86. Фізичний або психічний примус.

Ч. 1 ст. 40 КК передбачає, що не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми діями. Ч. 2 ст. 40 зазначає, що питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.Підставою виключення злочинності діяння у випадку, що аналізується, є непереборний фізичний примус, під безпосереднім впливом якого особа заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам.Фізичний примус (насильство) — це протиправний фізичний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити злочин (наприклад, не перешкоджати проникненню у сховище, видати чуже майно тощо). Непереборним визнається такий фізичний примус, при якому особа цілком позбавлена можливості керувати своїми діями (бездіяльністю).Ознаками, що характеризують «діяння» особи, яка зазнала непереборного фізичного примусу, є: 1) збіг діяння з об’єктивними ознаками якогось злочину; 2) відсутність волі особи в такому діянні.Вчинені особою дії або бездіяльність за об’єктивними своїми ознаками можуть збігатися, наприклад, із розголошенням відомостей, що становлять державну таємницю, шпигунством, розтратою чужого майна, зловживанням службовим становищем тощо. Але дані дії, проте, злочинними не визнаються, оскільки позбавлені такої обов’язкової ознаки кримінально-правового діяння, як його волимість (особа не здатна керувати своїм вчинком). Отже, виключається кримінальна відповідальність ^^ за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам.Психічний примус — це погроза застосування до особи фізичного насильства або заподіяння матеріальної або моральної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу тощо) із метою спонукати її вчинити злочин.

87. Форми співучасті. Питання форм співучасті у науці кримінального права.

Форми співучасті - це об'єднання співучасників, які розрізня-ються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб'єктивних ознак між ними.

Навмисна спільна діяльність двох чи більш осіб за об'єктивними ознаками може одержувати вираження у формі простої чи складної співучасті.

Проста форма співучасті (співвиконавство - тобто без розподілу ролей) припускає:

а) співучасть без попередньої згоди і

б) співучасть з попередньою згодою. Складна форма співучасті включає:

а) співучасть у вузькому розумінні цього слова (кожний зі спів-учасників виконує визначену роль у здійсненні злочину) і

б) злочинне співтовариство (банда, організована група, злочинна організація).

За суб'єктивними ознаками, за стійкістю суб'єктивних зв'язків, стійкістю умислу ст.28 КК розрізняє вчинення злочину різними зло-чинними трупами:

І. вчинення злочину групою осіб;

2. вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

3. вчинення злочину організованою групою;

4. вчинення злочину злочинною організацією.

Проста форма співучасті полягає в здійсненні кожним зі спільно діючих осіб дій, що утворять об'єктивну сторону складу конкретного злочину.

Співучасть без попередньої згоди припускає відсутність між уча-сниками злочину попередньої змови. кладна форма співучасті припускає наявність поряд з вико-навцем організатора, пособника або підбурювача (співучасть у вузько-му розумінні цього слова). їх дії можуть бути як обумовлені попередньою змовою, так і не обумовлені ім. Для наявності цієї форми спів-участі необхідна свідомість кожним учасником того, що він бере участь у загальній злочинній діяльності.