16.Розкрийте функції мелодики речення.

Мелодика виконує комунікативну та емоційну функції.

Комунікатична фун-ія виявляється в тому, що вона служить засобом розрізнення й опізнавання різноманітних синтаксичних структур. За допомогою мелодики:

1)розрізняються речення за метою висловлювання (питальні, розповідні, спонукальні);

2)членуються речення на синтагми;

3)виділяються вставні слова і речення;

4)виділяються звертання;

5)вид. відокремлені слова;

6)оформляються безсполучникові речення;

7)оформляється однорідність і двочленність.

Емоційна функція мелодики, поєднуючись з комунікативною, виявляється в тому, що вона передає не тільки повідомлення, а й ставлення до нього мовця.

Кожна функція забезпечується відповідним підвищенням і зниженням тону, що тісно повязується з наголосом і членуванням речення.

Тема 10. Орфоепія

1. Орфоепія. Предмет орфоепії.

Орфоепія (літературна вимова) поняття, яке розуміється по-різному: сукупність правил вимови окремих звуків та їх сполук, інші включають до неї ще і наголос, а треті – також інтонацію.

Головне і основне у вимові – безпосередній зв'язок з фонетичною системою, проте вона не покриває собою поняття вимови повністю. Крім звукової системи, в поняття вимови входить звукове оформлення окремих слів або груп у тій мірі, в якій воно не визначається фонетичною системою мови.

Вимова – поняття більш широке, ніж фонетична система, хоча система займає головне в ній місце.

1. Норми літературної вимови.

Літературна вимова – зразкова вимова, нормалізована, це вимова освічених людей, позбавлена будь-0яких просторічних, діалектних, регіональних рис, що вказують на приналежність до вузько обмеженої соціальної групи. Норми літературної вимови оцінюються як загальнообов’язкові. Разом з тим літературна вимова допускає співіснування паралельних, або варіантних, форм.

Варіювання – це об’єктивний і неминучий наслідок мовної еволюції.

2. Суспільне значення літературних орфоепічних норм.

Норма літературної вимови має велике суспільне значення, оскільки саме завдяки нормі мова може виконувати притаманну їй функцію – бути засобом спілкування людей.

Неодмінною умовою ясності й дохідливості усного вислову є правильне наголошування слів і літературна вимова звуків. Помилки в наголошуванні слів, вимові звуків і їх сполучень не тільки утруднюють розуміння висловленого, а й заважають ширенню та засвоєнню усталених норм.

Роль української вимови визначається також тим фактом, що нею розмовляють мільйони людей.

Зразкова вимова є однією з важливих ознак загальної культури людини.

Питання орфоепії часто порушується у засобах масової інформації.

3. Формування української літературної вимови.

Формування української літературної вимови тісно пов’язане з процесом формування української літературної мови, який найбільш інтенсивно відбувався в кінці18ст. і в першій половині 19ст. Формування орфоепічних норм протікало дуже повільно, що було пов’язане з нормалізацією літературної вимови, яка головним чином відбувалась в усному спілкуванні. В часи правління царської Росії українська мова не мали можливостей для подальшого свого розвитку, так як державною мовою була російська, викладалося все російською мовою. Завдяки діяльності письменників та культурних діячів орфоепічні норми української літературної мови в основних своїх рисах склалися вже в др..пол. 19ст., хоч і не закріпилися на всіх українських землях.

В основу української літературної вимови лягла фонетична система середньо наддніпрянських говірок. Велику роль відіграли твори Котляревського, Шевченка, Українки, Франка та інших.

Норми вимови зафіксовані в шкільних та вузівських підручниках та словниках( Словник наголосів М Погрібного, книга: Українська літературна вимова і наголос)