Тези_Cимпозіум_ред

2.Весільне агентство MARY URL:http://marryme.ua

3.Весільна агенція Вest-wedding URL:https://www.best-wedding.com.ua

4.Ивент-индустрия в Украине: проблемы, перспективы, возможности

URL:https://www.work.ua/ru/articles/career/1245/

5.Ивент-рынок Украины: текущее состояние, тенденции, перспективы URL: http://kontrakty.ua/article/118674

6.Как организовать свадьбу: свадебные тренды URL :https://hotwed.com.ua/ru/kak-organizovat-svadbu- svadebnye-trendy-2019

7.Карамель івентс URL:http://caramel-events.com.ua

8.Паклина В.В. Проблемы и тенденции развития рынка event-услуг // Научное сообщество студентов XXI столетия. Экономические науки: сб. ст. по мат. LXI междунар. студ. науч.-практ. конф. № 1(61). [Електронний ресурс] – Режим доступу:URL: https://sibac.info/archive/economy/1(61).pdf (дата обращения:

21.04.2019)

9.Фокина Н. Н. Социально-культурная деятельность ивент – агентств

URL:https://cyberleninka.ru/article/n/sotsialno-kulturnaya-deyatelnost-event-agentstv

10.Еvent-индустрия изменила классическое обучение URL: https://biz.nv.ua/experts/pochemu-biznes- meroprijatija-zamenili-klassicheskoe-obuchenie-2455492.html

Вінічук Ірина,

доцент кафедри арт-менеджменту та івент-технологій НАКККіМ

РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНИХ ТА ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ ПОСЛУГ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ РЕПУТАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

Стрімкий розвиток сучасних телекомунікаційних технологій суттєво впливає на соціально-економічний розвиток України та формування репутаційної економіки держави. Впровадження інформаційних технологій створює підґрунтя для розвитку нової культури праці і одночасно призводить до стратегічної переорієнтації підприємства. Відомо, що інформаційно-культурні потоки пронизують усі види діяльності людини: соціальну, науково-пізнавальну і практичну. Обмін інформацією між особистостями, групами індивідів формує так зване «інформаційне поле», в якому протікає життєдіяльність людини в інформаційному суспільстві, і без якого вона не може існувати. Інформаційні потреби можуть бути забезпеченні як за рахунок відносно незначного збільшення обсягу додатково регульованих потоків вихідної інформації, так і за рахунок глибокого дослідження зібраних даних щодо соціальних процесів, навколишнього середовища. Так, теорія організації управління соціальними системами пропонує дослідження потреб в аспекті ієрархії інформаційних чинників у сфері організації управління. Останнім часом маркетинг упевнено завойовує ринкові позиції як джерело, що дає змогу створювати й підтримувати певні стандарти людського життя. Докорінна трансформація світової економіки внаслідок упровадження таких нових засобів зв'язку й сполучення, як глобальні телефонні та комп'ютерні мережі, супутникове телебачення, факсимільні апарати, уможливлює значне скорочення географічних відстаней. Завдяки новим комп'ютерним і телекомунікаційним технологіям істотно змінилися методи виробництва і маркетингу. Нині не обов'язково витрачати особистий час на пошук необхідних товарів. Достатньо скористатись одним із каналів повідомлень, щоб зробити замовлення, і менеджери з маркетингу за допомогою комп'ютера вивчать потреби, що виникли, розроблять і доставлять товар, проведуть у разі необхідності відео-конференцію в реальному часі тощо. Сучасні концепції маркетингової діяльності засновані на сучасних інформаційних технологіях. Ключову роль серед них займають комп’ютерні інформаційні системи та Інтернет. При проведенні маркетингових досліджень за допомогою Інтернету найбільшими відмінностями від традиційних досліджень є велика наявність даних та методів збору інформації. З розвитком нових комп’ютерних та телекомунікаційних технологій багаторівневий маркетинг збагатився сучасними бізнес-інструментами. Україна належить до найбільш перспективних країн у плані розвитку IP-телефонії, маючи значний потенціал у збільшенні кількості користувачів Internet. Проблема врегулювання відносин між операторами, провайдерами та споживачами, що стосується тарифного регулювання та порядку взаєморозрахунків залишається відкритою. Перспективами подальших досліджень цьому напрямку є розробка науково-прикладних засад формування просторово-часових моделей інноваційного розвитку телекомунікаційних послуг на ринку України. Розвиток інформаційних технологій призвело до появи систем управління базами даних – Data Base Management Systems – DBMS, що дозволяє структурувати, систематизувати та організувати дані для їх подальшої електронної обробки та збереження. Бази даних та системи управління базами даних, що забезпечують представлення інформації для аналізу ситуацій та

11

прийняття рішень, за останній час стали невід ємними компонентами всіляких інформаційних систем, що використовуються у різних областях діяльності людства. Реляційна технологія повністю відбулась при повсякденному використанні в базах даних всіляких інформаційних систем. База даних відображають лише ті факти про предметну область, які лежать у сфері інтересів інформаційної системи [1].

В ІР-телефонії, що передбачає оцифрування голосу абонента і надсилання отриманих даних окремими пакетами мережею Інтернет, враховуються положення стандарту ISO 9000 щодо якості встановлення з’єднання та власне якості самого з’єднання. Надання послуги IP-телефонії передбачає застосування технології VoIP – передавання мови понад IP. Це стандартизований протокол, найперспективніший на сьогоднішній день для проектування та побудови архітектури телекомунікаційних мереж. Найбільш відомою публічною мережею, побудованою на основі IP, є Internet. Глобальна мережа Internet поступово стає все більш придатною для передавання мови, а отже, і для надання послуг передачі мови, тих самих, які користувачі звикли вважати телефонним зв’язком, на комерційній основі. Ідея IP-телефонії з’явилася більше десяти років тому, але тільки на початку третього тисячоліття почала набувати великої популярності. Перш за все це пов’язано з більш доступною вартістю послуг передачі мови через Internet, що витікає з самої технології роботи телекомунікаційних мереж з комутацією пакетів (у «традиційній» телефонії використовують комутацію каналів). Друга суттєва причина – поступова оптимізація алгоритмів, розробка нових технологій та протоколів передачі мови через Internet, що призвело до суттєвого покращення якості зв’язку. Новий підхід до побудови мереж IP-телефонії, запропонованої робочою групою MUSIC комітету IETF у документі RFC 2543, заснований на використанні протоколу SIP — Session Initiation Protocol. Підхід SIP до побудови мереж IPтелефонії набагато простіше в реалізації, ніж Н.323, але менше підходить для організації взаємодії з телефонними мережами [5].

