21. Роман к. Гамсуна «Пан» як взірець ранньої модерністської прози: неоромантичні, символістські, імпресіоністські тенденції

Помітніше виявляється новаторство К. Гамсуна в його романі “Пан”. У творі легко простежити майже всі основні ознаки оновленої прози: неоромантизм, психологізм, імпресіонізм, символізм. Свідченням неоромантизму письменника є оточення, в якому відбувається дія, тема твору та його основний конфлікт. К.Гамсун розповідає про трагічне кохання лейтенанта Глана до молодої дівчини Едварди, примхливої й упертої, яка зазнає насолоди від того, що грає чиєюсь долею. Їхній роман розгортається в “екзотичних декораціях” норвезького літа, дикої природи, в лісах і горах. в основі твору – типовий конфлікт сильних непересічних постатей, який розгортається в незвичному оточенні. Ще одним доказом неоромантизму К.Гамсуна є той психологізм, із яким письменник вивчає, аналізує, описує складний малюнок емоцій своїх героїв. Критики називають роман “містерією кохання”, бо воно визначає всі вчинки і рішення персонажів.

По-перше, самі ситуації закоханості є ускладненими, передбачають паралельні любовні пригоди. Лейтенант Глан, палаючи пристрастю до Едварди, водночас підтримує стосунки з жінкою коваля Євою. Він звертає на неї увагу, аби хоч якось забутись, полегшити біль, викликаний байдужістю і мінливістю Едварди. Так само й вона має декілька претендентів на її серце одночасно, і дає надію кожному з них.

По-друге, самий розвиток пристрасті у творі є безпосередньою психологічною причиною трагедій, наприклад, смерті Єви. Вершина психологізму Гамсуна-письменника – сцена загибелі Глана.

Розкриттю динаміки переживань героїв сприяє імпресіоністичний стиль твору. Картини природи виблискують грою напівтонів, емоції постійно рухаються, змінюються, вирують. Твір Гамсуна є не тільки неоромантичним, а й символістським, бо в ньому автор намагається розкрити ті міфічні першооснови буття, які керують всесвітом. Він пише про первісні стихії, прекрасні і жахливі водночас, які ваблять людину, аби знищити її. Вони некеровані як сама природа. Їх у романі символізує Пан, володар лісу. Поки Глан знаходиться в гармонії з ним, його серце співає від радості. Проте Пан – підступне божество. Він насилає на чоловіка закоханість у жінку з ненависного йому світу цивілізації, а потім карає його за зраду. Мелодія його сопілки запрошує до щастя, але насправді заманює довірливого слухача до пастки.

22. «Нова драма» як явище (загальна характеристика). Аналіз одного з драматургічних творів (за вибором студента). № 2

23. Реалізм в англійській літературі хіх ст.

У 30-ті роки XIX століття англійська література вступає в період нового підйому, який сягає найвищого рівня в 40-х і початку 50-х років. До цього часу відноситься розквіт реалізму Діккенса, Теккерея і інших майстрів соціального роману і революційної поезії та публіцистики письменників-чартистів. Це були найбільші досягнення англійської демократичної культури минулого століття, що формувалася в атмосфері щонайнапруженішої соціальної таідеологічної боротьби епохи чартизму. Проте численні буржуазні історики літератури намагаються, врозріз з фактами, обійти суперечності тогочасного суспільного життя Англії, що відбилися і в пожвавленні боротьби напрямків у літературі того часу. Користуючись загальним поняттям літератури так званого "вікторіанського століття", хронологічно збігається з роками правління королеви Вікторії (1837-1901), вони створюють, по суті, спотворену картину літературного процесу, вдаючись при цьому до допомоги різних доводів.  Один з найбільш поширених прийомів зводиться до спроби підвести творчість найбільших представників критичного реалізму - Діккенса, Теккерея, сестер Бронте, Гаскелл - під загальний шаблон "респектабельної" і вірнопідданської літератури, поставити їх в один ряд з Бульвер, Маколея, Троллопа, Рідом і Коллінзом. Гнівні викривачі світу "безсердечного чистогану" іменуються незлостивим гумористами, помірними вікторіанці. Був створений справжній культ Теннісона, Бульвера та інших письменників того ж напрямку, яких оголосили "метрами" англійської літератури. Деякі рецензенти ще за життя авторів "Олівера Твіста" і "Важких часів", "Ярмарку марнославства", "Джен Ейр" і "Горбів бурхливих вітрів" угледіли в їх різкій критиці сучасного суспільства явище, не типове для англійської літератури цього періоду.  Проти Діккенса ополчилися ревнителі "моральності", звинувачуючи його у відсутності смаку, у вульгарності, мізантропізме, коли він висвітлив у "Нарисах Боза" і "Олівера Твісте" тіньові сторони життя "процвітаючої" Англії, йому відмовляли в праві називатися художником, коли він виступив зі своїми зрілими соціальними романами 40-50-х років. Висловлюючи погляди офіційної Англії, Маколей, як відомо, нападав на автора "Важких часів" за відсутність в романі нібито почуття міри, за карикатурність в зображенні мешканців Коктауна і похмурий песимізм. "Холодний дім", "Крихітка Дорріт" Діккенса, "Ярмарок марнославства" Теккерея, "Джен Ейр" Ш. Бронте, "Пагорби бурхливих вітрів" Е. Бронте та інші найкращі твори критичних реалістівзустрічали незмінні нападки з боку вікторіанської критики саме тому, що автори цих творів підходили до оцінки сучасності з демократичних позицій, зривали покрив уявної респектабельності, викривали експлуататорську сутність суспільного життя буржуазної Англії.