43.Гломерулонефрит хронічний

Гломерулонефрит хронічний являє собою імунозапальне ураження нирок. . Виділяють вторинний ГН, який є результатом гострого ГН. У переважної маси пацієнтів хвороба виникає непомітно, повільно.Дуже важливу роль відіграють інфекції. Актуальний вплив вірусів гепатиту В, кору, краснухи, простого герпесу тощо. Мають значення паразитарні захворювання, наприклад малярія, опісторхоз. Роль бактеріальної інфекції в цілому невелика. Зокрема, хронізація гострого післястрептококового ГН відбувається без персистування стрептокока. Однак доведено можливість виникнення хронічного ГН при інфекційному ендокардиті, спричиненому зеленіючим стрептококом. Ендогенні антигени можуть бути причиною ураження нирок. Серед інших етіологічних факторів є ятрогенні причини: лікарські препарати, які містять у собі - золото, літій, Д-пеніциламін, сироватки, вакцини тощо. Негативну роль відіграє зловживання алкоголем. Патогенез. В основі виникнення захворювання — імуноком-плексний процес (імунна реакція III типу).

Клініка. В перебігу захворювання розрізняють два періоди: компенсація функції нирок і початок хронічної ниркової недостатності. На першому етапі клінічні прояви є звичайними для будь-якого морфологічного типу ГН. Принципових відмінностей між ними немає. Хронічний ГН може мати такі варіанти перебігу: 1) латентний (ізольований сечовий синдром) — наявні тільки зміни в сечі; 2) гіпертонічний — характерне підвищення АТ у межах «м’якої» АГ, у більшості хворих — помірний прояв сечового синдрому; 3) нефротичний — типові класичні ознаки нефротичного синдрому (набряки, виразна та стійка протеїнурія; порушення білкового обміну у вигляді гіпоальбумінемії та диспротеїнемії, дисліпідемії тощо), тенденція до прогресування, нефротичних кризів, зниження резистентності до інфекції; 4) змішаний — поєднання нефротичного синдрому і гіпертензивного синдрому (високий АТ), типово і неухильно прогресуючий перебіг.

Для хронічного ГН закономірні загострення (погіршання загального стану, підвищення АТ, збільшення протеїнурії та гематурії, посилення порушень білкового і ліпідного обмінів речовин). Їхкількість і тривалість перебігу негативно впливають на функціо-250

МПГН — збірне поняття, яке містить у собі підтипи. Кожен із них за своєю суттю є самостійним варіантом хронічного ГН, вирізняється прогнозом, потребує спеціальних лікувальних підходів. МКГН характеризується більш тяжким прогнозом. Склерозуючий ГН свідчить про неповоротність морфологічних процесів у нирках і безперспективність консервативної терапії. Важливо, що при різних морфологічних типах клінічні прояви можуть бути однаковими.

Лікування передбачає вплив на імунні та неімунні фактории прогресування хвороби. У випадках недостатньої ефективності чи поганої переносимості ліків використовують цитостатичні засоби, в основному циклофосфамід дозою 2 мг/кг/добу, який забезпечує надійний терапевтичний ефект, особливо при додатковому вживанні преднізолону. При резистентності здійснюють пульс-терапію циклофосфамідом (0,5–2,0 г/м 2 поверхні тіла в/в з інтервалом 5–6 тиж), що більшою мірою сприяє підвищенню ефекту лікування, зменшує кількість ускладнень. Активним препаратом у терапії нефротичного синдрому при ГН є неорал (циклоспорин), який використовують як монотерапію дозою 4 мг/кг/добу всередину тривало (3–5 років) або періодично вживають у сполученні з преднізолоном. Велике значення має нормалізація АТ. З існуючих гіпотензивних препаратів мають перевагу такі: інгібітори АТФ (каптоприл, і особливо фозиноприл, периндоприл); блокатори кальцієвих каналів (ніфедипін, ізоптин). Їх патогенетична дія проявляється в гальмуванні процесів проліферації, вазодилатації на рівні гломерул, зменшенні протеїнурії, зокрема альбумінурії. Істотно впливає на перебіг гепарин, завдякиантикоагулянтній, діуретичній, протизапальній, імунодепресивній