Загальні правила цитування
Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу певного друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точного відтворювання цитованого тексту, оскільки найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.
Текст цитати починається і закінчується лапками й наводиться в тій граматичній формі, в якій його подано в джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора; пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту та позначається трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, у середині, наприкінці).
Кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело.
У разі непрямого цитування (переказ, викладення думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути дуже точним у передаванні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати посилання на відповідне джерело.
Посилання в тексті дипломної роботи на джерела роблять згідно з їхнім переліком у квадратних дужках, наприклад, „… у працях [1 - 7]…”.
Коли використовуються відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел, які мають велику кількість сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул джерела, на яке дано посилання в магістерській роботі.
На всі таблиці дипломної роботи повинні бути посилання в тексті, при цьому слово „таблиця” пишуть скорочено, наприклад: „…в табл. 1.2”. У повторних посиланнях вживають скорочено слово “дивись”, наприклад: „…див. табл. 1.3”.
Список використаних джерел містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.
Список літератури вимагає розміщення всіх використаних джерел у такій послідовності:
а) закони України (у хронологічній послідовності);
б) укази Президента, постанови уряду (у хронологічній послідовності);
в) директивні матеріали міністерств (у хронологічній послідовності);
г) монографії, брошури, підручники (абетковий порядок);
д) статті з журналів (абетковий порядок);
є) інструктивні, нормативні та інші матеріали, що використовуються підприємством (абетковий порядок);
ж) іншомовні джерела;
з) електронні джерела.
Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць (див. додаток В).
Додатки потрібно розміщувати у порядку появи посилань на них у тексті. Кожний додаток має починатися з нової сторінки. Додатки позначають посередині рядка прописними літерами (А, Б, В, …), наприклад: „Додаток А”. Далі, симетрично до тексту, друкується заголовок додатку малими літерами з першої великої літери.
Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь.
Єдиний додаток позначається як додаток А.
Приклад.
Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, пронумеровані у межах кожного додатка: перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1 – підрозділ 3.1 додатка В.
Ілюстрації, таблиці і формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д; формула (А.1) – перша формула додатка А.
Сторінки копії документа нумерують, продовжуючи наскрізну нумерацію сторінок роботи, незважаючи на власну нумерацію сторінок документа.