Ситуація на світовому ринку складається так, що найбільші комп’ютерні й телекомунікаційні компанії вкладають величезні кошти в розвиток IP-телефонії. Так, наприклад, компанія Cisco Systems, що має сьогодні торговий оборот у десятки мільярдів доларів і штат більш як 35 тис. працівників, пріоритетним напрямом обрала саме IP-комунікації. Іншими прикладами є компанії Intel, Avaya, Alcatel, Motorola, Nokia та багато інших. Одним з найсучасніших та найперспективніших протоколів IP-телефонії є SIP – «протокол ініціювання сесії», розроблений організацією IETF та рекомендований для використання у телекомунікаційних мережах з метою надання послуг телефонного зв’язку, відео зв’язку та конференцій. На сьогоднішній день IP-телефонія або VoIP (Voice over Internet Protocol – «передача мови по протоколу Internet») стає основною технологією передавання мови у телекомунікаційних мережах, а до 2020 року може повністю витіснити традиційний телефонний зв’язок [2].

Захист інформації в ІР-телефонії базується на використанні спеціальних протоколів захисту інформації (TLS – Transport Layer Security, VPN – Virual Private Network) або додаткових протоколів в межах існуючих протоколів ІР – телефонії (SIP – Session Initiation Protocol, специфікація H.323, Skype). Отже, SIP-протокол

RFC (Request for Comments) 3261 розроблено на основі протоколу HTTP. Він належить до сьомого рівня моделі OSI. Протокол SIP розроблено для використання в ІРмережах. Для з’єднання ІР-мережі з мережею стільникового зв’язку існує модифікація протоколу SIP – протокол SIP-T, який визначає пряме та зворотне перетворення повідомлень SIP і ТМЗК.

Також компанія надає допоміжні параметри для правильного налаштування устаткування абонента та можливості отримання якісних послуг. Здійснення телефонних дзвінків за протоколом SIP не потребує оплати послуг телефонного зв’язку, якщо дзвінок здійснюється всередині мережі Cell Wireless. Користувач оплачує послуги доступу до мережі Internet, в залежності від часу користування або об’єму трафіку (переданого та прийнятого). Тарифи на послуги Internet, як відомо, встановлює Internet-провайдер. Cell Wireless надає можливість телефонувати також на будь-які номери стаціонарних та мобільних операторів більш ніж у 200 країнах по всьому світі. При цьому тарифікація послуг здійснюється інтервалами по 30 секунд за першу хвилину розмови та інтервалами по 15 секунд за подальші хвилини. Тарифи компанії Cell Wireless на послуги телефонного зв’язку до інших мереж є надзвичайно низькими за більшістю напрямків. Для того, щоб здійснити дзвінок за допомогою SIP, абонент використовує будь-яке з’єднання з Internet на швидкості не нижчій за 56 кбіт/с (кілобіт за секунду). Пристроєм абонента, який підключається до Internet, може бути персональний комп’ютер, на якому встановлене спеціальне програмне забезпечення з підтримкою SIP, або телефонний апарат – стаціонарний (провідний) або рухомий (безпровідний) [5].

Отже, особливістю та відмінністю компаній багаторівневого маркетингу від інших компаній, які використовують традиційні методи дистриб’юції, є значно спрощена система каналів розподілу продукції. Головним елементом системи розподілу є незалежний дистриб’ютор (не співробітник компанії, а незалежний підприємець), який виступає наставником для інших дистриб’юторів та продавцем-консультантом для клієнтів. Іншою значною відмінністю компаній MLM є мінімальні витрати на рекламу або їх повна відсутність. Так, більшість компаній обмежується лише PR-

12

матеріалами, у яких висвітлюються головні події. Це дозволяє направити потік зекономлених коштів на виплати комісійних винагород незалежним дистриб’юторам. Звичайно MLMкомпанії мають невеликий адміністративний штат, а їх головний актив та єдиний підрозділ, що працює на прибуток – мережа незалежних дистриб’юторів [3]. За останні півстоліття MLM перетворився у законний та ефективний канал розподілу. Світовий товарообіг індустрії багаторівневого маркетингу у світі перевищує 100 млрд. долларів США. Цей обіг постійно збільшується. Методами багаторівневого маркетингу цікавляться все більше й більше компаній, які пропонують різноманітні товари та послуги. Десятки тисяч MLM-компаній існують у 125 країнах світу. На сьогодні у світі є більш 4000 тільки великих таких компаній, загальний обіг яких перевищує 300 мільярдів доларів США. 65 % продукції у США просувається саме через компанії багаторівневого маркетингу, у цій сфері зайняті близько 15% населення, тобто приблизно кожен дев’ятий мешканець. У Японії обсяг реалізації продукції через досягає 90%. У Європі працює близько 1000 компаній MLM [4].

На українському ринку працюють сотні провайдерів – великих, середніх та малих. Фокус партнерства буде зосереджено на останніх двох типах. Ці компанії звичайно пропонують послуги невеликій кількості споживачів, невелику частку ринку та невеликі обороти. Звичайно вони не можуть собі дозволити придбання ліцензії на IP-телефонію, яка коштує приблизно 150 тис. доларів США. Якщо провайдер забажає впровадити послуги VoIP для своїх клієнтів, виходом може бути дилерська діяльність на умовах партнерства з телекомунікаційним оператором, який вже має ліцензію. Таким оператором цілком може виступати компанія Cell Wireless. Спільні інтереси можуть бути знайдені в тому, що провайдер отримує доходи від трафіку, який генерують користувачі SIP. Таким чином, провайдер потенційно може заробляти разом з незалежним партнерам, які в подальшому можуть надавати спільну підтримку користувачам щодо послуг IP-телефонії. Системні інтегратори - компанії цього типу працюють на промисловому ринку, надаючи консультаційні послуги та пропонуючи телекомунікаційні рішення «під ключ». Звичайно їх клієнтами є представники великого та середнього бізнесу, які мають підвищені вимоги щодо якості, безпеки та адаптації конкретних рішень для власних потреб. Обороти компаній, які пропонують інтегровані рішення, та кількість таких компаній найближчими роками зростатиме. Корпорації все більше й більше цікавляться послугами IP-телефонії, які дозволяють економити на міжнародних розмовах. Системні інтегратори допомагають знайти найкраще рішення для конкретного клієнта у визначеній ситуації за певних умов. Часто клієнти купують те, що дешевше. Але в перспективі таке устаткування може виявитися нездатним вирішити завдання, поставлені перед компаніями та їх окремими підрозділами. Поряд з рішеннями, які розроблені під «чисту» IP-телефонію, сьогодні існують гібридні рішення, які дозволяють поєднувати функції офісних телефонних станцій на базі ISDN з можливостями VoIP. Корпоративні клієнти досить часто обирають такі рішення, адже це дозволяє поступово переходити на нові технології. Спільні інтереси з системними інтеграторами можуть бути знайдені в тому, що ці компанії вже мають клієнтів, які користуються різноманітними послугами VoIP, але в основному для того, щоб отримати безкоштовний зв’язок між своїми офісами.

