5. Обсяг роботи

У господарській практиці зустрічається багато таких видів робіт, сфер діяльності людини, де недоцільно нормувати кожну операцію або її дрібніші частки. Вигідніше за відповідними нормативами обчислювати плановий обсяг роботи на певний період: годину, зміну, місяць.

Так, на видобувних та апаратурних процесах встановлюють норми виробітку продукції в натуральному виразі. Так як, наприклад, педагогічним працівникам нормується обсяг аудиторної роботи в годинах, працівникам торгівлі — у карбованцях денної або місячної виручки.

На промислових підприємствах є велика кількість допоміжних робітників, яким обсяг роботи встановлюється у вигляді змінного або на інший строк нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках.

Отже, обсяг роботи поряд з виробничою операцією є одним із найпоширеніших об'єктів нормування праці.

6. Зона обслуговування

Досить поширеним об'єктом нормування праці у промисловості є зона обслуговування. З нею мають справу як основні, так і допоміжні робітники.

Насамперед, зона обслуговування характерна для роботи багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні. На подібних виробничих процесах зона обслуговування вимірюється кількістю машин, ефективну роботу яких може забезпечити один робітник або бригада. При цьому багатоверстатним (багатоагрегатним) вважається такий варіант обслуговування, коли кількість машин переважає чисельність обслуговуючого персоналу. У ткацькому виробництві, наприклад, одна ткаля обслуговує десятки сучасних верстатів.

На допоміжних процесах зони обслуговування визначають для наладчиків устаткування, ремонтного персоналу, прибиральників приміщень і території, машиністів мостових кранів тощо.

7. Чисельність персоналу

В усіх без винятку галузях народного господарства існують такі види трудової діяльності, де об'єктом нормування праці виступає чисельність персоналу.

У сфері матеріального виробництва це стосується, насамперед, обслуговування потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем, установок, агрегатів, машин, доменних печей, прокатних станів, електростанцій, теплоходів, літаків тощо.

Оптимальна чисельність обслуговуючого персоналу для таких складних технічних систем визначається виходячи з рівня їх технічної досконалості, вимог безпеки і надійності функціонування, режиму роботи і т. под.

8. Класифікація витрат робочого часу

Основним об'єктом нормування праці виступає робочий час, необхідний для виконання різноманітних трудових процесів.

Регулювання робочого часу означає встановлення тимчасового критерію міри праці. Разом з тим, обмежуючи максимальну межу часу, що витрачається на працю, регулювання за цією межею звіль­няє час для відпочинку, відновлення працездатності, виконання сі­мейних обов'язків, навчання і перепідготовку без відриву від робо­ти, занять спортом тощо.

Основними функціями регулювання робочого часу є:

• охоронна (для відновлення працездатності, тривалої і високої продуктивності робочої сили);

• виробнича (забезпечення високої продуктивності праці, вико­нання завдань, що стоять перед підприємствами, установами,організаціями, господарсько-економічним комплексом країни в цілому).

Час, протягом якого працівник виконує свої трудові обов'язки відповідно до законодавства, колективним і трудовим договором, з підкоренням правилам внутрішнього трудового розпорядку, назива­ється робочим часом. У свою чергу, робочий час підрозділяється на час роботи і час перерв. Співвідношення цих складових, залежно від особливостей технологічного і трудового процесів може бути різним.

Тому всю різноманітність елементів робочого часу необхідно класифікувати за певними ознаками:

• класифікація робочого часу виконавця (рис.8.1);

• класифікація робочого часу стосовно виробничого процесу;

• класифікація робочого часу використання машини (обладнання, устаткування, апаратів, верстатів тощо).

З позиції нормування праці виробничий процес можна розгля­дати як процес нормованих витрат праці на продукцію, що виготов­ляється. У зв'язку з цим перше питання, що виникає при розрахунку норм витрат праці, полягає в тому, щоб визначити, які витрати часу є необхідними і повинні включатися в норму. Всі ці питання вирі­шуються виходячи з класифікації витрат робочого часу, на основі якої встановлюється структура норм часу і аналізується ефектив­ність використання фонду робочого часу.

