Розділ 3 порівняння процесу соціалізації вітчизняної та європейської молоді в умовах культурно-історичного розвитку суспільства.

3.1 Соціалізація молодої людини в країнах західної Європи.

Сучасне українське суспільство характеризується високою швидкістю і глибиною змін. Відбуваеться загальна системна зміна соціально-економічної ситуації, зміна суспільно-політичної формації, ціннісних показників сутності особистості. Структурні соціальні трансформації зумовили інтенсивні зміни суспільної свідомості, що спричинило формування нової свідомості, нового мислення. При чому, очевидно, що показником суспільного добробуту, безпеки та перспектив стає не рівень розвитку сільськогосподарського та промислового виробництва, технологій і навіть інформації, а сам творець усіх цих умов суспільного життя – людина. Кризові ситуації в різних сферах життя суспільства і в суспільстві в цілому загострюють проблеми соціалізації молоді, оскільки ставлять під загрозу відтворення як існуючих громадських структур, так і відтворення окремо взятих індивідів та особистостей.

З огляду на це освіта, має адекватним чином реагувати на соціальні зрушення, долати інертність, гнучко адаптуватись до змін у суспільних пріоритетах. Наразі, пов’язані з цим питання порушуються у новітній концепції освіти. У ній звертається особлива увага на необхідність підвищувати потенціал освіти щодо забезпечення соціального розвитку людини, надання їм достатньої життєвої компетентності.

У зв’язку із зосередженням завдань сучасної освіти довкола проблем соціальної адекватності та життєвої компетентності молодої людини виявляється недостатнім озброєння вихованців лише стандартною сукупністю знань, умінь та навичок. Назріла необхідність перегляду традиційної парадигми педагогічної діяльності, за якої молоді люди набувають досвіду суспільного життя з подальшою апробацією й актуалізацією його результатів у самостійному житті. Натомість дедалі нагальніше постає завдання забезпечувати у ході навчально-виховного процесу органічну єдність академічного навчання та життєвої практики. У новій філософії освіти, об’єктивно зумовленій рухом нашої спільноти до демократичного соціального устрою та розвитку громадського життя, особистість дедалі частіше розуміють як таку, що постійно розвивається разом із соціокультурною системою, до якої вона належить.

Означена настанова щодо феномена людського відповідає усвідомленню педагогічних засад діяльності навчально-виховних закладів, яке усталилося нині у більшості розвинутих країн світу і, передусім, західноєвропейських. Саме на цьому грунтується перегляд безпосередніх фахових завдань західноєвропейської школи, що передбачає розширення її повноважень та відповідальності за створення базових освітньо-виховних умов конструктивної соціалізації молоді. Багато виразних ознак вказують на те, що у країнах західної Європи відбувається посилення ролі і значущості педагогіки соціалізації у шкільній освіті. Йдеться про педагогіку, яка є особливо чутливою до суспільних потреб і запитів щодо формування креативної людської особистості, а, отже, і здатну конкретизувати у відповідності до суспільного контексту множину освітніх та виховних завдань.

Важливою рисою останніх змін у західноєвропейській освіті є відхід від формалізму та академізму в доборі змісту базових знань. Водночас наголошується на необхідності надавати практичні навички та уміння, потрібні учням для життя й діяльності у сучасному суспільстві. Помітними є зрушення у напрямі посилення прогностичної, пропедевтичної, орієнтаційної, соціально-корелятивної, селективної та інших функцій освіти, які належать до системи завдань соціалізації молоді. Реалізації відповідних педагогічних стратегій сприяють наукові дослідження в галузі соціалізації, що здійснюють західноєвропейські вчені.

До країн західної Європи як цілісного геополітичного простору належать країни, які домінують в економічному змаганні не лише на європейському континенті, а й загалом у світі. Традиційно до їх переліку зараховуються, насамперед з географічної точки зору, Франція, Велика Британія, Ірландія, Бельгія, Німеччина. Ці країни засвідчують високі показники економічного зростання і соціального забезпечення населення, розвитку демократичних інституцій, а також освіти й культури і є досить гомогенними у культурно-історичному, світоглядному, морально-етичному та економічно-політичному розуміннях.