Співпрацюючи з однією компанією – системним інтегратором, збільшується імовірність отримати нових користувачів послугами Cell Wireless, причому із значними потребами, оскільки клієнтами є компанії. Звичайно, для співпраці на цьому рівні потрібні специфічні знання та навички, але результат при цьому звичайно перевищує заплановані показники. За даними Всесвітнього економічного форуму (WorldEconomicForum) Глобальним звітом про розвиток інформаційних технологій-2016(TheGlobalInformationTechnologyReport), за Індексом мережевої готовності (WEF NetworkedReadinessIndex) Україна посіла 64 місце з 139 країн світу (у 2015 році – 71 з 143 країн). За Індексом розвитку електронного уряду ООН (The UN Global E-GovernmentDevelopmentIndex) у 2016

році Україна посіла 62 місце у світі серед 193 країн-членів ООН (у 2014 році в рейтингу Україна посідала 87 місце із 193 країн). За Індексом розвитку ІКТ відповідно до Звіту МСЕ «Вимірювання інформаційного суспільства 2016» Україна посіла 76 місце з 175 країн (відповідно до Звіту МСЕ за 2015 рік - 79 місце з 167 країн світу). За даними цього Звіту частка користувачів мережі Інтернет в Україні складає 49,3%. Стрімкі темпи розвитку сучасних засобів телекомунікацій, продуктів та послуг зумовлюють появу нових рішень, проектів та нових компаній. Розглянуті різні засоби телекомунікацій, які зумовлюють появу нових рішень, проектів та нових компаній. Поява технологій VoIP та Wi-Fi дає новий поштовх телефонному зв’язку, який стає ще доступнішим для корпоративних та приватних ринків. Україна є швидко зростаючим та перспективним ринком телекомунікаційних послуг, на якому з’являються нові гравці, одним з яких є компанія Cell Wireless. Проведений аналіз послуг компанії Cell Wireless та маркетингових методів, у основі яких лежить багаторівневий маркетинг. Цивілізаційне майбутнє України залежить від її здатності розробляти та

13

здійснювати державну стратегію щодо формування інформаційного суспільства. Сьогодні найбільш сучасна форма знань у суспільному виробництві – це нові інформаційні технології. Під інформаційними технологіями розуміється сукупність методів і технічних засобів збору, організації,зберігання, обробки,передачі і представлення інформації, що збагачують знання людей і розвивають їх можливості по управлінню технічними і соціальними процесами.

Література

1.Багиев Г. Л. Маркетинг. М.: Экономика, 2001. – 341 с.RAN, WLAN, WiMAX, Wireless Mesh Equipment Sales all Up in 3Q06.Cellular News. 4 Dec 2006. URL: http://www.cellular-news.com/story/20742.php

2.VoIP-оборудование DYNAMIX. VoIP шлюзы. URL: http://www.vector.kiev.ua/product/all/viop.htm.

3.Примак Т. О. Маркетинг: Навч. посіб. К.: МАУП, 2004. 228 с.VoIP / IP Telephony Statistics. ICMI/Call Center

Magazine Network, 10/15/2002. URL: http://www.callcentermagazine.com.

4.Cell Wireless Corporation – Connecting the World. Khm’s Business Center. URL: http://khm.cellwireless.com.

5. Cell Wireless Online Telephony Store – Telephony Products.URL: http://phones.cellwireless.com.

Васильченко Людмила,

доцент кафедри арт-менеджменту та івент-технологій НАКККіМ

ДОЗВІЛЛЄВА ДІЯЛЬНІСТЬ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

На сучасному етапі західні та вітчизняні науковці зазначають, що поняття дозвілля нерозривно пов’язане з вільним часом. Теоретики західної моделі дозвілля передбачають активну дозвіллєву діяльність, а в українських дослідженнях акцент робиться на вихованні, формуванні інтересів і духовних потреб, гармонійному розвитку особистості.

Між тим, сучасне соціокультурне середовище пропонує індустрію дозвілля, яка спрямована переважно на розважальне дозвілля. Крім того інтенсивне впровадження комп’ютерних інформаційних технологій у повсякденне життя та культуру сприяють формуванню певного типу віртуальної культури, яка поєднує в собі випадкові елементи культур різних народів та епох, як наслідок виникає явище, яке вчені називають віртуалізацією дозвілля, коли реальне дозвілля витісняється у віртуальний простір, що не вимагає значних фінансових затрат, а тому всі розваги стають доступними в Інтернеті. Віртуальне дозвілля стає альтернативою для біднішого населення України, зокрема населення невеликих міст і сіл [3]. Також відбувається формування статусно­престижної моделі проведення вільного часу, коли задоволення цінується з огляду на його авторитет у суспільстві, а тому щоб досягти певного соціального статусу, необхідно відповідати вимогам найсучасніших тенденцій і мати достатні фінансові можливості. В Україні спостерігається запозичення західних зразків, технологій, цінностей та пріоритетів, зокрема в дозвіллі, яке інтенсивно комерціалізується, гуртки і секції стають платними і часто недоступними навіть для сімей середнього достатку.