Класифікація витрат часу може здійснюватися по відношен­ню до трьох елементів виробничого процесу: предмета праці, ви­конавця та обладнання. Класифікація по відношенню до предмета праці є також і класифікацією по відношенню до виробничого процесу, бо в даному випадку йдеться про витрати часу, необхід­ні для перетворення предмета праці в продукт праці. На основі цієї класифікації встановлюється склад витрат часу, що включа­ються до норми.

Встановлені категорії витрат робочого часу і часу використання обладнання повинні забезпечити можливість:

• вивчення стану організації праці та використання робочого часу;

• найбільш повного виявлення витрат робочого часу та їх причин;

• встановлення ступеня необхідності та доцільності окремих видів витрат часу при виконанні заданої роботи;

• проектування раціональних, індивідуальних і колективних тру­дових процесів;

• найбільш повного вивчення і аналізу часу використання облад­нання у взаємному зв'язку з робочим часом виконавця робіт;

• встановлення нормованих завдань на виконання роботи та складових елементів.

Рис. 8.1. Робочий час виконавця

Категорії витрат робочого часу і часу використання обладнання можуть бути диференційованими або укрупненими.

Робочий час зміни (її частини) розподіляється на дві основні групи: час роботи (протягом якого виконавець (виконавці) викону­ють ту або іншу передбачену або не передбачену виробничим за­вданням роботу) і час перерв в роботі виконавця (протягом якого виконавець не працює).

Час роботи виконавця по виконанню виробничого завдання (ВВЗ) — час, що витрачається виконавцем на підготовку і безпосе­реднє виконання отриманого завдання.

ВВЗ складається з таких категорій витрат робочого часу вико­навця робіт: підготовчо-заключного, оперативного, обслуговування робочого місця.

Підготовчо-заключний час (ПЗ) — час, що витрачається ви­конавцем на підготовку до виконання заданої роботи і дії, пов'язані з її закінченням.

До цього виду витрат робочого часу відноситься час на: отри­мання наряду (виробничого завдання), інструменту, пристроїв і тех­нологічної оснастки; ознайомлення, з роботою, технічною докумен­тацією, кресленням; інструктаж про порядок виконання роботи; установлення інструменту, пристрою; налагодження обладнання на відповідний режим роботи.

Особливістю ПЗ часу є те, що його величина не залежить від обсягу роботи, що виконується за даним завданням (нарядом, замов­ленням тощо).Тому, коли тривалий час виконується одна і та ж ро­бота (наприклад, при масовому виробництві виробів, обробці і пере­робці одного і того ж матеріалу, сировини), ПЗ час у розрахунку на одиницю продукції буде незначним за величиною. У цих випадках при встановленні норм витрат праці він найчастіше не враховується.

Оперативний час (ОП) — час, що витрачається виконавцем безпосередньо на виконання заданої роботи (операції), що повторю­ється з кожною одиницею або певним обсягом продукції або робіт. Він поділяється на основний і допоміжний час.

Основний час (О) — час, що витрачається виконавцем на дії по якісній і кількісній зміні предмету праці (його форми, розмірів, зовнішнього виду, фізико-хімічних або механічних властивостей то­що), його стану і положення в просторі. Причому, цей процес може виконуватися безпосередньо виконавцем або під його спостережен­ням (наприклад, час на підйом, переміщення та опускання вантажу краном, час на активне спостереження заходом апаратурного проце­су (температурою, тиском тощо) .

Допоміжний час (Д) — час, що витрачається виконавцем на дії, що забезпечують виконання основної роботи. Він повторюється або з кожною оброблюваною одиницею продукції, або з певним йо­го обсягом.

Допоміжними є також витрати часу на завантаження обладнан­ня сировиною і напівфабрикатами, встановлення і зняття деталей, що обробляються: керування обладнанням, переустановлення робочого інструменту; контролю якості продукції, що виробляється;

Час обслуговування робочого місця (ОМ) — час, що витрача­ється виконавцем на догляд за робочим місцем і підтримання його в стані, що забезпечує продуктивну роботу протягом зміни. ОМ поді­ляється на час технічного та організаційного обслуговування.