Культурно-історична єдність країн західної Європи, як сталого цивілізаційного утворення, дає змогу досліджувати характерні риси західноєвропейського культурно-педагогічного (в тому числі й соціалізаційного простору) на прикладі країн-лідерів європейського співтовариства. Насамперед ідеться про Францію, яка посідає чільне місце у розвитку теорії і практики шкільної соціалізації, а також про Велику Британію та Німеччину, які є провідниками сучасної європейської інтеграції, в освітній галузі зокрема. До аналітичного масиву залучалась тематична інформація і щодо країн північно-західної Європи (Швеція, Норвегія, Фінляндія) та країн Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург), а також вибірково розглядалися значимі щодо теми дослідження педагогічні явища і процеси, що відбуваються у сучасній шкільній освіті таких західноєвропейських країн, як Данія, Швейцарія, Австрія, Італія.

Зважаючи на різноманітність типів і рівнів навчальних закладів, які опікуються освітою, вихованням та соціалізацією молоді у системах загальної середньої освіти західноєвропейських країн (починаючи з дитячих садків, початкових шкіл і аж до коледжів, ліцеїв, гімназій, середніх шкіл першого та другого ступенів), ми використовуємо загальну назву „учнівська молодь” для позначення учнів усіх вікових категорій, які навчаються в цих закладах .

Суспільно-економічні, політичні, культурні, педагогічні процеси, що відбуваються в нашій країні, не тільки актуалізують необхідність порівняльно-педагогічних теоретичних досліджень такого складного явища, як соціалізація учнівської молоді, але й окреслюють їх нагальність і важливе значення для розвитку вітчизняної педагогіки.

У таких провідних країнах світу, як західноєвропейські, суспільне життя сягає таких рівнів складності, що його неможливо опанувати спонтанно, на рівні побутової свідомості або стихійної, фрагментарної поінформованості. Становлення молодої особи як повноцінного cуб’єкта соціального життя у такому суспільстві потребує тривалих систематичних цілеспрямованих педагогічних зусиль, а, отже, й відповідного теоретико-методичного забезпечення цього процесу. За таких умов школа у західноєвропейських країнах як один з наймасовіших і найважливіших соціальних інститутів перебирає на себе дедалі більшу частку суспільних соціалізуючих функцій і завдань, які стають безпосередньою метою фахової педагогічної діяльності. З таких науково-пошукових позицій ми підійшли до дослідження діяльності загальноосвітніх навчальних закладів у країнах західної Європи.

Зважаючи на зумовленість педагогічної практики у цих країнах, зокрема й соціалізуючої, спільною європейською культурною традицією, а також, беручи до уваги сучасні євроінтеграційні тенденції, ми ідентифікуємо та порівнюємо процеси соціалізації учнівської молоді у провідних західноєвропейських країнах на підставі їх педагогічної однотипності. Водночас соціалізація молоді досліджується як діалектична єдність загального й одиничного, універсального і особливого, синхронного і діахронного, неперервного і дискретного, тобто як „єдність багатоманітного”.

Такий підхід дає змогу інтерпретувати соціалізацію учнівської молоді як сукупність культурно зумовлених, структурованих у просторі і часі педагогічних явищ, які позначені загальними рисами і водночас мають, самобутні, інноваційні вияви у країнах західної Європи.

