1.2 Етапи, фактори та моделі соціалізації молоді.

Соціалізація особистості – одне з перших питань, що постають у суспільстві у процесі підготовки молоді до самостійного життя. Формування особистості – складний процес прилучення особистості до соціального буття, тобто її соціалізації. Соціалізація охоплює усі соціальні процеси, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, що дозволяють йому бути у повноправним членом суспільства. Соціалізація включає стихійні та спонтанні процесі, які впливають на формування особистості.  Розглядаючи процес соціалізації, ми аналізуємо його також у зв’язку з формуванням особистості в процесі взаємодії та взаємовпливу соціальних груп, колективів і особистості. Соціалізація особистості людини – це процес і результат засвоєння позитивного досвіду попередніх поколінь. Цим поняттям визначають засвоєння соціальних умінь і навичок спілкування, діяльності, різних соціальних ролей, стереотипів, установок, придатних для успішної життєдіяльності варіантів стилю поведінки.

До процесу соціалізації молоді входять наступні компоненти: адаптація, інтеграція, саморозвиток і самореалізація. Змістову сторону процесу соціалізації складає сукупність дії таких трьох факторів: 1) вроджених механізмів, 2) соціальних умов, 3) свідомого впливу, спрямованого на навчання, виховання і освіту. Діалектична єдність даних компонентів забезпечить оптимальний розвиток особистості протягом всього життя особистості.

Розглянемо проблему визначення етапів соціалізації. Вчені виділяють первинну соціалізацію, яка охоплює період дитинства, і вторинну , яка займає більш тривалий проміжок часу, включаючи зрілий та похилий вік. Складний і багатогранний процес соціалізації продовжується все життя людини, проходячи низку вікових етапів. Л.Міщик виділяє наступні з вказаних етапів: а) первинний; б) становлення соціальної зрілості; в) вибір професії; г) реалізація вибору у трудовій діяльності; д) післятрудовій [Міщик Л. І. Соціальна педагогіка: Навч. посібник / Інститут змісту і методів навчання. — К., 1997. — 139 с. с. 129].

У вітчизняній науці при визначенні етапів (стадій) соціалізації виходять із того, що найбільш ефективно вона відбувається в процесі трудової діяльності. тому і етапи соціалізації виділяють в залежності від включення в трудову діяльність:

– дотрудова, яка включає весь період до початку трудової діяльності. цей період розпадається на два: ранньої соціалізації (до початку навчання вшколі) і юнацька соціалізація, яка включає навчання в середніх навчальних закладах, технікумах та вузах

– трудова стадія охоплює період зрілості людини

– післятрудова наступає в похилому віці у зв’язку із припиненням трудової діяльності.

При розгляді соціалізації молодого покоління найважливішим періодом є етап професійної підготовки до трудової діяльності та початок трудової діяльності. власне на цих етапах формується самосвідомість, соціальна свідомість, ціннісні установки, які будуть визначати траєкторію особистісного розвитку протягом всього життя. Для цього етапу характерна велика роль виховного впливу. Відмова суспільства від цілеспрямованого проведення виховної функції за допомогою офіційних інститутів приводить до деформованої соціалізації та переважанні у ній пристосувального аспекту. Сьогодні особливу роль на стадії професійної підготовки відіграє соціалізація в період навчання у вищих навчальних закладах. Це пояснюється тим, що вузівський етап соціалізації характеризується значною кількістю виховних впливів на особистість. А. Мудрик запропонував класифікацію факторів (чотири групи), які впливають на соціалізацію особистості. Перша – мегафактори (космос, планета, світ). Друга – макрофактори (країна, етнос, суспільство, держава). Третя – мезофактори по місцю де безпосередньо проживають люди (регіон, місто, село). Четверта – мікрофактори, вони безпосередньо впливають на людей (сім’я, група ровесників, виховні організації та рухи).

На соціалізацію молодих людей найбільше впливають такі чинники (інститути соціалізації): сім’я, групи ровесників, навчання в навчальних закладах, засоби масової інформації, праця, молодіжні організації. Дослідження професора С. Вершловського дають змогу зазначити вплив вище наведених інститутів соціалізації на виділення декількох моделей для реалізації в практичній діяльності.

