45. Розгортання масового українського національного руху в Галичині. Утвердження ідеї національної єдності та державного суверенітету України (поняття «українського пємонту»).

Конституційна монархія Габсбургів надавала більше прав та свободи для активізації суспільно-політичного життя → розгортався нац.-визв. рух. січ. 1900, Львів – ств. Руська народна партія (москвофіли). Члени: духовенство, частково селянство. Мета – досягти єдності укр. з росіянами, щоб рос. мов використ. в усіх сферах сусп. життя. РНП протидіяла пол., єврей. впливам на «руський народ».

поч. ХХ ст. – «Просвіта» - авторитетна громад. організація Сх. Галичини (77 філій, 3 тис. сільських читалень, 200 тис. читачів). В. Федорович – керівник. Підвищ. нац. свідомості, вчила галичан веденню кооперації, кращим зразкам господарювання, займ. видавничою справою, здійсн. перевидання і поширення творів Шевченка, Котляревського, Л. Українки. Влада не забороняла, бо вважала, що це послабить вплив на укр. Росії.

11 лютого 1894 – В. Нагірний засн. у Львові спорттовариство«Сокіл», 5 травня 1900 – К. Трильвський в с. Завалля – спорт-пожежне тов. «Сокіл» → виникли на базі ідейної б-би молоді за незалежність.

З 1892 – НТШ (Грушевський) до 1914 р випустило 300 томів наук. праць укр. мовою.

1900 – А. Шептицький стає митрополитом грек.-кат. церкви. За дотримання христ. моралі в суспільстві, за увагу до господарчих і культ. потреб наслення → зросла роль церкви у політ. житті галичан.

За таких обставин австрійська Галичи­на здавалася єдиним можливим місцем для розвитку українського національного життя. Та попри визнання Галичини П'ємонтом української національності, у перші деся­тиліття XX століття незалежна Українська держава видавалася можливою лише у да­лекому майбутньому. Адже Австро-Угорська імперія, незважаючи на всі свої пробле­ми, ще була життєздатним політичним ор­ганізмом, і галицькі українці цілком це усвідомлювали. Відповідно, вони на загал залишалися вірними підданцями імперато­ра Франца Йосифа, а їхнім обов'язком було збереження цілісності габсбурзької Авст­рії. Навіть галицько-українські політики, які тоді в парламенті і місцевому сеймі доз­воляли собі різку й антиімперську ритори­ку, частково переосмислили деякі аспекти правління Габсбурґів, що в контексті всієї української території видавалися досить позитивними.

46. Українсько-польський конфлікт у Галичині. Боротьба за український суверенітет у Львові та реформу виборчого права.

На місцевому рівні в укр. політ. житі велася б-ба за досягнення кількох цілей:1) поділу провінції на 2 частини, кожан з валсним сеймом, адміністрацією та органом управл.; 2) рівних прав укр. та пол. мов у школах і громад. житті; 3) ств. укр. університету; 4) запровадж. загал. виборч. права.

Поляки не допускали І. Франка до зав. кафедрою укр. мови і літ. у Львів. ун., намагалися довести, що серед укр. немає осіб, здатних займати високі університет. посади.

лип. 1899 – бл. 500 студентів зібралися у Львові на віче у справі заснув. укр. унів. 1900 – підтримка К. Левицького, Ю. Романчука, М. Ганцевича та ін. соціал-демократів. 1901 – віче за участю 3000 студентів, М. Грушевського → влада ігнорувала → 600 студентів → до ін. вищих навч. заклаів Авст.-Угорщ.

Політ. партії працювали над тим, щоб у галицькому середовищі закрпилась самоназва «українець», вони почали користуватися єдиною з наддніпрянцями мовою, мислити загальноукр. категоріями, сприймали як політ. ідеал ідею собороності України. УДП – найвпливовіша.

Вплив політ. партій → західноукр. рух став опозиційним до влади, все більше орієнтувався на власні сили.

січ. 1907 – австро-угор. уряд проголосив нове полож. щодо виборів до федерал. парламенту → укр. мали 22 депутат від Галичини і 5 – від Буковини. Проте були фальсифікації → 1908 М. Січинський вбив намісника Галичини графа А. Потоцького. До крайових сеймів у Львові і Чернігові обрано 12 депутатів у Галичині і 17 – на Буковині.