3.2 Порівняльна характеристика процесу соціалізації української та французької молоді. Соціалізація молодої особистості в певнім розумінні увінчує культурно-історичний шлях її народу й опираються на нього. Наприклад, японська культура в більшій мірі будується на стійкості й безперервності культурних традицій, які створюють досить тверду схему ефективної соціалізації нових генерацій. Японці звертаються до інших культур, але вдивляються в них начебто в дзеркало, з одного боку, з метою неупередженій оцінці того, що буде корисним для пропозицій з боку саме на японські цінності, а з іншого боку – для усвідомлення сильних і слабких характеристик власній культурі. Це ж стосується й всіх народів сучасності. Утворення Київської Русі ІХ-Х століттях, у відмінності від європейського, не розвилося до гармонічної й стабільної системи, християнство дало значний поштовх розвитку національної культури й освіти, а також заклало нові морально-етичні й ідейно-значимі підстави соціалізації молоді. У більшій мірі на це вплинула давньослов'янська мова, а не латинська або грецька, як у Європі, яка стала офіційною мовою богослужінь, внаслідок книгописань. Соціалізація молоді різних суспільних становищ завжди направлялася народними ідеалами, узагальненими, типовими образами представників цих положень, відбитих в основному в билинах і казках. Подібним явищем з європейським підходом по організації освіти стало створення братських шкіл в Україні. Братчики домагалися високого рівня освіченості й збільшення майстерності православних проповідників, на яких лежали непрості обов'язки полеміки з висококваліфікованими єзуїтськими місіонерами. Соціалізація молоді дуже важлива сьогодні для України, бо від її успішності залежить майбутнє українського суспільства. Проблема даної теми полягає в тому, що поява нових і радикальна зміна традиційних каналів соціалізації в сучасному перехідному українському суспільстві привели до збільшення кількості людей, що ведуть асоціальний, аморальний спосіб життя. Сьогодні, коли в нашій країні каардинально змінюються всі суспільні відносини і соціальні інститути, вивчення особливостей соціалізації молоді стає актуальною дослідницькою проблемою, що привертає увагу не тільки вчених, а й практичних працівників різного рівня – від політиків до батьків та вчителів. Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадянської зрілості людини, хоча, зрозуміло, повноваження, права й обов'язки, набуті нею, не говорять про те, що процес соціалізації цілком завершений – за деякими аспектами він продовжується все життя. Основними етапами соціалізації особистості вважають: дитинство, юність, батьківство, зрілий вік та старість. Важливу роль у тому, якою зростає молода людина, як проходить її становлення, відіграють люди, у безпосередній взаємодії яких минає її життя. Їх прийнято називати агентами соціалізації. На різних вікових етапах зміст агентів специфічний. Агенти первинної соціалізації молоді - близькі та далекі родичі, друзі родини, однолітки, вчителі, лікарі, лідери молодіжних організацій. Агентами вторинної соціалізації молоді виступають представники адміністрації школи, університету, організації, армії, церкви, суспільства, співробітники телебачення, радіо, партії. Соціалізація молоді у взаємодії з різними факторами і агентами відбувається за допомогою ряду «механізмів». Традиційний механізм соціалізації молоді являє собою засвоєння норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для її сім'ї та найближчого оточення.