Час технічного обслуговування робочого місця (Тех) — час, що витрачається виконавцем на догляд за робочим місцем, облад­нанням інструментом, необхідним для виконання конкретного завдання. До нього відносяться витрати часу на заміну зношеного інструменту, прибирання відходів виробництва та інші ана­логічні роботи.

Час організаційного обслуговування робочого місця (Орг) — час, що витрачається виконавцем для підтримання робочого місця в робочому стані протягом зміни. До нього відносяться витрати часу на приймання і здачу зміни; розкладання на початку і прибирання в кінці зміни інструментів захисних пристроїв, документації та інших потрібних для роботи матеріалів та предметів; миття, чищення.

Залежно від характеру участі виконавця в виконанні заданої роботи (операції) оперативний час може поділятися на такі види ви­трат часу: час ручної роботи, час машинно-ручної роботи (включаю­чи час ручної механізованої роботи) і час спостереження за роботою обладнання.

Час ручної роботи (РР) — оперативний час, що витрачається виконавцем на виконання роботи вручну без застосування машин і механізмів.

Час машинно-ручної роботи (МРР) — час, що витрачається виконавцем на виконання роботи вручну за допомогою механізова­них інструментів, а також за допомогою механізмів обладнання.

У механізованому та автоматизованому виробництвах значну питому вагу в оперативному часі займає час, що витрачається вико­навцем на спостереження за роботою обладнання. Спостереження за роботою обладнання може бути активним і пасивним.

Час активного спостереження за роботою обладнання (ЧАС) — час, протягом якого виконавець уважно стежить за роботою облад­нання, ходом технологічного процесу, дотриманням заданих пара­метрів (температури, тиску тощо), щоб забезпечити необхідну якість продукції і справність обладнання.

Протягом цього часу виконавець не виконує фізичної роботи, але присутність його на робочому місці необхідна (наприклад, необ­хідно спостерігати за температурою і рівномірністю нагрівання ме­талу в печі, спостерігати по приладам за тиском повітря в компресо­рній установці тощо).

Час пасивного спостереження за обладнанням (ЧПС) — час, впродовж якого немає необхідності в постійному спостереженні за роботою обладнання або технологічним процесом, але виконавець здійснює його через відсутність іншої роботи (наприклад, при обслуговуванні автоматичних ліній, апаратів і багатоверстатному обслуговуванні ЧПС за роботою обладнання повинний бути предметом особли­во уважного вивчення, бо його скорочення або використання для ви­конання іншої необхідної роботи є істотним резервом підвищення продуктивності праці.

Час переміщення (переходів) виконавця роботи (Пер) — час, що витрачається виконавцем на переходи між верстатами, машина­ми, агрегатами при обслуговуванні декількох одиниць обладнання.

Перекривний час (ПЧ) — час виконання виконавцем тих або інших трудових прийомів у період автоматичного (машинного, апаратурного) часу роботи обладнання. ПЧ може бути основним (активне спостереження) і допоміжним, а також відноситись до ін­ших видів витрат робочого часу(наприклад, до обслуговування ро­бочого місця).

Неперекривний час (НЧ) — час виконання виконавцем допо­міжних робіт при зупиненому (непрацюючому) обладнанні (напри­клад, завантажені сировини в апарати безперервної дії і вивантаження з них готової продукції").

Час роботи, не передбачений виконанням виробничого завдання(ЧНЗ) — час, що витрачається виконавцем на виконання випадкової непродуктивної роботи.

Час виконання випадкової роботи (ЧВР) — час, що витрача­ється виконавцем на виконання роботи, не передбаченої виробничим завданням але викликаної виробничою необхідністю (наприклад, розбирання забракованих бобін на мотальних автоматах).

