2. Глобальні та локальні сеті.

Для передавання від одного комп'ютера до іншого різно­манітної інформації, в тому числі програм і даних, викори­стовуються комп'ютерні мережі. У комп'ютерній мережі у вузлах мережевої структури знаходяться комп'ютери, з'єднані між собою за допомогою провідникових чи оптово-локошшх ліній або бездротовими засобами зв'язку. Обмін інформацією в мережах здійснюється на основі мережевих протоколів. Мережевий протокол являє собою сукупність правил, які дозволяють комп'ютерам, що підключені до ме­режі, «розуміти» один одного та обмінюватися між собою даними. Існує багато типів мережевих протоколів, які роз­різняються між собою функціональними можливостями.

Існуючі комп'ютерні мережі можна поділити на два класи: локальні та глобальні.

Локальна мережа використовується для передавання да­них на невеликі відстані, наприклад в межах однієї кімнати, однієї будови чи одного підприємства. Прикладом локальної мережі може бути шкільний комп'ютерний клас, де е голов­ний комп'ютер, за яким працює вчитель, і комп'ютери учнів. Головний комп'ютер у мережі називається сервером. За його допомогою здійснюється управління мережею чи її ділян­кою. Сервер повинен мати достатньо велику оперативну пам'ять і місткий диск. Глобальним» називаються мережі, які об'єднують комп'ютери, розміщені на великій території. Здебільшого глобальні мережі є об'єднанням багатьох ло­кальних мереж.

Глобальною мережею, точніше супермережею, є мережа Інтернет, яка за останнє десятиліття стала основою світово­го інформаційного простору, забезпечивши недосяжні рані­ше інформаційні та комунікаційні можливості.

Найпоширенішим способом під'єднання комп'ютерів до Інтернету є використання телефонних ліній. Це під'єднання здійснюється за допомогою пристроїв, які називаються модемами. Організації та фірми, які забезпечують підклю­чення до Інтернету і надають відповідні послуги, називають­ся провайдерами.

3. Ms dos. Програмні компоненти дискретної інформації.

( Комп'ютер — це обчислювальна система, яка склада­ється з апаратної частини і програмного забезпечення. У програмному забезпеченні виділяють прикладне і систем­не забезпечення.

Прикладне програмне забезпечення — це сукупність про­грам, що використовуються безпосередньо для розв'язуван­ня конкретних задач — роботи з текстами, виконання наукових та інженерних розрахунків, управління виробни­чими процесами, управління інформаційно-довідковими системами тощо.

Системне програмне забезпечення включає операційні системи та інструментальні засоби (системи програмуван­ня). Системи програмування є засобами для розробки як прикладного, так і системного програмного забезпечення комп'ютерів.)

Операційна система являє собою сукупність програм, які забезпечують управління роботою апаратної і програмної складових комп'ютера, координують їх взаємодію. Таким чином, операційна система організує роботу комп'ютера, контролює виконання всіх програм і використання всіх при­строїв комп'ютера, тобто ресурсів системи. Управління опе­раційною системою здійснюється за допомогою спеціальної системи команд, які задаються користувачем.

Дуже поширеною операційною системою є розроблена фірмою Microsoft дискова операційна система MS-DOS для IBM-сумісних персональних комп'ютерів. Структура MS-DOS подана на рис. 10.

При вмиканні комп'ютера операційна система заванта­жується до його пам'яті з твердого або гнучкого диска, після чого комп'ютер готовий до роботи. При потребі можна пе-резавантажити операційну систему, натиснувши кнопку RESET на системному блоці або комбінацію Ctrl-Alt-Del на клавіатурі. Процес завантаження проходить так: BIOS — ба­зова система введення-виведення (комплекс програм, запи­саних у постійному запам'ятовувальному пристрої (ПЗП) комп'ютера при його виготовленні] — перевіряє праце­здатність пам'яті і підключеного до комп'ютера обладнання.

Потім вона шукає програму початкового завантаження (за­вантажувач), яка розміщується завжди в першому секторі нульової доріжки диска або дискети (завантажувальному, або ВООТ-секторі), і зчитує її в оперативну пам'ять. Потім BIOS запускає цю програму і вона починає переписувати в пам'ять файли операційної системи.