Інституціональний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії молоді з інститутами суспільства і різними організаціями. Слід мати на увазі, що засоби масової комунікації, як соціальний інститут, впливають на соціалізацію не тільки за допомогою трансляції конкретної інформації, але і через представлення зразків поведінки героїв книг, кінофільмів, телепередач. Стилізований механізм соціалізації молоді діє в рамках конкретної субкультури. Під субкультурою розуміється комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових для людей конкретного віку чи конкретно професійного, культурного прошарку, який у цілому створює конкретний стиль поведінки та мислення тієї чи іншої вікової, професійної чи соціальної групи. Міжособистісний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії молодої людини із суб'єктивно значущими для неї особами, - ними можуть бути батьки, викладач, друг-одноліток. Проблеми соціалізації молоді пов'язані із глибокими та швидкоплинними соціальними змінами, зокрема із зміною ідеологічних орієнтирів у вихованні особистості і посиленням дії стихійних чинників, що впливають на становлення сучасної молодої людини як соціальної особистості. Актуальність проблем соціалізації молоді пов'язана із глибокими та швидкоплинними соціальними змінами, зокрема із зміною ідеологічних орієнтирів у вихованні особистості та посиленням дії стихійних чинників, що впливають на становлення сучасної людини як соціальної особистості. На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що навчання – процес соціальний, який обов'язково включає в себе виховні функції і спрямований на виховання людини, розвиток її задатків, здібностей, формування гармонійно розвинутої особистості, її моральних, культурних якостей, відповідної поведінки в суспільстві. Складовими процесу соціалізації виховання, навчання, які образно кажучи, можна назвати окультуренням людини, тобто прищепленням їй раніше заданих культурних рис. На основі проаналізованих сутності та структури процесу соціалізації випливає, що соціалізація – процес освоєння ролей та очікуваної поведінки в стосунках із сім`єю, суспільством і розвитком задовільних зв`язків з іншими людьми. Виділяють три умовні групи завдань, які вирішуються людиною на різних етапах соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні. Розглянувши сучасні підходи у дослідженні та вирішенні проблем соціалізації молоді, нами визначено, що теорія соціалізації переживає «друге народження». Це стало можливим завдяки виникненню певних соціальних та теоретичних передумов. Соціальні передумови полягають у суспільних змінах, які відбуваються в сучасному українському суспільстві в період його трансформації. Ці зміни впливають на всі складові і хід соціалізації особистості. Освіта у буквальному сенсі слова - «формування образу» думок, дій людини в суспільстві. Це процес засвоєння знань, умінь і навичок. Основний шлях отримання освіти - навчання у різних навчальних закладах. Таким чином, освіта вирішує завдання ідеалізації особистості, її культури, фізичного та морального розвитку, отримання загальної і професійної освіти. Вивчення процесу соціалізації учнівської молоді показало, що це складний соціальний феномен, завдяки якому особистість здобуває та розширює палітру соціальних якостей; у сучасній школі соціалізація не зводиться до оволодіння тільки знаннями, сьогодні актуальними стають проблеми різнобічного розвитку особистості і передусім її суб'єктності; у процесі соціалізації учні не тільки засвоюють та відтворюють соціальні цінності, але й піднімаються до найвищого ступеня соціального розвитку - здатності до соціальної творчості; особливістю соціалізації молоді у навчальних закладах є її органічне включення до цілісного навчально-виховного процесу, що, у свою чергу, визначає характер управління нею, яке відбувається не прямо, а опосередковано - через організацію виховного процесу; соціалізація в умовах демократичних перетворень у системі освіти передбачає надання молоді більших прав та відповідних обов'язків, що змінює традиційне співвідношення між прагненнями молодого покоління та реальними можливостями для їх реалізації. Установлено, що соціалізація учнівської молоді відбувається у виховному процесі, який становить собою спеціально організоване педагогічне середовище, збагачене соціальною реальністю. Виховний процес розглядається як цілісна система, що містить єдність цілей, технологій і результатів формування особистості, як соціокультурний педагогічний феномен, у якому немає єдиного руху до поставленої мети, а є складна сукупність різноманітних рухів, які розгортаються не тільки всередині процесу, але й поза ним - у широкому соціальному контексті. Це дає можливість використовувати у виховному процесі соціально-педагогічну імітацію як аналог реального соціуму. Імітування у виховному процесі реального життя з усіма його складностями і суперечностями дозволяє молоді оволодівати не сурогатними знаннями, а отримувати свій особистий суб'єктний досвід. Але, необхідно зауважити, що проблема факторів формування людини вперше знайшла всебічний аналіз в філософії виховання французького Просвітництва. Саме філософи-просвітителі XVIII століття, подолавши традиційний погляд на виховання як засіб залучення до Бога, зафіксували генеральні фактори формування особистості – спадковість, середовище й виховання. У ХІХ столітті соціалісти-утопісти й представники позитивізму почергово абсолютизуючи значущість кожного з них, впритул підійшли до розв’язання питання про гармонізацію їхніх виховних впливів. У першій половині ХХ століття у французькій філософії виховання оформлюється соціоцентричний напрямок, представники якого мали намір шляхом цілісного виховання забезпечити єдність біологічного й соціального в людині, поклали початок диференційованому вивченню соціального середовища. З цього періоду французькі педагоги розпочали пошук можливих шляхів установлення зв’язків школи з соціальним середовищем, варіантів узгодження генеральних факторів розвитку людини. Починаючи з другої половини XX століття соціоцентрична філософсько-педагогічна концепція має вирішальний вплив на розвиток французької системи освіти. Французькі педагоги, враховуючи особливості шкільного виховання, одностайні в тому, що лише школа здатна здійснити методичну соціалізацію дітей. Але розв’язання цієї складної задачі неможливе без вивчення стихійних впливів соціального середовища з метою використання його позитивного потенціалу. Аналіз шкільної освіти й виховання у Франції у другій половині ХХ століття свідчить про те, що середня школа, наближуючись до рівня соціальних, політичних і педагогічних вимог сучасного французького суспільства, помітно змінила свій вигляд. З ієрархічно організованого, владноцентристського закритого закладу вона перетворилась у відкриту соціально-педагогічну систему. Базовим педагогічним принципом у сучасній французькій практиці виховання є вихід у середовище. З метою посилення зв’язку між навчальними закладами й позашкільним середовищем у сучасній Франції помітно зросла роль позакласного й позашкільного виховання, яке здійснюється в експериментальних відкритих школах, інтегрованих культурно-виховних центрах, центрах канікул і дозвілля, музеях. Останнім часом позитивні зміни відбулися у сфері співробітництва французької середньої школи й сім’ї з виховання дітей.

