1.3 Види та типи соціалізації молоді.

Сучасна наука розрізняє наступні види соціалізації молоді: ейкуменна соціалізація, мезосоціалізація, економізація, політизація, етнокультурна соціалізація. Аналіз видів соціалізації молоді доцільно розпочати із ейкуменної соціалізації, як вихідної, яка визначає всі інші види соціалізації. Тому, що людина сформувалася в лоні земної природи, суспільство не може існувати без природних умов, до яких люди протягом багатьох століть вже пристосувалися. Ейкуменна соціалізація молоді (Валерій Володимирович Павловський) – це становлення її в певному природному середовищі, засвоєння і реалізація нею певних програм взаємодії з природою, формування певного типу свідомості, а також відповідних форм і методів життєдіяльності.

У сучасних умовах екологічної кризи особливе місце займає формування у молоді здатності та вміння подолати негативні наслідки, які суспільство вже нанесло природі. Існування ейкуменної соціалізації молоді є досягненням якісно нового, позитивного стану в діалектичній єдності „природи-людини”, утвердження в її життєдіяльності руйнуючого ставлення до природи, а, навпаки, істинно людського відношення до неї. Іншими словами ейкуменна соціалізація це ставлення з великою повагою до природи, яка існувала протягом сотень тисяч років.

Отже, ейкуменна соціалізація молоді є необхідною альтернативою сучасним руйнівним тенденціям економічного, політичного життя сотень тисяч людей, які опинившись у складних життєвих обставинах у сучасному експлуататорському суспільстві, безжально знищують природні ресурси, в тому числі велику кількість рослин і тварин. У цілому, таку діяльність стосовно природи слід називати – антиейкуменною.

Сьогодні ми маємо зовсім невтішну картину: невпинно росте концентрація вуглекислого газу в атмосфері, що сприяє створенню парникового ефекту, а це в свою чергу сприяє підвищенню температури на планеті; збільшення шкідливих відходів, які мають негативний вплив на здоров’я населення планети; швидко зменшується біосне різноманіття на планеті . цей перелік можна ще продовжити. Сьогодні в історії планети назріло питання зміни парадигми розвитку земної цивілізації. Споживацький розвиток людства вичерпав себе. Для того, щоб припинити процеси деградації і самознищення необхідно суттєво змінити мету розвитку суспільства.

Розглянемо змістові та структурні елементи процесу включення представників молоді в ейкуменні взаємовідносини із природою. До основних структурних елементів цієї соціалізації необхідно віднести:

а) відношення до неживої природи;

б) відносини до рослинного світу;

в) відношення до тваринного світу і його найвищої форми – людини;

г) відношення до оточуючого космосу.

Серед основних видів соціалізації молоді в даній сфері можна виділити такі: а) державна, б) громадська, в) сімейна, г) індивідуальна.

Перший вид соціалізації є досить важливим для ейкуменного виховання і освіти молоді, привчання її до оптимальної виробничої, політичної діяльності, яка не порушує природне середовище. Відповідне виховання сьогодні зобов’язані давати школи всіх рівнів, відповідну політику повинна проводити і держава, саме до такої державної політики призивають документи Конференції ООН по оточуючому середовищі, яка відбулася в Ріо-де-Жанейро у 1992 році, і в якій взяли участь представники 180 країн світу. Значна роль також належить в ейкуменні соціалізації молоді громадським організація, наприклад: „green peace”, партії зелених. У боротьбі за спасіння природи велику роль відіграють недержавні фірми та організації. Багато корисного для виховання та освіти молоді в ейкуменній сфері можуть та повинні дати і сім’ї. В цій сфері є досить важливими позиції кожного суб’єкта, адже досить часто від окремої людини залежить дуже багато.

У процесі ейкуменної соціалізації молоді можна виділити два основних етапи (модулі): репродуктивний, підготовчий і етап продуктивний, самодіяльний. Перший етап, як правило, співвідноситься із старшим підлітковим віком, а другий із власне молодим віком.

Таким чином, ейкуменна соціалізація молоді у зв’язку із сучасними ейкуменними проблемами є принципово важливою та необхідною, вона виступає на першому місці серед інших видів соціалізацій.