Проте за кордоном особливу увагу приділяють організації повноцінного дозвілля, і в першу чергу молоді. У багатьох західноєвропейських країнах та США, з метою забезпечення доступу до отримання якісних дозвіллєвих послуг, які б сприяли духовному і культурному розвитку населення, було прийнято закони, які обмежують вплив негативних чинників у сфері дозвілля [4]. Наприклад, у країнах Європи створена багатогранна система організації активного відпочинку для молоді. Натомість в Україні сучасна молодь переважно позбавлена можливості організовано проводити відпочинок та гостріше відчуває соціальну нерівність, зокрема у сфері культури і дозвілля. Це обумовлено тим, що більшість державних закладів культури для молоді функціонують не повноцінно, так як переважно займаються організацією традиційних форм культурно-дозвіллєвої діяльності, а решта взагалі є закритими й розформованими. Тому в молодіжному середовищі переважно відбувається «одомашнення» дозвілля, а для молодих людей характерний низький рівень усвідомлення значущості дозвілля, так як переважають пасивні форми дозвілля [5]. Причиною такої ситуації став низький рівень матеріального становища молоді, скорочення мережі закладів культури й дозвілля та відсутність чіткої стратегії державної політики у формуванні культурного попиту, яка орієнтувала б молодь на залучення до національних і світових культурних цінностей, тим самим збагачуючи її дозвілля.

Нерозвинена система дозвілля молоді може призвести до певних негативних соціальних процесів. Окрім цього, зміни у соціальному положенні людини, рівні її культури, спричиняють зміни в структурі дозвілля. Дозвілля збагачується у міру збільшення вільного часу і зростання культурного рівня. Якщо молода людина не ставить перед собою завдання самоудосконалюватися, якщо її вільний час нічим не

14

заповнений, то відбувається збідніння та деградація дозвілля [2]. Відповідно на сучасному етапі у сфері молодіжного дозвілля необхідні перетворення, спрямовані на оновлення і вдосконалення системи регулювання вільного часу і дозвілля молоді. Організаторам дозвілля слід пам’ятати, що молодіжне дозвілля повинно бути різноманітним, цікавим, розважальним і ненав’язливим, а тому важливі як зміст, так і форма запропонованих занять, розваг, що мають відповідати потребам, інтересам та органічно сприйматися молоддю [1]. Отже, сучасні світові тенденції демонструють зниження зацікавлення молоді змістовними формами дозвілля, натомість домінують розважальні його форми. Важливе місце в цьому процесі займає розвиток Ітернет-технологій та нових комунікаційних засобів. Віртуальне дозвілля все частіше стає єдиною доступною для молоді формою дозвілля. Особливо гостро ця проблема постає в Україні. Це пов’язано із важкою економічною ситуацією та відсутністю збалансованої державної політики у сфері дозвілля.

Література

1.Бабич Я.В. Культурно-дозвіллєва діяльність молодіжних центрів України як феномен. URL: irbisnbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe?.(дата звернення 26.04.2019).

2.Бєлецька І.В. Особливості молодіжного дозвілля на сучасному етапі // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка № 22 (257), Ч. VІІІ, 2012.

3.Волинець В. О. Віртуальність як ознака сучасного культурного розвитку. URL: irbisnbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe?..(дата звернення 16. 03. 2019).

4.Петрова І.В. Сутність та особливості становлення індустрії дозвілля. URL: http://archive.nbuv.gov.ua/ portal/soc_gum (дата звернення 18. 03. 2019).

5.Скляр С.Ю. Соціокультурні засади організації дозвілля молоді: регіональний аспект // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили]. Сер. : Соціологія. 2008. Т. 84, Вип. 71. С. 82-87.

Вернигоренко Ольга,

провідна ведуча програм, авторка й ведуча програми «Модуль знань», ПАТ «НСТУ» «Суспільне мовлення», ЦД «Українське радіо», ТО «УР-3 «Культура»

«ЗАРОЗУМІЛА МОВА» В РОСІЙСЬКОМУ ФУТУРИЗМІ ЯК «ЯВИЩЕ» І ЯК «РІЧ В СОБІ» ЗА ТЕОРІЄЮ «ЧИСТОГО РОЗУМУ» ІММАНУЇЛА КАНТА

Уже понад століття літературознавці, лінгвісти, філософи не можуть дати відповідь на питання чим була «зарозуміла мова» у російському футуризмі: емоцією, яка породжувала звук чи спланованим філософсько-естетичним експериментом (Б. Енгельгардт), звуконаслідуванням (О. Туфанов) чи залишком звуку, який за допомогою літер перенесений автором на папір (В. Шкловський)? На нашу думку, усі зазначені теорії розуміння «зарозумілої мови» мали місце у поєднанні зі сприятливим історичним часом, початком ХХ ст., який не тільки висував нові вимоги до розвитку суспільства, сприймання навколишньої дійсності, а й спонукав до рішучих змін, революцій, оновлення. Відтак, російський «заум» у футуризмі був цілком закономірним «явищем» (відповідно до теорії «чистого розуму» І. Канта), яке і дотепер спонукає до творчого переосмислення й наукових розвідок. Тоді як «заум» як «річ в собі» можна вважати філософською проблемою, тотожною питанням Пізнання та пошуку Істини. Враховуючи перспективність заявленої теми дослідження, як такої, що потребує додаткового розгляду з позицій культурології, вважаємо її актуальною. Уперше поняття «зарозумілої мови» (російською звучить як «заумный язык», «заумь» – авт.) до наукового обігу ввів поет, теоретик російського футуризму Велимир Хлєбніков [14]. За автором, зарозуміла мова – та, яка лежить поза межами розуму. Темі зарозумілої мови присвятили свої роботи сучасні російські дослідники, зокрема філолог, фахівець з проблем авангарду Ю. Гірін [3, 54-68], [4, 333-345], доктор педагогічних наук Є. Коротаєва [8, 39-47], лінгвіст Н. Фатєєва [13, 46-56], літературознавець та фольклорист Г. Левінтон [10] та ін.. Серед українських науковців називаємо літературознавця Ю. Коваліва [7, 14 – 20], І. Браїлка [1, 18-21], О. Вялікову [2, 31-38], М. Кабиш [5, 118-123] та ін.