Головною тенденцією розвитку французької системи освіти у другій половині ХХ століття є зростання ролі позакласного й позашкільного виховання, яке здійснюється в експериментальних відкритих школах (гірські, морські, зелені школи), інтегрованих культурно-виховних центрах (містечко Віллет), центрах канікул і дозвілля, музеях. Активним загальновизнаним учасником виховного процесу є місцеві органи влади.

Порівнюючи освіту Франції й України можна виділити такі важливі відмінності:

• Рівень матеріально-технічного забезпечення навчальних установ і особливостей їх державної й цивільної підтримки.

• У Франції школи-новатори одержують із боку держави значну фінансову допомогу

• В Україні – освіта реалізується самостійно без підтримки держави.

• Більшість нових явищ у педагогіці, як і в основному в суспільному житті, супроводжується появою, як і його прибічників, так і супротивників.

Головна сучасна функція європейської школи лежить у тому, що вона спрямована позначати головний напрямок і зміст всієї сукупності соціалізуючих впливів, їхню орієнтацію. Формування сучасного стилю соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи відбувалось у загальному контексті культурно-історичного розвитку європейської спільноти, під потужним впливом історичної спадщини Античного світу, гуманістичних ідей Відродження та ідеалів Просвітництва. В результаті цього основними цивілізаційними ознаками молодіжної соціалізації у цих країнах є цілісність процесу соціального та особистісного становлення молодої людини, педагогічний лібералізм, полікультурність, спрямованість у майбутнє, соціокультурна відкритість.

Водночас через необхідність урівноважувати притаманні країнам Заходу індивідуалістські суспільні тенденції, західноєвропейський стиль соціалізації набуває ознак колективістської спрямованості і тлумачиться як „навчання жити разом”. Йому властиві орієнтація на суспільну дисципліну та відповідальність, законослухняність, повага до людської самобутності у будь-яких її виявах, толерантність по відношенню до „іншого”, „інакшого”, поцінування діалогу як способу досягнення взаємопорозуміння між суб’єктами суспільної діяльності, колегіальність, консенсус у розв’язанні складних проблем і будь-яких спірних питань.

Відповідаючи на суспільні виклики сьогодення, сучасна школа Франції прагне забезпечити надійне підґрунтя для успішного навчання і набуття соціальної компетентності особистості упродовж усього її життя. Реалізації цієї мети підпорядкована організація навчального та соціалізаційного процесу як неперервного і поступального, починаючи з дитячого садка і закінчуючи педагогічним супроводом випускників школи протягом декількох років поспіль.

Педагогічно-керований процес соціалізації учнівської молоді вимагає застосування науково обґрунтованих і практично вивірених методів соціалізації. Найбільш поширені у школах Франції методи соціалізаційної роботи з учнями сформувались під впливом найавторитетніших у європейському освітньому просторі психолого-педагогічних та філософських наукових шкіл: психоаналізу, біхевіоризму, інтеракціонізму, прагматизму.

З психоаналізом, зокрема, тісно пов’язаний метод педагогічного спостереження та дослідження індивідуальних і соціальних якостей і характеристик вихованців з метою їх подальшого розвитку. А метод соціометрії дає можливість не тільки досліджувати соціальні стосунки в учнівських колективах, а й коригувати їх у разі потреби. Психоаналізу завдячують своїм виникненням також і методи психодрами і соціодрами, застосування яких передбачає спонтанне програвання учнями різноманітних життєвих ситуацій та соціальних ролей у ході організованих учителем сеансів.

Партисипативність, як метод соціалізаційної роботи з молоддю, є одним з найдієвіших стимулів до соціального розвитку особистості, оскільки у ході безпосередньої суспільно-корисної роботи відбувається практичне опанування соціального досвіду, одержання дітьми сигналів щодо його адекватності і достатності для успішної життєдіяльності. Це ж саме можна сказати і про участь школярів у колективних та індивідуальних учнівських проектах. Партисипативний і проектний методи соціалізації учнівської молоді виникли та набули поширення у західноєвропейській шкільній освіті під значним впливом прагматичної, біхевіористичної та інтеракціоністської наукових шкіл.