Час виконання непродуктивної роботи (ЧНР) — час, що витрачається виконавцем на виконання роботи, не передбаченої ви­робничим завданням і викликаною виробничою необхідністю (на­приклад, час на виправлення браку продукції, знімання з заготовки зайвого припуску при механічній обробці, зайвий пробіг вантажної автомашини через невірно встановлений маршрут і виконання ін­ших аналогічних робіт).

Час перерв у роботі виконавця поділяється на час регламенто­ваних і час нерегламентованих перерв.

Час регламентованих перерв у роботі (ПР) — час, зумовле­ний технологією і організацією виробничого процесу, а також на відпочинок, особисті потреби виконавця робіт.

Час перерв у роботі, зумовлених технологією та організаційно-виробничого процесу (ПРТ) — час, необхідність якого викли­кається специфікою технологічного процесу або організацією виро­бництва (наприклад, перерва в роботі монтажників при підйомі бло­ку краном; перерва в роботі шахтарів у зв'язку з аерацією вугільної шахти після підривання пласту).

Час на відпочинок і особисті потреби (ВОП) — час, що нада­ється виконавцям на відпочинок, виробничу гімнастику протягом зміни з метою підтримання їх нормальної працездатності і попере­дження перевтомлення, також час на особисту гігієну і природні потреби.

Час нерегламентованих перерв у роботі (ПН) — час перерв у роботі, викликаних порушенням нормального протікання виробни­чого процесу. Він включає в себе час перерв у роботі, викликаних недоліками в організації виробництва, і час перерв у роботі, викли­каних порушеннями трудової дисципліни.

Час перерв у роботі, що викликані недоліками організації виробництва (ПНВ) — час перерв у роботі, що виникають у зв'язку зі несвоєчасною подачею на робоче місце матеріалів, сировини, на­півфабрикатів, несправністю обладнання, перебоями в подачі елект­роенергії.

Час перерв у роботі, що викликані порушеннями трудової дисципліни (ПНД) — час перерв у роботі, що виникають у результаті

виробничим завданням, але виконання якого викликане виробничою необхідністю.

Час непродуктивної роботи обладнання (ЧоНР) — час, що витрачається на виконання роботи, не передбаченої виробничим за­вданням, і викликаною виробничою необхідністю (наприклад, час на виправлення продукції, виявленого при її прийманні, більш трива­ле перемішування розчину в барабані розчиномішалки порівняно з часом, передбаченим технічними умовами).

Час перерв у роботі обладнання (ЧІТ) — час, протягом якого обладнання не діє незалежно від причин виникнення перерв. Він по­діляється на час регламентованих перерв і час нерегламентованих перерв у роботі обладнання.

Час регламентованих перерв у роботі обладнання (ПР) поді­ляється на:час перерв у роботі обладнання, зумовлених підготовкою до роботи і організаційно-технічним обслуговуванням робочого міс­ця; час перерв у роботі обладнання, зумовлених технологією і орга­нізацією виробничого процесу; час перерв на відпочинок і особисті потреби.

Час перерв у роботі обладнання, зумовлених підготовкою до роботи і організаційно-технічним обслуговуванням робочого мі­сця (ПО) поділяється на: час виконання підготовчо-заключних робіт і на час організаційно-технічного обслуговування робочого місця.

Час перерв у роботі обладнання, зумовлених технологією і організацією виробничого процесу (ТІЇ), включає перерви, пов'я­зані з ремонтом механізмів за графіком, технологічні перерви, що не усуваються, в тому числі перерви, що виникають при багатовер­статному (багатоапаратному) обслуговуванні через збіг зайнятості виконавця на одному верстаті (апараті) з необхідністю обслугову­вати інші.

Час нерегламентованих перерв у роботі обладнання (ПН) поділяється на: час перерв, викликаних недоліками в організації виробництва, і час перерв, викликаних порушеннями трудової дис­ципліни виконавця.

Чинне законодавство встановлює тривалість робочого дня (зміни), норму робочого часу на місяць і рік, дні відпочинку і ре­гулює інші питання, пов'язані з тривалістю робочого часу (глава IV КЗпроП).