У нерозривному зв’язку з науковим аналізом майже на всіх етапах дослідження був застосований метод синтезу. Зокрема саме він дозволив об’єктивно висвітлити ті сторони роботи, які стосувалися формування поняття «зауму» відповідно до творчості автора. Актуальним для розвідки був порівняльний метод, за допомогою якого співставлялися концепції «зарозумілої мови», пропоновані теоретиками російського футуризму. 19 квітня 1913 р. Олексій Кручоних випустив листівку «Декларація слова як такого», у якій виклав основні, на думку автора, функції слова у мові. Автор наголошував на тому, що «думка і мова не встигають за переживанням натхненного, тому митець може висловлюватися не тільки загальною мовою (поняттями), але й особистою (митець індивідуальний), і мовою, яка не має окресленого значення, (не застиглою), зарозумілою

15

мовою (Приклад: го оснег кайд и т. д.» [12, 71]. Для прикладу наведемо декілька уривків з поезій, створених із застосуванням «зарозумілої мови». Так, В. Хлєбніков у збірці «Ляпас громадському смакові» публікує вірш «Кінь пржевальського». Подаємо цитату мовою оригіналу: «Бобэоби пелис губы // Вээоми пелись взоры / Піээо пелись брови // Ліэээй пелся обликъ // Гзи-гзи-гзэо пелась цепь // Так на холсте каких-то соответствій // Вне протяженія жило Лицо» [11, 7]. І якщо у В. Хлєбнікова використання вигаданих слів поєднувалося із зрозумілими й загальновживаними, то лідером у темі теоретичного обґрунтування й практичного застосування «зарозумілої мови» можемо вважати О. Кручоних. Зокрема, автор закликав молодих митців перейти до «зауму», вважаючи це єдиним порятунком для оновлення літератури й поезії зокрема. Для прикладу подаємо уривок з вірша О. Кручоних, опублікований в альманасі «Апокаліпсис в російській літературі» [9]: «Плясовая // кваб // тарад // тара – пин // пирк! // квара // куаба // ував // вабакр! // трбрк… // брктр // кр…» [9, 38]. Очевидним виявляється беззаперечний факт незрозумілості морфологічних сполучень, поданих у рядку. Про «зарозумілість» поки не йдеться. «Зарозуміла мова – та, яка знаходиться поза межами розуму»: таке визначення автор концепції, В. Хлєбніков, дає зауму. Відтак, зарозуміла мова тут постає як абсолютно нове явище в історії філології, а також як елемент світоглядної концепції автора, який наголошує на існуванні мови поза межами розуму. Родоначальник німецької класичної філософії Іммануїл Кант, у праці «Критика чистого розуму» [6], власне про так званий практичний (або спекулятивний) розум говорить наступне: «Розум бачить тільки те, що сам створює за власним планом» [6, 21]. Якщо продовжити розгляд «зарозумілої мови», відповідно до теорії Іммануїла Канта про існування «чистого розуму», (за допомогою якого людина пізнає світ, відкидаючи можливості пізнання через відчуттєве споглядання та засоби розсудку), то «заум», саме у російському футуризмі (оскільки подібне явище буде відоме і для українського напрямку), постає у двох варіантах: як «річ у собі», отже втрачає статус явища і є непізнаваною, або як власне явище, яке лежить у полі пізнання розумом. Спробуймо розглянути «зарозумілу мову» як «річ в собі» і як явище почергово. За І. Кантом, «речі в собі» є елементами апріорних (таких, що передують будь-якому досвіду пізнання світу) чуттєвих форм – часу й простору. Для «речей в собі» характерне об’єктивне самостійне існування, незалежне від суб’єктивного відображення в людській свідомості. Натомість, у випадку «зарозумілої мови» ми отримуємо протилежне: «заум», у поетичному обрамленні в творчості представників російського футуризму, своїм існуванням завдячує Людині, як своєму творцю і носію. У такому разі Людина може не тільки пояснити, чим є «зарозуміла мова», а й окреслити причини її появи. За І. Кантом усі об’єкти, якими наповнений простір (наявність якого мислиться за умови апріорного співіснуванням з часом) варто розглядати не тільки як «речі в собі», але і як «явища», які філософ називає «невизначеними предметами емпіричного споглядання» [6, 63]. «Явище» завжди знаходиться у полі пізнання розумом, а будь-які пояснення

– це тільки те, що ми знаємо про явище, тобто продукт діяльності нашого розуму, який може відрізнятися від сутності самого явища. Віктор Шкловський, російський літературознавець у статті «Про поезію та зарозумілу мову» [15, 45-58], характеризує «заум» у його виявах в творчості поетів, прозаїків, релігійних сектантів, магів. Таке об’єднання, на перший погляд, непоєднуваних груп людей, пояснюється тим, що в основі окремих поетичних творів і виголошуваних заклинань, лежить використання звуків, які, поєднуючись в умовні слова, часто були позбавлені раціонального змісту, виражаючи емоції. Автор статті висловлює припущення про те, що поети часто самі не розуміють своїх віршів (зарозумілих), оскільки «часто і вірші з’являються в душі поета у вигляді звукових плям, які не втілилися в слово. Пляма то наближається, то віддаляється і, нарешті, висвітлюється, співпадаючи зі співзвучним словом» [15, 53]. Образ об’єкта чи об’єкт як «явище» за теорією «чистого розуму» І. Канта – це завжди суб’єктивне відображення реальності, яке не несе інформацію про істинну сутність об’єкта. Різні точки зору щодо «зарозумілої мови», висловлені творцями й дослідниками російського футуризму, не складають вичерпних висновків роботи, утім своєю багатогранністю й протилежністю наближують до повноти розуміння предмету дослідження – «зауму», і заразом відкривають шлях для майбутніх наукових пошуків у цій темі. Отже, «Зарозуміла мова» в російському футуризмі як «явище» за теорією І. Канта, шляхом дослідження ставлення до «зауму» у середовищі митців, літературознавців, філософів і невиявлення остаточних висновків щодо того чим, власне, була незрозуміла словотворчість, сьогодні відкриває більше запитань до «зауму», його творців, його осмислення. «Зарозуміла мова» як «річ в собі» скеровує дослідника поглянути на предмет дослідження через пізнання його сутності. Але І. Кант говорить про те, що сутність речі завжди залишається всередині неї самої. Тому кожен, хто береться за дослідження певного явища, предмета, феномена як «речі в собі», повинен усвідомлювати те, що пізнання «речей в собі» тотожне пізнанню істини: дослідник буде на шляху до неї.

Література

1.Браїлко І. М. Словесні модифікації в поезії Михайля Семенка. Культура слова. К., 2000. Вип. 55-56. С. 18-21.

2.Вялікова О. О. Типологія креолізованих віршованих текстів. Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Сер. Філологія. 2014. Т. 17. С. 31-38.

