відносяться до нього.

З урахуванням цього напрошується узагальнення правила пропорційності: визначення повинне узгоджуватися з істинними (прийнятими) твердженнями тієї галузі знання, до якої належить визначення. Проте можливі випадки, коли про нерозмірності визначень можна судити не в залежності від наявності спеціальних знань, а лише на основі читання синтаксичних або семантичних правил вживання термінів відповідної мови.

4. Визначення повинно бути стверджувальним. Це правило належить не стільки до необхідних умов правильного мислення, скільки до побажань. Визначення повинне щось стверджувати, а не заперечувати. Судження, що заперечує щось, містить бідну інформацію. Тому воно не може відігравати роль визначення.

На практиці доводиться діяти за відсутності понятійного знання про предмети, Тому звертаються й до інших засобів пізнання, які лише нагадують визначення понять. Йдеться насамперед про характеристику, портрет, опис, порівняння, вказівку тощо.

До перелічених засобів іноді звертаються і за умови наявності поняття про відповідний предмет. Річ у тім, що в деяких практичних ситуаціях не обійтися без знань неістотних властивостей пізнаваних предметів, які не відображаються в поняттях. В той же час знання неістотних ознак надають змогу їх впізнати.

Поняття відрізняється від перелічених засобів пізнання тим, що в ньому відображаються істотні, загальні ознаки предметів і явищ, а в перелічених засобах пізнання можуть розкриватися як істотні, так і неістотні ознаки.