Ігрові та групові методи є, до певної міри, універсальними у тому сенсі, що вони придатні для застосування у роботі з дітьми будь-якого віку і дозволяють досягати різних педагогічних цілей – навчальних, виховних, соціалізаційних.

Діяльність сучасної західноєвропейської школи, як одного з провідних інститутів соціалізації молоді, не лише віддзеркалює ці визначальні характеристики сучасного західноєвропейського стилю соціалізації, а й ґрунтується на них і забезпечує їх ретрансляцію та розвиток у педагогічній культурі суспільства. (Лавриченко Наталія Миколаївна. Педагогічні основи соціалізації учнівської молоді в країнах Західної Європи : дис... д-ра пед. наук: 13.00.01 / Інститут педагогіки АПН України. - К., 2006.)

Особливості сучасного українського стилю соціалізації молоді ще тільки вимальовується. Такими особливостями можна вважати наголос на формування національного патріотизму в об'єднанні з повагою до проблем соціальної толерантності й мобільності громадян, розвиток особистісного початку, життєвій самостійності й відповідальності, твердження життєвого оптимізму. Теоретичний аналіз європейського досвіду педагогічного керування соціалізацією школярів може вплинути створенню прогностичних моделей і розробці інформаційних і концептуальних передумов розвитку й здійснення програм модернізації національної педагогічної системи. Головною нашою українською проблемою дотичного запозичення й впровадження кращих європейських прикладів у сфері соціалізації молоді є занадто більша різниця в рівнях соціально-економічного розвитку держави й національного благополуччя порівняно з європейськими країнами. Хронічна, тривала системна криза нашого суспільства, його фактична деіндустралізація й деградація ключових сфер громадського життя, соціально-психологічна втома й пригніченість населення не сприяють безпосередню трансляцію й використання європейських моделей у нашій реальності. І тим більше кваліфікованості, обережності й делікатності вимагають педагогічні запозичення. Провідна сучасна функція європейської школи лежить у тім, що вона покликана позначати головний напрямок і зміст всієї сукупності впливів, що соціалізують, їхню орієнтацію й прочитання в контексті цілеспрямованої педагогічної дії. Завдяки цьому з більшості пасивних і активних факторів соціалізації, тобто із соціально-педагогічного середовища, поступово вимальовується, створюється й діє своєрідний соціальний педагогічний ансамбль. Висновки до третього розділу

Досліджуючи соціалізацію як складний і багатогранний педагогічний процес, потрібно мати на увазі, що ця категорія має міжнауковий статус. Також необхідно дотримуватися умов комплексного й міждисциплінарного методологічного підходу. Тільки ґрунтуючись на спільний пізнавальний висновок наукового освоєння цієї проблематики безліччю гуманітарних наук, педагогіка як наукова дисципліна може дозволяти безпосередні технологічні й практичні завдання соціалізації учнівської молоді. Філософія, соціологія, соціальна психологія, культурологи й багато інших напрямків пізнання створюють базу педагогічних досліджень процесів соціалізації молоді. І навпаки, педагогіка, інтегруючи безліч дисциплінарних підходів завдяки методологічним властивостям категорії соціалізації, створює новий простір міжнаукової комунікації й кумулятивній пізнавальній діяльності. Великим невиконаним завданням є організація систематичних досліджень і практичного дозволу вітчизняних проблем шкільної соціалізації. Така робота вже фактично почалася й усе більше й ширше розвертається. Але, ознайомившись із доробкою наших європейських колег, ми переконуємося, що цілеспрямованої уваги вимагає цілий спектр проблем соціалізації молоді й відповідальних педагогічних завдань школи. Насамперед, важливо з'ясувати міждисциплінарний науковий статус категорії соціалізації, її педагогічний зміст, розробити педагогічну концепцію, а бажано й теорію цього явища. Необхідно ґрунтовно вивчити особливості й сутність шкільної соціалізації, зробити обґрунтування теоретико-методологічних принципів формування її програм і планів. Із цією метою доцільно поглибити вивчення особливостей організації шкільного педагогічного процесу із урахуванням завдань шкільної соціалізації.