2. Держава - паразит громадянського суспільства (Маркс)

На противагу антропології Руссо антропологія Маркса виступає як емпірична теорія, у якій праця відіграє головну роль у процесі олюднення. При цьому Маркс підтримує Руссо в його критиці представницької політичної системи. Вся конструкція "суспільного договору" спочиває на пошуку збігу устремлінь і дій государя й законотворця.

Маркс відводить політиці місце ілюзії, яка підлягає знищенню відповідно до наступної системі подібних протиставлень:

Небо Політика Держава Земля Економіка Громадянське суспільство

Перевертаючи гегелівську філософію, Маркс відводить громадянському суспільству місце базису, а держава, як і право й релігію, ставить на місце інститутів, породжених диференціацією й/або логікою вимушеної ілюзії. Критикуючи ієрархію Св. Августина градів Божого й градів земного, Маркс по-новому інтерпретує її, ототожнюючи громадянське суспільство із градом земним, а державу із градом Божим. Люди, повинні відмовитися від пошуку граду Божого: у своєму розвитку через протиріччя й революції громадянське суспільство приведе людину до примирення із самою собою.

Політика між прагненням до смерті й лібідо (Фрейд)

Люди об'єдналися не заради виживання, а заради того, щоб покласти кінець монополії на насолоду, з якої вони були виключені. Убивши самця-монополіста, вони відкрили для себе ефективність кооперації: теорії суспільного договору висувають гіпотезу суспільного життя як фактора приросту сили, однак у Фрейда, на відміну від Гоббса, люди об'єднуються виходячи не з раціональних міркувань, а переконуються у ефективності об'єднання, коли спільно вчиняють злочин.

Первісна типова форма людства, що виникла слідом за вбивством тирана-прабатька, характеризується тим, що люди живуть у рамках обмежень, пов'язаних з тотемною системою, і являють собою асоціацію, у якій усі користуються рівними правами. Братерство й рівність дійсно є двома стовпами суспільства, але це братерство в злочині й рівність у забороні інцесту.

За Фрейдом, політика - це не сублімація насильства, але одне із проявів лібідо. Якщо в первісній людській зграї домінує прагнення до руйнування й убивства, то право (або політика) переводить суспільство в регістр еротичного потяга, що зв'язує людей між собою.

Фрейд не зводить сутність політики до війни. У Фрейда процес розвитку цивілізації й культурної еволюції, найважливішим творчим рубежем якого став перехід від зграї до співтовариства, став першопричиною й найкращого, і найгіршого. Дві позитивні риси культури полягають у поступовому посиленні інтелекту стосовно імпульсивних проявів життя й в інтеріоризації тенденції до агресії. Тим самим війна проявляється як протилежність цивілізації й політики: пацифізм (правда, Фрейд вважає, що повний пацифізм неможливий, оскільки існування імперій і націй, готових знищити інші націй, змушує останні озброюватися) не може дозволити змиритися з війною й повинен вести до боротьби з нею.

Європейський нігілізм ХІХ ст. (Ф. Ніцше, С. Кєркегор)

Нігілізм – це своєрідна політична позиція, суть якої полягає у запереченні будь-яких авторитетів (моральних, релігійних), які заважають людині досягти бажаної мети.

Фрідріх Ніцше (1844-1900 рр.) визначив свою позицію як “філософію молота”. “Можливою є певна ціль, заради якої можна принести людські жертви”. Відносини між окремими особами повинні грунтуватися на “праві сильного”. Сильна особа користується безумовним справжнім, а не надуманим авторитетом, водночас, будь-яка інша особа може викинути виклик цій особі і перемогти в результаті “вільної гри сил і волі”. Така боротьба забезпечує виживання сильних особистостей, які здатні дотримуватися виконання своїх бажань та погроз. Це забезпечує існування хоча й жорстокого, але стабільного політичного порядку.

М. Фуко, сучасний французький політолог зазначав, що дослідження питання сутності людини ще тільки розпочалося і філософія знаходиться лише на стадії вироблення гіпотез.