28. Німецькі колонії на Україні. Меноніти. Внесок німецьких колоністів у розвиток сільського господарства України.

Німецька колонізація Наддніпрянської України розпочалася з першим маніфестом імператриці Єкатєріни II (за походжен­ням - німкені), виданим 1763 р., що запро­шував німців оселитися на неосвоєних і ма­лозаселених землях європейської частини Російської імперії. Серед цих земель були недавно приєднані українські степи, відомі на той час як Новоросія.

Завдяки новому декрету, виданому царем Алєксандром І 1804 року, до Наддніпрянсь­кої України прибуло більше німців. Ці іммі­гранти найчастіше походили з таких німець­ких держав, як Баден, Вюртемберг та інших графств, а також з німецької провінції Альзас у Франції, тобто з тих земель довкола Райну, що найсильніше постраждали від на­полеонівських війн. Більшість оселилася на причорноморських та приазовських тери­торіях, які лише недавно було відібрано в Османської імперії - південь Херсонської та Бесарабська губернія між Дніпром і Дунаєм, землі вздовж Дніпра нижче від Катериносла­ва, територія на північ від Азовського моря та Крим. Згідно з переписом 1897 року, їх налі­чувалося 283 тисячі

Ще одним регіоном, де жили німці, була Волинь, куди вони масово прибували між 1860-ми та 1880 роками. Місцеві польські землевласники, позбавлені частини робочих рук після скасування кріпацтва 1861 року, за­прошували німецьких колоністів у свої маєтки або відразу продавали їм землю. Німці-католики, -лютерани та -меноніти жили відокремленими громадами, кожна з яких мала власний орган місцевого самоврядуван­ня і навіть регіональні збори, а також німецькомовні школи та церкви.

Меноніти відрізнялися від інших німецькомовних народів Наддніпрянщини не лише своїми релігійними традиціями, але й похо­дженням. Майже всі вони були родом з око­лиць балтійського міста-держави Данциґ, яка називалася Східною Померанією, куди їхні предки іммігрували з Нідерландів у сере­дині XVI століття. Вони розмовляли своєю мовою.

У нових домівках в Новоросії, які зде­більшого були зосереджені у Старій Колонії навколо Хортиці та вздовж річки Молочної на північ від Азовського моря, меноніти за­снували декілька успішних сільськогоспо­дарських громад, що прославилися в Росій­ській імперії новими технологіями з обробки землі, скотарства, лісництва та дотичних промислів, наприклад, виготовлення возів, виробництва різноманітних знарядь, а особ­ливо - мірошництва.

Меноніти вірили, що своїми успіхами во­ни завдячують сприятливій політиці Росій­ської імперії та власному обмеженню в кон­тактах - окрім найбільш формальних - з ук­раїнцями та іншими народами, зокрема німцями-католиками та лютеранами, які жили поряд.

Щодо території яка знах. Під Габсбургами, то тут розселення колоністів поводилося в містах і містечках на початковому етапі відповідно до щільності місцевого населення. Згідно з урядовим планом німецькі колонії мали бути зразком забудови у всіх аспектах для місцевого населення . колонії були переважно невеликими за розміром поселення. Найбільшою колонією в Галичині було поселення Брігідау, засноване 1783 р.

Оселившись на території півдня України і Криму, німці заснували тут сотні колоній, отримавши у володіння сотні тисяч десятин землі.

Колоністи відмовилися від місцевих форм землеволодіння і домоглися для себе особливих землевласницькнх прав, які були затверд­жені в спеціальному Статуті.

Цей Статут надав їм право на особливий характер землекористування Землі, які їм передавалися, ставали власністю всієї колонії, а не кожного колоніста зокрема. А вже тоді кожна німецька родина наділялася землею для необмеженого користування нею. При цьому колонія розподіляла не всю землю, яку виділяла їй держава, а залишала для загального користу­вання ліси, водні джерела та ін.

Велика кількість родючих земель давала можливість успішно проводити колонізацію і продуктивно займатися зем­леробством чи скотарством.

Продуктивному господарству сприяв Статут, який зобов'язував кожного колоніста мати в основному господарстві в достатній кількос­ті плуги, борони та інший сільськогосподарський реманент. Періодичні засухи змушували колоністів вдосконалювати агрокультуру, використо­вувати найновіший реманент та машини. 3 іншого боку, оскільки госпо­дарства колоністів були тісно зв'язані з ринком і з промисловістю, це вимагало від них підвищеної уваги до зростання продуктивності праці отже, й використання раціональної культури землеробства з застосуван­ням новинок агрокультури та відповідного реманенту і сільськогосподарсь­ких машин.

Застосування вдосконаленого реманенту та тогочасної техніки давало можливість колоністам успішно боротися з засухою, сприяло перетворен­ню південних степів України та Таври у справжню житницю. З іншого боку, це пов'язало тутешнє сільське господарство з промисловим вироб­ництвом - цукроварінням, текстильною промисловістю та ін., оскільки на ланах почали широко вирощуватися цукрові буряки, коноплі й т.п.

Не можна не відзначити й того факту, що запровадження машинного обробітку землі й використання найновішого реманенту та інвентаря під час сівби та збирання врожаю викликало додатковий попит на цей інвен­тар та машини, а це, в свою чергу, сприяло виникненню на півдні України сільськогосподарського машинобудування.

Слід відзначити й такий позитивний факт впливу німецьких колоністів на розвиток в Україні сільськогосподарської і, взагалі, природничої на­уки, як заснування на Херсонщині всесвітньовідомого заповідника Асканія Нова.

Отже, внесок німецьких колоністів був відчутним, важливе значення мало використання їх досвіду у роз­витку сільського господарства та сільськогосподарської науки, викорис­танні передового сільськогосподарського реманенту та техніки у земле­робстві.