4 Розділ психофізіологія відчуття

Сукупність безпосередніх сигналів (звуків, кольорів, запахів і т.д.) І.П. Павлов назвав першою сигнальною системою дійсності, яка властива всім тваринам і людині. Словесні подразники утворюють другу сигнальну систему, властиву людині. Слово, мовні сигнали можуть не тільки змінювати безпосередні сигнали, а й узагальнювати їх, виділяючи окремі ознаки предметів і явищ, встановлювати їхні зв'язки.

Виникнення другої сигнальної системи внесло новий принцип у діяльність великого мозку людини. І.П. Павлов писав, що наші відчуття, сприйняття і уявлення, які належать до навколишнього світу, є першими сигналами дійсності, конкретними сигналами. А мова, передусім кінестетичні подразнення, які йдуть в кору від мовних органів, є другими сигналами, сигналами сигналів. Вони являють собою абстрагування від дійсності і допускають узагальнення, що є додатковим спеціально людським явищем мислення, яке створює спочатку загальнолюдський емпіризм і, нарешті, науку — зброю вищого орієнтування людини у і навколишньому світі і в собі самій.

У складній взаємодії першої і другої сигнальних систем провідна  роль належить другій сигнальній системі. Вона регулює діяльність першої сигнальної системи і безумовні рефлекси. Людина може свідомо 1 загальмувати умовні і безумовні рефлекси. Слово, як умовний подразник соціального порядку, на відміну від умовних подразників тварин, може стати набагато сильнішим фактором впливу, ніж безумовні подразники. Завдяки другій сигнальній системі можливе узагальнення, абстрактне мислення, що є спеціально людським, вищим мисленням.

Значення словесної, другої сигнальної системи в житті людей надзвичайно велике: мова служить засобом спілкування, словами люди передають один одному свій досвід і знання, виражають свої думки і почуття, бажання і т.д. Весь індивідуальний розвиток дитини, набуття нею знань і майстерності зв'язані з мовою. Взаємний вплив людей здійснюється через другу сигнальну систему.

2. Пізнавальна діяльність людини

Пізнавальна діяльність — це процес відображення у психіці людини предметів та явищ навколишнього середовища, на ґрунті якого формуються знання, виникають цілі та мотиви діяльності.

Пізнання складається з двох ступенів — чуттєвого і логічного, або раціонального. До чуттєвого пізнання належать відчуття, сприймання, уявлення; до логічного — поняття, судження, умовиводи.

Чуттєвий ступінь пізнання- відчуття сприймання уявлення

Логічний ступінь пізнання –поняття судження умовиводи

Чуттєвий ступінь пізнання починається з відчуття.

Відчуття — це процес відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об'єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття. Механізм відчуття, досліджений І.П. Павловим, здійснюється так:

1.Зовнішній або внутрішній подразник (певний вид фізичної енергії), діючи на рецептори органів чуття (око, вухо, ніс, язик, шкіра), викликає нервове збудження периферичного відділу аналізатора.

2.Нервове збудження передається провідниковим відділом аналізатора (доцентровим чутливим нервом) до центральної частини аналізатора — кори головного мозку.

3. У центральній, або корковій, частині аналізатора відбувається найтонший аналіз, який і визначає у кінцевому результаті здійснену взаємодію організму з зовнішнім середовищем. Тут виникають відчуття: суб'єктивний образ об'єктивного подразника. Суб'єктивним цей образ називається тому, що він сформований певною особистістю на основі її досвіду, своєрідності, знань та вмінь. Однак суб'єктивний образ предмета завжди є відбиттям якогось предмета, що об'єктивно (реально) існує.

На фізіологічному рівні інформаційна взаємодія суб'єкта з зовнішнім середовищем виявляється як рефлекс. Відчуття є кільцевим рефлекторним актом з прямими й зворотними зв'язками. Для виникнення відчуття недостатньо збудження рецепторних зон органів чуття і передання нервових імпульсів у відповідні відділи мозку. Досягнувши мозку й зазнавши певної обробки, імпульси повертаються до рецепторів, змінюючи їх функціональний стан та активізуючи моторні зони. Завдяки таким корективам оптимізується процес введення інформації, регулюється рівень чутливості до діючих подразників. Завдяки циклічним процесам обробки та перетворення інформації на різних рівнях нервової системи людина має змогу відчути якість та інтенсивність подразника, його тривалість, місцезнаходження в просторі, тобто відобразити всю повноту його властивостей.