3.Гирин Ю. Н. Онтологизация знака в культуре авангарда. Вопросы философии. Москва. 2012. № 11. С. 54-68.

4.Гирин Ю. Н. Философия искусства авангарда. Вопросы эстетики и теории искусства ХХ века. Москва: Госсударвстенный Институт Исскуствознания. 2018. №16. С.333-345.

16

5.Кабиш М. Ю. Фоностилістичне інструментування творів українськими поетами – представниками літературних угруповань початку ХХ ст. Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія 8. Філологічні науки (Мовознавство). К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2012. Вип. 4. С. 118-123.

6.Кант И. Сочинения. В 8-ми т. М.: Чоро, 1994. Т. 3. 741 с.

7.Ковалів Ю. І. Візуальна поезія Михайля Семенка. Літературознавчі студії. 2013. Вип. 39(2). С. 14-20.

8.Коротаева Е. В. Заумь в авангардной эстетике и фольклоре. Русская речь. 2015. № 1. С.39-47.

9.Крученых А. Е. Апокалипсис в русской литературе. Чорт и речетворцы. Тайные пороки академиков. Слово, как таковое. Декларации. М.: Тип. ЦИТ, 1923. 46 [2] с.; ил.

10.Левинтон Г. Статьи о поэзии русского авангарда. Helsinki: Unigrafia, 2017. 275 с.

11.Пощёчина общественному вкусу. М.: Изд. Г. Кузьмина, 1913. 112 с.

12.Русский футуризм: Стихи. Статьи. Воспоминания. СПб.: ООО «Полиграф», 2009. 832 с.

13.Фатеева Н. А. Неологизмы-термины как элементы индивидуальной «поэтической филологии»: возможность словарного представления. Известия РАН. Серия литературы и языка, 2012. Т. 71. № 5. С. 46-56.

14.Хлебников В. Собрание сочинений: В 6 тт. Москва «ИМЛИ РАН», 2005. Т. 6. 448 с.

15.Шкловский В. Б. Гамбургский счет: Статьи – воспоминания – эссе (1914-1933). М.: Советский писатель, 1990. С.45-58.

Воробйова Наталія,

кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри арт-менеджменту та івент-технологій НАКККіМ

СОЦІОКУЛЬТУРНЕ БРЕНДУВАННЯ НА ШЛЯХУ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

Європейський вектор розвитку України незворотній. Але на відміну від економічних, фінансових, промислових, торгових аспектів європейської інтеграції, які відрізняє високий ступінь уніфікації та стандартизації, політика соціально-культурної сфери, зокрема в галузі культури, будується на зовсім іншому принципі, а саме, на повазі і заохоченні національного та регіонального різноманіття. Протягом багатьох років, суспільство намагається зберегти і створити нові культурні цінності, для того щоб ввести ці цінності в свідомість кожного індивіда, так як від рівня індивідуальної культури залежить і рівень культури суспільства в цілому. Культура визначає, як ступінь розвитку тієї чи іншої сфери життєдіяльності людини, так і самої людини. Можна сказати, що з культурою тісно пов'язані норми і цінності, включаючи і загальнолюдські. Саме таке розуміння є наріжним каменем євроінтеграції сучасної України. І зрозуміло, що такий вектор трансформаційних процесів значною мірою буде визначати розвиток саме соціальнокультурної сфери.

Безумовно, що соціально-культурно сфера сприяє духовному піднесенню та подіуму інтелекту в суспільстві, удосконалює та розвиває його гуманітарну складову, генерує стимули та мотиви для розвою всіх сфер людської діяльності. Від міри розвитку соціально-культурної сфери та її ефективності залежить якість життя населення країни, рівень розвитку суспільства, культурна та самобутня репутація країни в світі.

В новій сучасній економіці намагання мати високу конкурентоздатність абсолютно на всіх рівнях змушує в першу чергу розвивати ресурсний потенціал, а особливого значення в цьому процесі набуває ефективний розвиток саме нематеріальних активів (імідж, бренд і т.д.). В 2017 році в Україні працювали експерти Ради Європи з метою вивчення культурної політики та за результатами їх роботи було сформовано Звіт експертів Ради Європи «Огляд культурної політики України», в якому стверджується, що «…огляди дозволяють колегам з інших європейських урядів, які здійснили подібні реформи та законодавчі зміни, пропонувати інформацію, обмінюватися досвідом та практиками та забезпечувати дружні поради Уряду, який запрошує. Додатково до зустрічей з представниками Уряду, які безпосередньо залучені до втілення запропонованих реформ, Огляд включає також зустрічі на обміні між стейкхолдетами, міжнародними експертами, представниками інших міжнародних організацій, громадянського суспільства та місцевими експертами.

Експерти визначили, що терміново мають бути докладені зусилля до вироблення бачення та орієнтації політики для скерування місцевої влади, культурних активістів та організацій, а також громадян у напрямку сприяння процессу модернізації та акумулювання існуючих ресурсів. В звіті зазначено також, що Міністерство культури України продовжує сприйматися як активний учасник змін, але не як інструмент підтримки статусу-кво. Особи, які приймають політичні рішення на національному та місцевомурівні, мають навчитися максимально ефективно використовувати українські культурні ресурси задля активізації економічного та соціального розвитку. Вони мають розуміти, що українська історія, традиції, культури, мистецькі та творчі прояви є суттєвим підґрунтям для розбудови нової сучасної України.

Однак численні приклади з різних європейських країн показують, яким чином культурні інвестиції, належним чином керовані з фінансової точки зору, продукують низку результатів у контексті економічного процвітання, створення нових робочих місць чи можливостей для підприємництва в креативній економіці.

17

Належним чином інтегровані в стратегії місцевого розвитку, культурні інвестиції є джерелом регіональної привабливості для гостей та інвесторів. Якщо вести мову про місцеві очікування, варто зазначити, що це також є джерелом зміни ставлення, яке генерує духовну єдність, гордість та колективну єдність. Не може бути розвитку без віри у себе та віри у потенціал інших. Інвестування в культуру як таке є значною мірою політичною справою, адже передбачаються значні зміни. Повернення інвестицій буде пов’язане не лише із здатністю виробити продукт чи пропозицію, здатну зайняти свою нішу на ринку у наступні 3 чи 5 років, маючи на меті збільшення прибутків. Вони будуть базуватися на спроможності інвестицій трансформувати місцевість, якість життя, змінити стиль мислення, сприяти терпимості та отриманню знань, заохочувати здатність ризикувати та просувати ідеї креативності та дух підприємництва. Вони також будуть залежати від здатності пропонувати можливості більш широкого залучення громадян. Такі інвестиції будуть як фізичними (включно з промоцією спадщини, наприклад), так і емоційними (через естетичну ударну хвилю та колективний досвід, який вона генерує)» [2].

