2. Предмет спору та вимоги сторін.

Предметом спору між Федеративною Республікою Німеччиною та Сполученими Штатами Америки є порушення міжнародно – правових зобов’язань США перед Німеччиною, визначених Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 року в цілому і в тій частині, що стосувалась прав Німеччини на дипломатичний захист своїх громадян відповідно до ст.. 5 та пункту 1, 2 ст. 36 Конвенції.

Положення Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року, що стосуються предмета спору: «…ст.. 36 зносини та контакт з громадянами держави, яку представляють:

1. З метою сприяння здійснення консульських функцій відносно громадян держави, яку представляють:

a) посадові особи консульств можуть вільно мати зносини з громадянами держави, яку представляють та мати право доступу до них. Громадяни держави, яку представляють мають таку саму свободу стосовно відносин з посадовими особами консульських установ та доступу до зносин з ними;

b) компетентні органи країни перебування зобов’язані невідкладно повідомляти консульські установи держави, яку представляють про те, що в межах відповідного консульського округу громадянин даної держави заарештований, ув’язнений чи взятий під варту в очікуванні судового розгляду, або затриманий в будь – якому іншому порядку, при умові що цей громадянин цього потребує. Всі повідомлення, направлені цьому консульству особою, що знаходиться під арештом, в тюрмі, під вартою або затримана, також невідкладно направляються консульській установі компетентними органами влади країни перебування. Зазначені органи зобов’язані невідкладно повідомити зазначеній особі про права, якими вона наділена відповідно до зазначеного підпункту;

c) посадові особи консульств мають право відвідувати громадянина держави, яку представляють та який знаходиться в тюрмі, заарештований чи затриманий для бесіди з ним, також мають право на листування з ним та здійснювати заходи спрямовані на надання юридичної допомоги. Посадові особи мають право відвідувати будь – якого громадянина країни, яку представляють, який знаходиться в тюрмі, під арештом чи затриманий в їх консульському округу для виконання судового рішення. Проте посадові особи консульств зобов’язані утриматись діяти від імені громадянина, який заарештований, знаходиться в тюрмі або затриманий, якщо він заперечує проти цього.

2. права, що зазначені в пункті 1 даної статті, повинні здійснюватися відповідно до законів та правил країни перебування за умови, що ці закони та правила повинні сприяти всебічній реалізації цілей, на які спрямовані визначені права, що надаються відповідно до цієї статті.

Німеччина просить суд винести рішення та встановити:

1. що не повідомив Карлу і Вальтеру Лаграндам одразу після їх арешту в 1982 році про права, якими вони наділялись згідно пункту 1 b ст..36 Віденської конвенції, та позбавив Німеччину можливості надати консульську допомогу власним громадянам, що потягнуло за собою страту Карла та Вальтера Лагранд, США порушили свої міжнародно – правові зобов’язання перед Німеччиною, що стосувалось прав Німеччини на дипломатичний захист своїх громадян ст.. 5 та пункту 1 ст. 36 Конвенції. Тобто відповідно до ст.. 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року США на думку Німеччини порушила принцип «Pacta sunt servanda», що передбачає «…Кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись».

2. що, застосував норми внутрішнього права, зокрема доктрину «Procedural default», що унеможливило Карлу и Вальтеру Лагранд звернутися з клопотанням про перегляд рішення і спричинило їх страту, США порушили зобов’язання перед Німеччиною відповідно до пункту 2 ст.36 Віденської конвенції 1963 року, відповідно до якого США повинні були сприяти реалізації цілей, для яких відповідні права визначались в ст..36 відповідної Конвенції. Відповідна вимога також стосувалась порушення конвенційних норм, а саме ст.. 28 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року – «….Учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору…».

3. що, не застосувавши всі можливі заходи стосовно того, щоб Вальтер Лагранд не був страчений до винесення Міжнародним судом свого остаточного рішення по даній справі, США порушили зобов’язання щодо виконання постанови про тимчасові заходи від 3 березня 1999 року та обов’язку утримуватись від будь яких дій, які можуть вплинути на предмет спору до судового розгляду.

4. що, США повинні гарантувати Німеччині, що вони в майбутньому не вчинятимуть своїх протиправних дій і що у всіх випадках затримання чи кримінального переслідування громадян Німеччини США забезпечать відповідно до закону та на практиці ефективну реалізацію прав, передбачених ст..36 Віденської конвенції. В випадках, коли справа стосується смертної кари США повинні забезпечити контроль та надавати дійсні засоби правового захисту стосовно осіб, визнаних винними в скоєнні кримінальних діянь та які відповідно не мають можливості повністю реалізувати засоби захисту у зв’язку з порушенням їх прав, зазначених в ст..36 Віденської конвенції.

США просить суд винести рішення та встановити:

1. що США порушили своє зобов’язання перед Німеччиною згідно пункту 1 b ст..36 Віденської конвенції про консульські зносини в тій частині, що наділені відповідною компетенцією органи США негайно не повідомили Карла та Вальтера Лагранд стосовно положень, передбачених зазначеною статтею, і відповідно США приносить вибачення Німеччині за протиправні дії та вживає серйозні заходи для запобігання виникненню відповідних правопорушень в майбутньому.

2. всі інші доводи та вимоги Німеччини відхиляються.