Політика та стратегія безпеки
Політика безпеки підприємства - це загальні орієнтири щодо дій і прийняття рішень, які полегшують досягнення цілей. У такий спосіб для встановлення цих загальних орієнтирів необхідно спочатку сформулювати цілі забезпечення безпеки підприємства (загальна мета нами вже визначена раніше). Такими цілями можуть бути:
- зміцнення дисципліни праці й підвищення її продуктивності;
- захист законних прав і інтересів підприємства;
- зміцнення інтелектуального потенціалу підприємства;
- збереження й збільшення власності;
- підвищення конкурентоспроможності виробленої продукції;
- максимально повне інформаційне забезпечення діяльності підприємства й підвищення його ефективності;
- орієнтація на світові стандарти та на лідерство в розробці і освоєнні нових технологій;
- повне виконання виробничих програм;
- недопущення виникнення залежності від випадкових і неперевірених ділових партнерів.
З урахуванням вищевикладеного можна визначити наступні загальні орієнтири щодо дій і прийняття рішень:
- збереження й нарощування ресурсного потенціалу;
- проведення комплексу превентивних заходів щодо підвищення рівня захищеності майна та персоналу підприємства;
- залучення в діяльність щодо забезпечення безпеки підприємства всіх його співробітників;
- професіоналізм персоналу підприємства;
- пріоритетність несилових методів (попередження) запобіганню та нейтралізації загроз.
Для успішного виконання цієї політики необхідно реалізувати стратегію безпеки підприємства, під якою розуміють сукупність найбільш вагомих рішень, спрямованих на забезпечення прийнятного рівня безпеки функціонування підприємства.
Відокремлюються наступні типи стратегій безпеки:
1) орієнтовані на усунення існуючих або запобігання виникнення можливих загроз;
2) спрямовані на запобігання впливам існуючих або можливих загроз;
3) спрямовані на відновлення (компенсацію) збитку.
Суб'єкти безпеки підприємства
Забезпеченням безпеки підприємства займаються дві групи суб'єктів.
Перша група суб'єктів займається цією діяльністю безпосередньо на підприємстві і підпорядковуються його керівництву. Серед цієї групи можна виділити спеціалізовані суб'єкти (рада безпеки підприємства, служба безпеки, пожежна частина, рятувальна служба тощо), основним призначенням яких є постійна професійна діяльність по забезпеченню безпеки підприємства (у рамках своєї компетенції). Іншу частину суб'єктів цієї групи умовно можна назвати напівспеціалізованою, тому що частина функцій цих суб'єктів призначена для забезпечення безпеки підприємства (медична частина, юридичний відділ тощо). Нарешті, до третьої частини цієї групи суб'єктів ставиться весь інший персонал і підрозділи підприємства, які в рамках своїх посадових інструкцій і зобов'язані вживати заходів до забезпечення безпеки.
До другої групи суб'єктів ставляться зовнішні організації, які функціонують самостійно й не підпорядковуються керівництву підприємства, але при цьому їхня діяльність має істотний (позитивний або негативний) вплив на безпеку підприємства. Суб'єктами цієї групи є:
1) Законодавчі органи (становлять правову основу діяльності по забезпеченню безпеки підприємства).
2) Органи виконавчої влади. (Прийняті на рівні цих органів підзаконні акти багато в чому доповнюють, уточнюють, деталізують вимоги законів).
3) Суди. (Судові органи забезпечують дотримання законних прав і інтересів підприємства, у т.ч. у сфері безпеки).
4) Правоохоронні органи. (Такі органи здійснюють боротьбу із правопорушеннями, які негативним образом впливають на стан безпеки підприємства).
5) Науково-освітні установи. Останні мають забезпечувати науково-методичне супроводження проблематики безпеки й підготовку відповідних фахівців у сфері безпеки підприємств.