Спираючись на таку авторитетну думку та крокуючи шляхом євроінтеграції України, постає вкрай важливе питання: що саме лежить в основі диференціації соціально-культурної сфери в Україні? Надати відповідь на отримане питання доволі просто – бренд. А процес соціокультурного брендування забезпечуватиме виконання такого вкрай важливого завдання. У цьому контексті державний брендінг розглядається як ідеальний вимір відносин між спільнотою та державою, за яких забезпечується створення і функціонування оригінального державного бренду, здатного впливати на масову свідомість і уявлення щодо місця і ролі країни у сучасних світових системах. Саме тому є необхідним визначитись з суттю основних понять:

-територіальний бренд - це бренд країни, регіону, міста або іншого територіального утворення, виступаючий важливим чинником просування території, спирається на політичний, економічний, соціокультурний потенціал території та природно-рекреаційні ресурси, а також бренди товарів і послуг, локалізовані в певній географічній місцевості; бренд території являє собою ментальну конструкцію, набір сприйнять в уяві споживача, є одним з найпотужніших інструментів комунікації з її цільовими аудиторіями;

-брендинг території - це цілеспрямоване формування образу країни, регіону або міста у свідомості громадян або світової громадськості; цілі і завдання брендингу території - забезпечити довгострокове і вигідне позиціонування на конкурентному ринку, присутність бренду території в інформаційному просторі, впізнаваність бренду, приплив фінансових ресурсів на територію, трансляцію регіональних рішень та ініціатив в зовнішнє середовище, а також зробити дане місце силою впливу. У даний час різні території активно розвивають свої бренди. Один з провідних світових фахівців у галузі брендингу Саймон Анхольт вперше в ролі терміна вжив фразу "брендинг місць", він став основним розробником комплексного, диверсифікованого підходу до брендингу територій, на противагу спеціалізованому, сфокусованому на якомусь одному аспекті (наприклад, туризмі) [1]. С.Анхольт створив концепцію конкурентної ідентичності, представивши її у вигляді шестикутника, який показує шість елементів сучасного бренду території: туризм; експортні бренди; політика; бізнес та інвестиції; культура; люди. Таким чином, національний бренд згідно з теорією С.Анхольта визначається сприйняттям країни за такими факторами: ефективність державного управління, багатство культурної та історичної спадщини, інвестиційна перспективність країни, якість експортованих товарів, туризм (туристичний потенціал), населення країни (людський капітал), а також привабливість країни як місця проживання. На підставі концепції шестикутника національного бренду С.Анхольт запропонував методику визначення вартості бренду країни й розробив шкалу рейтингу національних брендів (Nation Brands Index, NBI). Нині у рейтингу подається оцінка національних брендів 35 країн світу, серед яких країни Північної Америки; країни Західної і Північної Європи; країни Центральної і Східної Європи; Азії; Латинської Америки; Близького Сходу та Африки. Україна в даному рейтингу не представлена [5, 53]. Слід зазначити, що імідж міст країни є вагомим чинником, що впливає на брендування країни, С.Анхольт запропонував розробку індексу бренду міста (City Brand Index, CBI), який вимірює сприйняття окремих міст світу спільнотою розвинених країн і країн, що розвиваються. Індексований рейтинг міст (CBI) охоплює такі параметри, як: образ міста, який оцінюється на основі міжнародного статусу міста, його репутації й популярності у світі, а також його внеску в науку, культуру і ролі міста в житті країни; розташування міста, який оцінює місто за характеристиками його кліматичної належності, екології та охорони навколишнього середовища, архітектурного стилю та природнорекреаційних ресурсів; інфраструктура міста визначається оцінкою якості інфраструктури міста, її доступності і зручність розташування, а також оцінкою ефективної діяльності соціальних установ (шкіл, лікарень, спортивних закладів); параметр населення міста є показником толерантності населення; показник ритму визначає наявність у місті розважально-культурних закладів; потенціал міста вимірюється економічними та науково-освітніми можливостями [3, 4].

Таким чином, можна зрозуміти масштаби виконання задачі: побудова глобального бренд-поля України, що складається з локальних бренд-полів окремих міст. Слід зазначити, що виконання такої задачі є непослідовним та несистемним. Такий недержавницький підхід призводить до невдач та збитків матеріального та нематеріального характеру. Сьогодні послідовно погіршується репутація України.

18

Британський вчений Річарда Докінз в своїй роботі «Егоїстичний ген» закладає ідею «мему» – одиниці культурної інформації, що передається від одного носія до іншого. Як це стосується брендування? Такий мем якраз і є ідеєю, символом, а загально упізнаваним в усьому світі мемом щодо сучасної України є, на жаль, – корупція. Тому реалії виконання вищеназваної задачі сьогодні виглядають як побудова брендів міст та містечок України, найбільш вдалими з яких є бренд Києва, бренд Львова, бренд Одеси. Але існує і позитивна практика побудови брендів інших українських міст: Харків – місто ідей, Чернігів – місто легенд, Трускавець – місто курорт, Канів – Тарасова світлиця тощо. Бренд міста може задати стратегічний вектор розвитку території, а синергетичний ефект розвитку територій нашої держави забезпечить відродження та розвиток бренду держави Україна. Однак для того, щоб цей план виявився дієвим, в основу бренда повинна бути покладена потужна ідея, яка представляє місто як явище у країні та світі і дозволяє поєднати інтереси багатьох людей, які населяють його територію. Треба також зауважити на тому, що формування бренда як напрямок практичної та наукової діяльності досить новий, а його реалізація передбачає вирішення низки питань: вибір найкращих інструментів для брендингу міста, адекватна оцінка ефективності існуючого та створення нового бренда, вибір компетентних експертів для проведення SWOT-аналізу міста, пошук ефективної стратегії та моделі розвитку міста, вибір дієвого механізму реалізації стратегічного плану брендингу. Але глибоким переконанням успіху цього процесу в Україні є невпинний розвій соціальнокультурної сфери як фундаменту національної ідентичності та самобутності на шляху до справжньої євроінтеграції нашої країни.