Таким чином, у відчутті відбиваються загальні властивості подразників того чи іншого виду й особливі прояви цих властивостей у конкретному предметі

ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ ВІДЧУТТЯ

всі ре- цептори поділяються на три групи: Екстерорецептори (від лат. ехіег — зовнішній, гесеріог — той, що сприймає) або органи зовнішнього чуття, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ та одержує інформацію про нього. До таких рецепторів належать, наприклад, чутливі клітини сітківки ока, вуха, рецептори шкіри, органів нюху, смаку та ін. Інтерорецептори (від лат. іпіегіог- внутрішній), які є чутливими утвореннями, що сприймають зміни внутрішнього середовища організму. Інтерорецептори розташовані в тканинах різних вну-трішніх органів (серця, печінки, нирок, кровоносних судин та ін.) і постійно контролюють стан внутрішніх органів та хід процесів, що в них відбуваються. В результаті надходження імпульсів від рецепторів внутрішніх органів відбувається саморегуляція дихан-ня, артеріального тиску, діяльності серця та ін. Пропріорецептори (від лат. ргоргіш — власний, особливий), які є чутливими утвореннями, що сигналізують про положения і рух тіла. Такі рецептори містяться в м'язах, суглобах, фасціях і сприймають скорочення або розтягнення м'язів чи сухожилків. У людини є наступні органи чуття: зору, слуху, відчуття положения тіла в просторі, смаку, нюху, м'язово-суглобового чуття та шкіряної чут-ливості. За характером взаємодії з подразником рецептори умовно поділя-ються на контакты і дистантні; за видом (походженням) подразника, що сприймається рецепторами, вони поділяються на механорецептори, хеморецептори, фоторецептори та ін. Контакты рецептори здатні сприймати інформацію про влас-тивості предметів та явищ тільки при безпосередньому контакті (сти-канні) з факторами середовища. Такими рецепторами є хеморецептори язика, дотикові рецептори шкіри та ін. Дистантні рецептори здатні сприймати інформацію на відстані, наприклад, хвильову енергію світла, звуку; кванти теплової енергії сонця або нагрітих предметів і так далі. До дистантних рецепторів слід відне-сти рецептори зору, слуху, тиску, температури та ін. Деякі дистантні рецептори (наприклад, терморецептори) здатні сприймати інформацію як з відстані, так і при безпосередньому контакті з подразником. Механорецептори налаштовані трансформувати механічну енергію в біоелектричну енергію нервового збудження (наприклад, рецептори дотику); хеморецептори здатні сприймати хімічну структуру подразни-ків (наприклад, рецептори нюху, смаку); фоторецептори здатні сприймати світлові хвилі різної довжини (наприклад, рецептори органа зору); фонорецептори налаштовані сприймати звукові хвилі різної довжини та частоти (наприклад, рецептори органа слуху); терморецептори здатні сприймати кванти теплової енергії (наприклад, холодові і теплові рецептори шкіри); барорецептори здатні сприймати зміни тиску. За природою походження подразники, поділяються на механічні, хімічні, температурні, світлові, звукові та біологічні. Крім того, по своїй активності відносно рецепторів всі подразники поділяються на адек-ватні і неадекватні. Адекватними подразниками вважаються такі, що специфічні для певного рецептора і до яких цей рецептор спеціально пристосувався у процесі філо- та онтогенезу. При дії адекватних подразників виникають відчуття, що характерні для певного органа чуття (око сприймає тільки світлові хвилі, але не сприймає запахи, звук і так далі). Більшість ре-цепторів відрізняються дуже високою збудливістю щодо адекватних по-дразнень (наприклад, око здатне темної ночі при повній прозорості по-вітря побачити вогник свічки на відстані 25-27 км, а в умовах чистого повітря високогір’я — на відстані до 40 км!). Крім адекватних, існують неадекватні подразники, дія яких проявляется лише при значній силі і зумовлює тільки примітивні відчуття, властиві певному аналізатору. Наприклад, від сильного удару головою можуть виникнути відчуття дзвону у вухах або блискавок в очах. В за-лежності від відношення до адекватних і неадекватних подразників ре-цептори можуть бути мономодалъними (чутливими до одного фактору) полімодальними (чутливими до багатьох видів подразників). Збудливість рецепторів залежить як від стану конкретного аналі-затора, так і від загального стану організму. Найменша сила дії адекватного подразника, що здатна визвати збу-дження відповідного рецептора, називається порогом чутливості; а найменша різниця в силі двох подразників одного виду, що може сприй-матись органами чуття як окремі, називається порогом розргзнення (За законом Вебера-Фехнера цей поріг становить 1/30 і 1/40 частину від сили діючого попереднього подразнення). Таким чином, сила подразни-ка може бути зверхпороговою, пороговою та підпороговою. Більшість ім-пульсів від рецепторів організму (особливо від рецепторів внутрішніх органів), досягаючи кори великого мозку, не спричиняють суттєвого збудження відповідних нервових центрів, так як вони нижче порогу чут-ливості і називаються субсенсорними (підпороговими). I. М. Сеченов називав такі подразнення «темним чуттям».

