51.Економічна суть податків,їх ознаки,функції та класифікація

Одним з найважливіших засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни є податки та податкові пільги. Саме податки, як засвідчує економічна історія, завжди використовувались державою як найдійовіший важіль регулювання економічних процесів.

Податки встановлюються для утримання державних структур (законодавчої, виконавчої та судової влади), виконання ними функцій держави – управління, оборони, соціальної та економічної та задоволення інших загальносуспільних потреб.

Виходячи з економічної природи податків та враховуючи досвід країн з розвинутою економікою, можна визначити такі функції податків: фіскальну, стимулюючу, регулюючу, контрольну та соціальну.

Податкові надходження до бюджету забезпечують державу фінансовими ресурсами, необхідними для здійснення її діяльності. В цьому полягає фіскальна функція податків.

Стимулююча функція виражається в тому, що податкові заходи держави (у більшості випадків податкові пільги) можуть стимулювати виробництво найбільш необхідних видів продукції, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, підтримувати режим енерго- і матеріалозбереження виробництва. Шляхом надання додаткових податкових пільг для нових інвестицій держава може заохочувати оновлення основного капіталу.

Регулююча функція полягає в тому, що через податки і податкові пільги держава впливає на виробництво, розподіл, обмін і споживання. З одного боку, податки скорочують фінансові можливості підприємця, як покупця засобів виробництва й “особливого товару” – робочої сили.

На налагодження дії цих функцій держави затратили сторіччя, але гармонії їх взаємодії повністю не добились. Достатньо далека від досконалості й нині діюча система податків і обов’язкових зборів в Україні.

Податки класифікуються за різними ознаками. Класифікація податків проводиться:

· за формою оподаткування;

· за економічним змістом об’єкта оподаткування;

· в залежності від рівня державних структур, які їх встановлюють;

· за способом їх стягнення (в залежності від територіального рівня);

· в залежності від способів встановлення ставок оподаткування;

· в залежності від встановленого порядку використання;

· за суб’єктом оподаткування.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі і непрямі. Критерієм такого поділу стала теоретична можливість перекладання обов’язку сплати податку на іншу особу — на споживача продукції. Критерій перекладання податку на споживача для визнання цього податку прямим чи непрямим є неточним, оскільки при певних умовах прямі податки також можуть бути перекладені на споживача продукції через механізм ціноутворення.

Прямі податки встановлюються відносно платників. Їх розмір залежить від розміру об’єкта оподаткування. Кінцевим платником прямих податків є той, хто одержує дохід, володіє майном.

До прямих податків належать всі прибуткові та майнові податки (наприклад податок з доходів фізичних осіб, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, плата (податок) за землю, податок на промисел, податок на прибуток підприємств).

Непрямі податки встановлюються на окремі товари, роботи, послуги і включаються до їх ціни. Кінцевими платниками непрямих податків є споживачі товарів, робіт і послуг, а самі податки включаються у вигляді надбавки до ціни на ці товари, роботи й послуги. Непрямі податки ще називають податками на споживання. Оскільки платниками непрямих податків є споживачі продукції, і самі податки включаються до ціни товарів, робіт і послуг, то їх розмір для окремого платника податку прямо не залежить від одержаних ним доходів або наявного у нього майна.

До непрямих податків належать такі податки, як податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на:

· прибуткові податки;

· майнові податки;

· податки на споживання;

· податки на різні дії.

Прибуткові податки стягуються з доходів (прибутків) фізичних та юридичних осіб. Майнові податки застосовуються при оподаткуванні рухомого та нерухомого майна, а також на використання різних ресурсів — землі, води, корисних копалин тощо.

Податки на споживання сплачуються не при одержанні доходів (прибутку), а при їх використанні.

Податки на різні дії стягуються за оформлення юридичних чи господарських актів, з фінансових операцій, реалізації продукції тощо.

В залежності від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів визначено Законом України від 18 лютого 1997 року № 77/97-ВР “Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" (статті 14, 15)

До загальнодержавних податків належать, зокрема:

1.податок на додану вартість;

2.акцизний збір;

3.податок на прибуток підприємств;

4.податок на доходи фізичних осіб;

5.мито;

6.державне мито та інші

Загальнодержавні податки, збори та обов’язкові платежі встановлюються Верховною Радою України та стягуються в обов’язковому порядку на всій території України незалежно від того, до якого бюджету вони зараховуються.

Місцеві податки та збори налічують 14 видів платежів. Сьогодні в Україні існує 2 види місцевих податків та 12 — місцевих зборів.

До місцевих податків і зборів належать:

1. податок з реклами;

2. комунальний податок.

3. збір за припаркування автотранспорту;

4. ринковий збір та інші

Місцеві податки та збори, механізм їх справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, встановлених законодавством України про місцеві податки та збори.