Суспільно-небезпечне діяння як зовнішній акт поведінки людини. Поняття та ознаки діяння в кримінальному праві.

Термін «діяння» вживається в КК, теорії і судовій практиці в подвійному значенні:

а) у статті 11 за допомогою цього терміна визначається поняття злочину, що, таким чином, охоплює всі ознаки, властиві злочину, тобто вживається як синонім терміна «злочин»;

б) термін «діяння» застосовується тільки для характеристики однієї з ознак об'єктивної сторони, тобто дії або бездіяльності. При аналізі цієї ознаки складу злочину має йтися саме про друге значення терміна «діяння».Діяння є обов'язковою ознакою кожного складу злочину. Стаття 2 встановлює, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого кодексом. Формами вираження такого діяння згідно зі ст. 11 є дія або бездіяльність. Поняття «діяння» визначається такою сукупністю ознак: діяння повинне бути суспільна небезпечним і протиправним, конкретним, свідомим і вольовим актом поведінки людини.Суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається злочином, спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди. Суспільна небезпечність органічно притаманна діянню, що й обумовлює необхідність його криміналізації, тобто визнання його злочинним і караним. Дане положення безпосередньо випливає зі статей 2 і 11 КК. Дія чи бездіяльність, яка не спричиняє шкоди об'єкту кримінальне-правової охорони або не створює загрози заподіяння такої шкоди, не може розглядатися як злочин, тому що вони позбавлені такої властивості, як суспільна небезпечність. Матеріальна ознака злочину — суспільна небезпечність — виявляється насамперед у діянні, конкретному акті поведінки особи. У той же час характер дії або бездіяльності, спосіб і засоби, за допомогою яких здійснюється посягання, значною мірою визначають характер і ступінь суспільної небезпечності злочину, тобто його тяжкість.Діяння — це свідомий акт поведінки людини, який завжди є наслідком пізнавальної діяльності, відображенням у свідомості людини об'єктивного світу. Діяння завжди мас конкретний характер. Воно являє собою конкретний акт поведінки людини, що відбувається у певній обстановці, місці і часі і завжди виявляється в конкретній дії чи бездіяльності. Людина як соціальна істота вступає до сфери, підвладної кримінальному закону, тільки завдяки своїм діянням. Лише зовні виражена активність людини, її вчинки у формі конкретної дії чи бездіяльності можуть бути об'єктом правової оцінки. Поза своїми вчинками люди не вступають до сфери правового регулювання. Звідси випливає, що думки, наміри, переконання, морально-психологічні якості людини, які б негативні вони не були, не можуть розглядатися як злочинне діяння і, отже, не можуть тягти за собою кримінальну відповідальність. Злочинні наміри можуть отримати негативну кримінально-правову оцінку лише тоді, коли вони об'єктивовані в конкретному акті поведінки особи — у дії чи бездіяльності.

82. Умови правомірності крайньої необхідності. Підстави виникнення стану крайньої необхідності та джерела небезпеки.

Крайня необхідність — це суб'єктивне право кожної людини. Однак для працівників правоохоронних органів крайня необхідність — юридичний обов'язок, передбачений їхнім службовим становищем. Водночас ухилятися від виконання своїх функцій, посилаючись на стан крайньої необхідності, працівники правоохоронних органів не можуть. Правомірність крайньої необхідності визначається низкою умов, які прийнято ділити на дві групи: а) умови, що характеризують небезпеку; б) умови, що характеризують дії з її усунення.До першої групи умов відносять: 1) реальність — небезпека існує в дійсності, а не в уяві особи, яка її усуває; 2) наявність — загроза для правоохоронюваних об'єктів уже виникла, вона не викликає сумніву, безпосередньо існує, ще не минула і вимагає дій для її усунення; 3) неминучість — усунення небезпеки не може бути здійснено іншим способом, окрім завдання шкоди іншим інтересам, що охороняються державою.До другої групи умов відносять такі: 1) захищаються тільки пра- воохоронювані інтереси особи, суспільства, держави; 2) шкода зазвичай спричиняється третім особам (у випадках, коли суспільна небезпека виходить від суспільно небезпечних діянь людини); 3) заподіяна шкода не повинна бути більшою, ніж відвернута шкода (ч. 2 ст. 39 КК) Стан крайньої необхідності виникає за наявності відповідної підстави, що складається з двох елементів: 1) небезпеки, яка безпосередньо загрожує правоохоронюваним інтересам особи, суспільства або держави, і 2) неможливості усунення цієї небезпеки іншими засобами, крім заподіяння шкоди цим інтересам. Виникнення однієї лише небезпеки ще недостатньо для виникнення стану крайньої необхідності. Вона тому і визнається крайньою, що викликається обстановкою, при якій особа вимушена вдатися до заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам як до останнього, крайнього засобу усунення небезпеки, що загрожує. Перший елемент підстави крайньої необхідності - це наявність небезпеки, що може бути викликана різними джерелами. Другим елементом підстави крайньої необхідності є відсутність реальної можливості усунути небезпеку, що загрожує, іншими засобами, ніж вчиненням дії, що підпадає під ознаки якогось діяння, передбаченого КК.

83. Умови правомірності необхідної оборони, які характеризують суспільно небезпечне посягання та що стосуються захисту при необхідній обороні.

У ст. 36 КК України сказано, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися за допомогою. необхідною обороною визначаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства чи держави від суспільно – небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання. умови її правомірності характеризують як посягання і захист від нього. Саме цим і пояснюється в теорії кримінального права поділ умов правомірності необхідної оборони на дві групи, які належать до:

• посягання;

• захист від посягання.

Умови правомірності необхідної оборони, які стосуються нападу, полягають у наступному.

А) Посягання повинно бути за своїми об’єктивними рисами суспільно небезпечним і протиправним.

Б) Посягання повинно бути наявним, тобто воно вже почалось або ж безпосередня загроза його здійснення настільки очевидна, що охоронювані законом права і інтереси опинилися в безпосередній небезпеці.

В) Наступною умовою, яка стосується нападу є те, що напад повинен бути дійсним.

Розглянемо умови правомірності необхідної оборони, які належать до захисту.

А) Захист може бути здійснений шляхом завдання шкоди нападаючому, а не третім особам.

Б) Захист допускається при посяганні на інтереси держави, суспільства, особисті речі особи, яка обороняється, або інших осіб.