Передача і переробка сенсор сигналів

Сигнали від органів чуття виник у рецептторах і потрапляють у мозок через нейрони сенсор с-ми ті їх волокна.При цьому відбув переробка сигналів а заверш сенсор процес впізнаванням образів

Кожна сенс с-маа вик такі основні ф-ції: виявлення сигналів і їх розпізнавання,передачу, перетворення, кодування, а також детектування ознак сенсорного образу і його впізнання

Кож відчуття має 4 основні розмірності:Просторова і часова розмірності співвідносять відчуття або сприйняття за навколиш світом, якість є критерієм за яким розрізняють різні відчуття.це традиційні 5 відчуттів зір слух дотик смак нюх. Органи відчуття повязані з кожним з цих відчуттів, здатні реагувати на певні категорії зовн явищ і надсилати інфо про них до ЦНС

Група однакових сенс відчуттів які виник за доп певного органу чуття назив модальністю

Інтенсивність або кількість. Кількість для зору-це ступінь відчуття яскравості ,для слуху-гучність тону

СЕНСОРНА РЕЦЕПЦІЯ

Рецептор- це спеціалізована клітина яка здатна сприймати із внутр. І зовн середовища певні подразники і перетворювати їх енергію іх фізик або хіміч форми у форму нерв збудження

Процес перетворення енергії зовн подразнення у рецепторний сигнал включає три етапи

1)взаємодія подразника з рецепторною білковою молекулою яка знаходиться на мембрані рецептора

2) передача подразника в межах клітини рецептораї

3)відкриття на мембранні рецептора йонних каналів через які проникають йонищо при зводить до деполяризації клітинної мембрани рецепторної клітини

Сенсорні пороги

Абсолютна чутливість сенс с-ми базуеться на її властивості виявляти слабкі показники. Абсол чутливість вимірюють поргом реакції організму на сенсорну дію. Порогом реакції вважають мінімальну інтенсивність тривалість енергію чи площу дії яка викликає цю реакцію. Більш низькі значення інтенсивності вважаються підпороговими, більш високі-надпороговими.Сенсорний поріг залежить від виду реакції за якою він вимірюється а також від того яка ймовірність появи чи величина реакції буде вважатися пороговою.Поріг розпізнавання інтенсивності подразника завжди вищий за раніше діюче подразнення на певну долю.

Передача і перетворення сигналів –забезпечують надходження у вищі сенсорні центри мозку найбільш важливої інфо про сенсор події у такій формі яка може швидко аналізуватися.

Обмеження надлишку інфо

Надлишок вищих сенсорних повідомлень що надходять від рецепторів обмежуеться шляхом пригнічення інфо про менш суттєві сигнали: надмірні або ті які змінюються повільно. Для того щоб постійно не передавати мозку інфо від усіх збуджених рецепторів ,сенсорна с-ма пропускає до мозку сигнали лише про початок а потім про закінчення подразнення

Розд іл 5

Психофізіологія сенсорних процесів

Зорова сенсорна система: будова, функції. Порушення зору

Зорова сенсорна система — найважливіша серед інших, бо дає людині понад 90% інформації з довкілля.

Зорова сенсорна система має три частини: 1) периферичну, яка складається з власне рецепторного апарату (палички і колбочки сітківки ока); 2) провідникову, що складається з чутливого зорового нерва, зоро­вого тракту, що міститься в головному мозку, таламусу; 3) центральну, яка знаходиться у потиличних ділянках кори головного мозку.

Функцією зорового аналізатора є зір — здатність сприймати світло, колір, величину, взаємне розташування та відстань між предметами за допомогою органа зору — ока.