У системному файлі введення-виведення IO.SYS містять­ся додаткові програмні засоби введення-виведення, які після завантаження постійно знаходяться в оперативній пам'яті. IO.SYS дає можливість враховувати особливості конкретної операційної системи, організовувати роботу з деякими додатковими зовнішніми пристроями, а також усувати по­милки програм початкової BIOS, розміщеної в ПЗП. Коли IO.SYS починає працювати, він шукає файл CONFIG.SYS, що містить допоміжну інформацію про те, які додаткові при­строї мають бути підключені при завантаженні операційної системи.

Для забезпечення роботи кожного пристрою існує своя програма, яка називається драйвером. Драйвери стандарт­них пристроїв містяться у файлі IO.SYS. Команди для за­пуску додаткових драйверів, що зберігаються в окремих файлах, а також команди встановлення параметрів опера­ційної системи містяться у файлі CONFIG.SYS. Якщо цей файл не знайдено, то параметри системи встановлюються автоматично (за умовчанням).

Комплекс програм, який міститься у файлі MSDOS.SYS, дозволяє управляти оперативною і дисковою пам'яттю та організацією обчислювального процесу.

Одним із головних завдань операційної системи персо­нального комп'ютера є розподіл дискового простору. При цьому реалізуються такі принципи:

1) усі файли даних зберігаються в секторах стандартно­го розміру;

2) сектори виділяються в разі потреби;

3) забезпечується логічний зв'язок між секторами, який дозволяє користувачеві не турбуватися про те, па скільки частин система поділила його файл і де ці частини розміщені;

4) кожний диск містить кореневий каталог, в якому збе­рігається список розміщених на диску файлів та підка­талогів.

Підпрограми, що містяться у файлі MSDOS.SYS, також управляють проходженням програм, які запускаються кори­стувачем комп'ютера — завантажують ці програми у пам'ять, контролюють їх виконання та завершення.

Програма COMMAND.COM, яка називається командним процесором, зчитує команди, які вводяться з клавіатури, і викопує їх. Командний процесор поділяється на три части­ни. Його перша частина після завантаження постійно пере­буває в оперативній пам'яті. Друга частина зберігається в пам'яті тимчасово і використовується для пошуку та вико­нання командного файла AUTOEXEC.BAT, у якому вказані програми і команди, що викопуються при кожному запуску комп'ютера, наприклад команда підключення драйвера клавіатури для роботи з українськими літерами. Після вико­нання файла AUTOEXEC.BAT процес завантаження завер­шується. Третя частина командного процесора містить таблицю основних команд операційної системи, а також інтерпретатор команд, який перетворює їх на виклики відпо­відних програмних засобів. Ця частина може бути вилуче­на з пам'яті при завантаженні інших програм, а при потребі вона повторно завантажується з диска.

Операційна система здійснює діалог з користувачем, видаючи йому запрошення для введення команд, аналізую­чи команди і коментуючи свої дії. Запрошення, що з'яв­ляється на екрані дисплея після завантаження системи, має вигляд:

А:\> або С:\>

Весь, процес діалогу користувача з комп'ютером — вве­дення команд, повідомлення операційної системи про ре­зультати їх виконання — відображається на екрані дисплея.

Для виконання команди операційної системи слід набра­ти за допомогою клавіатури її ім'я та необхідні параметри, натиснути клавішу введення (Enter). Параметри, які зада­ються в .команді, вказують, до яких об'єктів (файлів, ката­логів тощо) застосовується команда, та конкретизують особливості її виконання.

Команди операційної системи поділяються на внутрішні і зовнішні. Деякі команди користувача, такі як type, dir, copy, командний процесор виконує сам. Такі команди називаються внутрішніми. Зовнішні команди реалізуються за допомогою окремих програм, які зберігаються у файлах із розширеннями .com, .ехе або .bat. Для виконання зовніш­ньої команди, так само як і для запуску будь-якої іншої про­грами, крім імені потрібно вказати шлях до відповідного програмного файла. Шлях до файла можна не вказувати, якщо він знаходиться в поточному каталозі або цей шлях міститься у списку потігуку операційної системи PATH, який задається у файлі AUTOEXEC.BAT. Якщо задану команду не знайдено ні в таблицях команд системи, ні в каталогах, то видається повідомлення: «Неправильне ім'я команди чи фай­ла» (Bad command or file name].