Під мезосоціалізацією молоді розуміють конкретно-історичний процес становлення і розвитку молоді в інфрасферах батьківської сім’ї, охорони здоров’я, виховання і освіти, побуту, вільного часу, власної молодої сім’ї, в яких поетапно реалізуються певні програми, відповідні форми і методи життєдіяльності. Мезосоціальна сфера є базовою, від неї залежать процеси формування в молодих представників суспільства уявлень в економічній, політичній, етнокультурній сферах. Зазначимо, що входження нового покоління в суспільство починається із батьківської сім’ї. Сім’я є вихідною і досить важливою основою діяльності і суспільних відносин, яка пов’язана із народженням і формуванням нового покоління. Сім’я протягом багатьох віків цікавила вчених. Проте, лише в середині ХІХ ст було запропоновано наукові основи дослідження. К. Маркс та Ф. Енгельс підкреслювали, що сім’я активно приймає участь у відтворенні як фізичного існування людини, так і його способу життя. Дослідження вчених показали, що сім’я у своєму історичному розвитку пройшла складний шлях, вершиною якого стала моногамія

Охорона здоров’я молоді теж є складової мезосоціалізації. Це питання представляє важливу інфрасферу її життєдіяльності. Зрозуміло, що охорона здоров’я, яка обслуговує молодь, є частиною всієї системи охорони здоров’я. Мета медичних та інших закладів та організацій, які турбуються про молодь – це збереження та зміцнення здоров’я, попередження і лікування захворювань, забезпечення майбутньої працездатності. До завдань служб охорони здоров’я додалася і така, як контроль за біосферою, за станом оточуючого середовища.

Біосферні катаклізми, катастрофи і кризи доповнюються також і суспільними труднощами (алкоголізм, наркотизація, знищення генофонду молоді за допомогою різних медичних препаратів сумнівного походження). Розрізняють три види діяльності в галузі збереження здоров’я молоді: 1) державна; 2) недержавна, яка пов’язана із функціонуванням недержавних медичних закладів, фізичних кабінетів; 3) діяльність молоді, яка користується послугами цих закладів.

На мезосоціалізацією впливає також і система освіти та виховання. Вона повинна бути однією із суттєвих характеристик для мезосоціального, економічного, політичного, етнокультурного розвитку. Значний вклад в дослідження проблеми освіти та виховання вніс Сухомлинський, він писав: „виховний ідеал школи – всесторонньо розвинута особистість. Гармонійний та всесторонній розвиток означає єдність праці, духовного багатства всіх сфер діяльності людини, моральну чистоту його поведінки, взаємин із іншими людьми, фізична досконалість, багатство смаків та запитів, багатогранність суспільних та особистих інтересів”.

Узагальнення даних соціологічних досліджень дозволяє зробити висновок, що сучасним молодим людям властиві три основних стратегії поведінки, в залежності від того, як вони оцінюють роль трудової діяльності у своєму житті і в розвитку суспільства. Перша, найбільш поширена – стратегія прагматичної поведінки. Вона базується на відношенні до роботи виключно як до джерела матеріального благополуччя. Вона властива більшості юнаків та дівчат. Молодь, яка є носієм такої стратегії найчастіше є активною, легко змінює рід занять і знаходить собі нове перспективне місце роботи, розраховує на свої власні сили.

Другий тип стратегії поведінки – байдужо-конформістський. Для її носіїв робота взагалі не представляє собою реальної цінності, головний принцип життя для них – всі роботи одинакові, а краще взагалі не працювати. Прихильники такої життєвої стратегії орієнтуються, головним чином, на свою вдачу і готові як можна довше проіснувати на утриманні своїх батьків чи родичів. У випадку втрати робочого місця, вони легко змінюють професію і вид діяльності, так і не оволодівши професійними амбіціями. Вони не схильні до підвищення кваліфікації та професійний ріст на будь-якій роботі.

Третій тип стратегії поведінки можна визначити як професійно-трудовий. Для її прихильників характерна орієнтація на роботу як на засіб розкриття і розвитку особистісних якостей, професійного росту, самоствердження в суспільстві. Вони прагнуть до такої роботи, яка б стала їхнім улюбленим ділом, викликала б задоволення, давала б можливість розвивати і застосовувати свої здібності і приносила б користь суспільству. Для цієї групи молоді властиві соціально-професійні стереотипи поведінки, що не дозволяє її опускатися до менш кваліфікаційної, хоча і більш оплачуємої роботи, яка принижує їхню професійну та особисту гордість. Такі молоді люди, як правило, кваліфіковані та добросовісні працівники.

Політична соціалізація молоді відбувається в усіх країнах. Під політизацією розуміють сукупність таких форм діяльності, в результаті яких індивід засвоює політичну культуру, стаючи політичним суб’єктом. Говорячи простіше політична соціалізація – це процес входження молоді в політичне життя суспільства, яке передбачає оволодіння певними політичними цінностями, нормами, зразками поведінки.

Політично соціалізуватися означає вчитися політиці, ставати активними учасниками політичного життя, формувати політичну свідомість і самосвідомість, оволодіння демократичними цінностями. Виділяють два етапи політичної соціалізації – первинну і вторинну. Первинний етап – це сприйняття людиною політичних категорій. У ньому виділяють чотири аспекти процесу соціалізації:

– безпосереднє сприйняття дитиною політичного життя, отримання інформації через думку своїх батьків;

– „персонізація” політики, в ході якої політичні фігури стають певними зразками;

– „ідеалізація” цих політичних образів;

– „інституалізація” – ускладнення політичної картини і перехід до самостійного сприйняття політики.

