2.Конфлікт між «людиною економічною» та «людиною політичною».

“Людина політична” – це своєрідна роль, “іпостась” особи. Специфіка “Людини політичної” у порівнянні з іншими “іпостасями” людини полягає в тому, во особа вирішує свої проблеми не у сфері громадянських відносин (у середовищі громадянського суспільства), а у сфері державно-політичних.

Поняття “людина політична” охоплює всі типи учасників політичного процесу: від рядового виборця до члена парламенту і глави держави.

Однак, люди відрізняються між собою різною участю у політичному житті, можливостями впливу на владу, особливостями власної причетності до політичних подій, мірою політичної активності і тому найбільш поширеною класифікацією видів “людини політичної” є виділення двох основних типів:

1. Аполітична людина;

2. пасивна людина (бере лише епізодичну участь у політичному житті);

3. Активна людина.

Класифікація видів “людини політичної” за критерієм виконання нею певної політичної ролі:

1. лідер;

2. активіст;

3. керівник;

4. професійний політик;

5. державний урядовець;

6. представник маси;

7. учасник натовпу;

8. свідомий громадянин.

Класифікація видів “людини політичної” за критерієм позиції, яку вона займає щодо існуючої державної влади (М. Рішке):

1. тотожність;

2. лояльність;

3. конформізм;

4. відхилення;

5. опозиція або протидія.

Найбільш поширений у певний період часу тип “людини політичної” формується і під впливом політичного режиму:

• тоталітарний режим потребує керованої людини;

• авторитарний – слухняних підлеглих;

• демократичний – громадянин, який свідомо і добровільно бере участь у політиці.

Політичний статус (або політична роль людини) визначається багатьма факторами:

1. економічний статус;

2. соціальний статус;

3. демографічний статус;

4. належність до політичних партій;

5. міра політичної соціалізації

та інших.

Однак, цей зв’язок не є безпосереднім, навіть, деколи є конфліктним.

Людина виконує три ролі:

1. людина економічна;

2. людина на відпочинку;

3. людина політична.

Людину, яка будує свої відносини з іншими особами – членами “громадянського суспільства” – на основі узгодження своїх приватних економічних інтересів і не потребує для цього втручання держави можна охарактеризувати як “людину економічну”. Ще раз повторимо, що сутність “людини політичної” у порівнянні з іншими “іпостасями” людини полягає в тому, во особа вирішує свої проблеми не у сфері громадянських відносин (у середовищі громадянського суспільства), а у сфері державно-політичних.

Можливість конфлікту між “людиною економічною” та “людиною політичною” концептуально обґрунтував Г. Гегель

(Елементи громадянського суспільства розвиваються у постійній ворожнечі один з одним, приватні інтереси постійно зіштовхуються і тому надмірний розвиток одних елементів ГС може привести до занепаду інших. Світ «громадянського суспільства» є своєрідними джунглями, де перемагають хижаки. Відносини між людьми у «громадянському суспільстві» є своєрідною грою з нульовою сумою: перемога одних – означає порізку інших; збагачення перших - розорення інших). Тому суспільство не може залишатися «громадянським» до того часу, поки не управляється політично під наглядом держави. Лише верховна публічна влада тобто конституційна держава може ефективно вирішити всі його несправедливості і синезувати приватні інтереси в універсальну політичну цілісність).

Можливі відносини між “людиною політичною” та “людиною економічною”:

Марксизм: Енгельс: “Маркс відкрив закон розвитку людської історії, а саме, той прихований іоеологіє факт, во людина в першу чергу, повинна їсти, пити, мати житло і одягатися, перед тим, як бути здатною займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією” – співпадіння людини економічної та людини політичної

Можливе неспівпадіння:

1. вплив соціального середовища, яке визначає, які політичні пріоритети сформуються в людини (людина з однаковим економічним статусом може мати різні політичні пріоритети, якщо, наприклад, вона здобуває освіту у вольнолюбивому університеті, проживає у міському гетто або є членом релігійної секти);

2. освіта (неосвічені люди можуть стати об’єктом політичного маніпулювання, підтримувати політичні сили, які в силу об’єктивних обставин не можуть виражати їх інтереси).

3. політико-правові фактори (домінуючий політичний режим, панівний тип політичної культури);

4. релігійно-культурні чи, навіть цивілізаційні фактори (приклад, Польщі).

Характерні риси сучасної “людини політичної” – людина все більше цікавиться політикою, однак, зменшується кількість осіб, які ототожнюють себе з певною політичною партією, організацією. Політична мобілізація осіб відбувається не в межах партійних осередків, а навколо вирішення конкретних політичних проблем.