Око міститься в заглибині черепа — очній ямці. Розрізняють до­поміжний апарат ока і власне очне яблуко.

Допоміжний апарат ока — це система його захисту і руху. До нього входять брови, верхня і нижня повіки з віями, слізні залози, рухові м'язи. Очне яблуко ззаду оточене жировою клітковиною, яка відіграє роль м'якої еластичної подушки. Над верхнім краєм очної ямки лежить смужка шкіри, вкрита волоссям — брови. Волосся брів затримує піт, Що виділяється на лобі і спрямовує його на скроні. Спереду очне яблуко прикривають верхня і нижня повіки, які захищають око спереду і сприя­ють його зволоженню. Вздовж переднього краю повік росте волосся — вії: подразнення їх викликає захисний рефлекс — змикання повік. Внут­рішня поверхня повік і передня частина очного яблука, за винятком ро­гівки, вкрита слизовою оболонкою — кон 'юнктивою. Коло зовнішньо­го краю очної ямки розташована слізна залоза, яка виділяє рідину, що охороняє око від висихання та забезпечує чистоту склери і прозорість рогівки. Рівномірному розподілу слізної рідини на поверхні ока сприяє мигання повік. Очне яблуко приводять в рух шість м'язів, з яких чотири називаються прямими, а два косими. Вони забезпечують координовані рухи ока. До систему захисту ока також належить рогівковий (доторкан­ня до рогівки або потрапляння в око порошинки) та зіничний рефлекси.

Око, або очне яблуко, являє собою кулястої форми утвір діаметром 24 мм, масою 7-8 г (рис. 2).

Стінки очного яблука утворені трьома оболонками: зовнішньою — фіброзною, середньою — судинною і внутрішньою- — сітківкою.

Зовнішня оболонка — білкова оболонка, або склера — непрозора міцна сполучна тканина білого кольо­ру, яка забезпечує оку певну форму та захист. Передня частина склери пере­ходить у прозору рогівку. Рогівка за­хищає від пошкодження внутрішні ча­стини ока та пропускає світло. Рогів­ка не містить кровоносних судин, жи­виться за рахунок міжклітинної ріди­ни. Після травмування ока чи його запалення, у літніх людей може виник­нути помутніння рогівки, або більмо.

Унаслідок цього погіршується або зовсім припиняється потрапляння до ока світла, і людина стає сліпою. Єдиним методом лікування більма є пересаджування рогівки. Першим у світі таку операцію запропонував видатний вітчизняний офтальмолог В.П. Філатов (1875-1956).

Під склерою міститься середня оболонка — судинна (товщина її 0,2-0,4 мм), в якій велика кількість кровоносних судин. її функція по­в'язана із живленням інших оболонок та утворів ока. Ця оболонка бага­та на пігмент, який надає їй темного забарвлення. У передньому відділі очного яблука судинна оболонка переходить у війкове тіло і райдуж­ну оболонку.

У війковому тілі міститься м'яз, який зв'язаний з кришталиком і регулює його кривизну.

Тканина райдужної оболонки містить пігмент — меланін, від кількості якого колір райдужки може бути від блакитного до чорного. В центрі райдужки є округлий отвір — зіниця. Діаметр зіниці змінюється залежно від рівня освітлення: більше світла навколо—зіниця вужча, менше — ширша, дуже широка — у повній темряві. Діаметр зіниці змінюється рефлекторно (зіничний рефлекс) завдяки скороченням непоемугованих м'язів райдужної оболонки, одні з яких іннервуються симпатичною (роз­ширюють), а інші — парасимпатичною нервовою системою (звужують).

Внутрішня оболонка ока — сітківка, товщина якої 0,1-0,2 мм, але вона складається з багатьох шарів різних клітин, які, з'єднуючись між собою своїми відростками, сплітають ажурну сітку (звідси її на­зва). Розрізняють такі шари сітківки (рис. 3):

1)  зовнішній пігментний шар, утворений епітелієм, що містить пігмент фуксин;цей пігмент поглинає світло і тим перешкоджає його віддзеркаленню та розсіюванню­, а це сприяє чіткості зорового сприйняття;

2)  фоторецептори — колбочки (7-8 млн.), призначені для денного зору і малочутливі до слабкого­ освітлення, і палички (125 млн.), які сприймають світлові промені в умовах присмеркового освітлення;