Перша модель – „стихійна” соціалізація. Якщо процес відторгнення дітей від школи і сім’ї то пристосування їх до соціального життя буде некерованим. В цьому випадку індивід втрачає позицію дитини в сім’ї і учня в школі. Становлення дорослості у цьому випадку проходить поза сім’єю.

Друга модель – „позашкільна” соціалізація. Ми знаємо, що багато педагогів вважають себе відповідальними перш за все за якість базових знань. Тому їх творчі пошуки спрямовані перш за все на пошук нових педагогічних технологій, які спрямовані на інтелектуальний розвиток учнів. У свою чергу, сфери особистісного, емоційного, соціального становлення свідомо, або стихійно представлені сім’ї, церкві, неформальним групам.

Інтелектуальна орієнтація раціоналізує процес шкільного життя, що має подвійний негативний ефект. У педагогів формується лише відношення до дітей, як до учнів, спрямованість на інноваційну діяльність стає самоціллю, яка затуляє дитину. У дітей, в свою чергу, складаються „ділові” відносини зі школою, позбавлені емоційної прив’язаності. Катастрофічне скорочення безкоштовних форм організації відпочинку дітей і комерціалізація послуг у цій галузі відштовхує дітей від культури і робить позашкільну соціалізацію різновидністю стихійної.

Третя модель – „традиційна” соціалізація. Вона була характерна у соціалістичному суспільстві. Ця модель була школоцентричною. Вона вимагала організацію замкнутого середовища, в центрі якого була школа, яка виховувала. При цьому, в школі „охоплювали особистість” зі всіх сторін, не залишаючи ніяких прогалин і можливостей для відхилення від заданої норми соціалізації. Такий підхід є досить шкідливим, з огляду на те, що він спрямований на викорінення індивідуальності, послуху, і рабської виконання розпоряджень. При умові повернення до такої моделі соціалізації, особистість буде розглядатися як пасивний продукт зовнішніх впливів.

Четверта модель – „селекційна” соціалізація. Відповідаючи потребам суспільства в добре підготовленій еліті, діяльність навчальних закладів буде спрямована на жорстку диференціацію учнів (що і відбувається в елітарних навчальних закладах). При такому варіанті, з однієї сторони, соціалізація відбувається поряд із індивідуалізацією, але при цьому школа включає дітей у світ жорсткої конкуренції, виникає небезпека штампування репутацій учнів – тобто соціальних селекцій.

П’ята модель – гуманістична соціалізація. Вона призначена на основі ефективного виховання сприяти самостійній діяльності молодих людей, приймати рішення в умовах, яких не було і не могло бути в житті батьківського покоління. До найважливіших ознак соціалізації гуманістичного типу можна віднести:

– організацію повноцінного і різноманітного життя навчально-виховного закладу;

– особистісну спрямованість навчально-виховного процесу, в центрі якого учень з його здібностями, інтересами та потребами;

– здатність інститутів соціалізації до діалогу та співробітництва.

Заслуговує на увагу системна, або так звана "адаптивно-розвиваюча" концепція соціалізації (М. Лукашевич). І хоч постулати її не нові, однак вона досить комплексно підводить до трактування механізму соціалізації, як функціонуючу все життя взаємодію людини із навколишнім світом шляхом зміни адаптації в кожній із сфер та життєвих циклів її життєдіяльності.

Важливою для усвідомлення процесу соціалізації молоді є теорія соціальної установки. Згідно з цією теорією соціалізація особистості є: результатом тих несвідомих установок, які суспільство формує самим фактом, повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок у людини формується звичка до них. Іншими словами, у неї формується установка бути соціальною особистістю.

Проблема дослідження соціалізації особистості завжди доповнюється новими аспектами: аналізом змін умов соціалізації особистості під впливом науково-технічної революції, міждисциплінарним дослідженням людського "Я". Триває розширення напрямків дослідження соціалізації, уточнюються її структура та функції, поглиблюється вивчення соціальних механізмів та інститутів соціалізації, уточнюються особливості взаємодії соціалізації та виховання в сучасних умовах.