Особливість первинної соціалізації полягає у тому, що молоді необхідно адаптуватися до політичної системи, до норм поведінки, ще не розуміючи їхньої сутності. Вторинна політична соціалізація характеризується тим, що цей етап пов’язаний з розширенням самостійного політичного досвіду молодої людини, його вмінням виробити індивідуальні політичні судження, переробляти отриману інформацію, формувати позиції.

У ході вторинної соціалізації особа здатна протистояти тиску і виражати свою здатність мати свою точку зору та ідейну позицію. Політизація виражає самокорекцію людини в політичних цінностях. Арсенал засобів політизації лежить від шкільного навчання до безпосередньої участі в управлінні державою.

Інститутами політизації виступають всі політичні і громадські організації, які складають політичну систему суспільства, всі органи і механізми влади. Результатом політичної соціалізації стають зрілі громадяни, які не є підвладними політичним коливанням, здатні без сторонньої допомоги і підказки прийняти рішення по важливим питанням. Така людина сама визначає свої позиції і несе відповідальність за свою поведінку. Зазначу, що політична соціалізація сучасної молоді проходить у дуже складний період ломки старих цінностей і формування нових соціальних відносин. Нестабільне соціально-економічне становище в країні знижує активність молоді, формує невпевненість у майбутньому.

Сучасна молодь є дезорганізована. Їй властиве: по-перше – песимізм; по-друге – агресивність, екстремізм та кримінальність. Молодь сьогодні не представляє сьогодні єдиної політичної сили, її електорат є роздрібненим.

Етнокультурна соціалізація молоді – це засвоєння молоддю здатності до збереження національної культури, відтворення традицій, підтримка міжнаціонального спілкування і збагачення культур. Зміст етнокультурної соціалізації молоді полягає перш за все у вивченні рідної мови і її використанні. Далі – це засвоєння основ рідної національної культури і використання її на практиці. Сьогодні ми спостерігаємо наступну картину: старші підлітки формують свою етнокультурну автономність: у спілкуванні між собою використовують свою молодіжну мову, форму одягу, тобто свою молодіжну субкультуру.

Виокремлюють такі типи соціалізації особистості:

• Надійний тип – найбільш поширений і конструктивний, особистість спокійно реагує на зустріч з незнайомими людьми, неспокійна під час розлуки з матір'ю, радіє її поверненню.

• Ненадійний тип – властиве уникання, такі молоді люди ігнорують матір і незнайомих людей.

• Амбівалентний тип – у незнайомих обставинах вони тривожні і прагнуть перебувати біля матері, бурхливо реагують на розлуку з нею.

• Деструктивний тип – не демонструють чіткого патерну поведінки в тестовій ситуації, можуть бути розгальмовані чи в стопорному стані, або виявляти стереотипні форми поведінки.

Висновки до першого розділу

Аналіз літератури та основних методологічних підходів дає можливість підвести деякі підсумки. Соціалізація, що розуміється нами як безперервний життєвий процес співвідношення й узгодження індивідуальних особливостей людини із суспільними умовами, соціальними нормами й правилами поведінки, має серйозні емоційні наслідки, які впливають на становлення і розвиток особистості. Соціалізованість, як результат соціалізації, являє собою сформованість універсально-ефективних, що безупинно змінюються обставинах, особистісних і соціальних якостей, установок, способів соціальної взаємодії і є необхідною умовою для активної самосвідомості, самовдосконалення, досягнення бажаного рівня розвитку й статусу.

Проблеми соціалізації активно досліджувались у вітчизняній і зарубіжній науці протягом усього ХХ століття. Усі згадані дослідження відображають сучасні уявлення про загальні закономірності й особливості соціалізаційних процесів, які відбуваються в різні часові проміжки, у різних суспільствах й соціально-демографічних групах. Провідною думкою вчень є твердження про те, що мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти людині вижити у суспільному потоці криз і революцій: екологічних, енергетичних, інформаційних, комп’ютерних тощо, оволодіти досвідом старших, осягнути своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення у суспільстві. У цей час людина прагне до самопізнання, самоосмислення, саморегуляції,  самовдосконалення, самооцінювання й особливо самореалізації.

Проблема соціалізації особистості є однієї з основних у соціальній педагогіці, що вивчає встановлені і діючі в суспільстві механізми передачі соціального досвіду від покоління до покоління, співвідношення процесів і інститутів соціалізації. Специфіка теоретичного аналізу соціалізації складається у виділенні соціально типового в різноманітних процесах інтеграції індивідів у суспільство.