Література

1.Анхольт С. Создание бренда страны // Бренд-менеджмент. 2007. №1. С.52-59.

2.Звіт експертів Ради Європи «Огляд культурної політики України» 13-15 березня 2017 року [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://195.78.68.75/mcu/control/publish/article?art_id=245250866

3.Исследование «Брендинггородов» [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.gfk.ru/Go/View?id=675.

4.Олинс У. О брендингетерриторий / У.Олинс. //Identity. 2006. №6. С.18-23.

5.Шевченко О.В. Проблеми державного брендінгу в умовах кризи: сучасна політична думка // Актуальніпроблемиміжнароднихвідносин. 2010.С. 50-56.

Гавеля Оксана,

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри гуманітарних дисциплін НАКККіМ

СУЧАСНІ КУЛЬТУРНІ ЦІННОСТІ ОБДАРОВАНОЇ ОСОБИСТОСТІ В ПЛЮРАЛЬНИХ РЕПРЕЗЕНТАЦІЯХ

Трансформація культурних цінностей обдарованої особистості в в контексті викликів глобалізації вимагає здійснення їх адекватного вивчення у плюральних репрезентаціях. В різноманітних об’єктах матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення відтворене традиційне сприймання реальності обдарованою особистістю. В електронних книжках і проектах мережі публічних бібліотек, в культурних проектах, створених за допомогою комп’ютерного моделювання і 3D-технологій, перформенсах, продуктах масової культури відтворено переважно постмодерний погляд людини на світ, який виявляється у множинній, децентрованій, й досить хаотичній конструкції суб’єктивності.

Продукти електронної культури і соціокультурні проекти обмежені часовими рамками, в них застосовується специфічна мова. Вони доповнюють ціннісну різноманітність сучасної культури. Постмодерне мистецтво і література спирається на нове прочитання і осмислення традиційних культурних цінностей, що обумовлює потребу їх відтворення в термінах плюралізму.

Попри вагомі наукові здобутки у вивченні загальної картини стану і розвитку цінностей індивіда і суспільства Ю. Богуцьким, І. Галяном, А. Кудряченком, С. П’янзіним, В. Сіверсом, Е. Шульцем, C. Шварцем та ін. існує необхідність дослідження культурних цінностей обдарованої особистості в їх плюральних репрезентаціях. У вивченні культури К. Гірц виходить із того, що основна мета антропології полягає в розширенні меж людського дискурсу [2, 22]. Культурні ресурси вчений розглядає як складники людського мислення, а не додатку до нього [2, 102-103].

На думку Ж. П’яже процес інтелектуального обміну між індивідами нагадує величезну за своїми розмірами та безперервну партію гри в шахи, де кожна дія, здійснена в одному пункті, тягне за собою серію еквівалентних чи додаткових дій з боку партнерів; за законом групування це не що інше, як різноманітні правила, що забезпечують реципрокність гравців та узгодженість їхньої гри. Формула закону рівнодії може бути реалізована за двома умовами: 1) коли суспільство не деформує індивіда своїм примусом, а надихає і підтримує вільне функціонування його психічної діяльності; 2) коли таке вільне функціонування думки

19

кожного індивіда, в свою чергу, уже не деформує думки інших індивідів, ні речі, а базується на реципрокності (взаємообміні) між різними діяльностями [3, 224]. Професор Гарвардської школи освіти Г. Гардинер висунув теорію множинних інтелекті, яка збагачує традиційні концепції, доповнюючи їх

культурологічним контекстом. Інтелект породжує здібності, важливі в певному культурному оточенні чи певній спільноті для розв’язання проблем та моделювання їхніх наслідків [1, 25]. Біологічні схильності людини до розв’язання конкретних проблем мають поєднуватися з культурним «підживленням» у відповідній сфері. Підтвердження означеної думки Г. Гардинер винайшов у різних джерелах знань про нормальний розвиток та розвиток обдарованих особистостей; у вченнях про виняткові категорії людей (включно з вундеркіндами); у міжкультурних тлумаченнях пізнання тощо [1, 25-26].

Мета роботи полягає у визначенні типологічних особливостей обдарованої особистості з позицій її участі в інноваційній культурно-мистецькій діяльності.

Зважаючи на невпинні зміни, які відбуваються в сучасній культурно-мистецькій діяльності, нами була розроблена типологія, яка спирається на спеціалізацію, на існуючу реципрокність між різними видами культурно-мистецької діяльності та на задіяні в ній духовні, інтелектуальні, творчі і підприємницькі здібності обдарованої особистості. Це дозволяє поглибити уявлення щодо наявності традиційних і плюральних репрезентацій в культурних цінностях обдарованої особистості. Методологія дослідження базується на застосуванні діяльнісного, критично-аналітичного, структурно-функціонального та предметноаксіологічного підходу до вивчення культурних цінностей обдарованої особистості у плюральних репрезентаціях.

Наукова новизна роботи полягає у виявленні спеціалізації та існуючої реципрокності між різними видами традиційної та інноваційної культурно-мистецької діяльності; у визначенні типології людей, які беруть участь у створенні, поширенні і збереженні культурних цінностей; у дослідженні культурних цінностей обдарованої особистості у традиційних і плюральних репрезентаціях.

Спираючись на спеціалізацію та на існуючу реципрокність між різними видами традиційної та інноваційної культурно-мистецької діяльності, на задіяні в ній духовні, інтелектуальні, творчі і підприємницькі здібності обдарованої особистості, нами було визначено шість типів людей: творці культурних цінностей, які створюють художню культуру та телевізуальні продукти; субстанціональні діячі, які виконують у суспільстві певну прогностичну функцію; люди реальної дії, які займаються організацією та розвитком матеріальної інфраструктури культури (в цих трьох типів культурні цінності представлено переважно у традиційних репрезентаціях); віртуальні модельєри, які виявляють переважно постмодерний погляд на світ і моделюють віртуальну реальність; торговці насущними благами, які займаються виробництвом культурних послуг і товарів, а також своєчасною їх доставкою споживачам (у цих двох типів переважають плюральні репрезентації культурних цінностей); прогресор, який прагне підтягнути культурний розвиток суспільства до вищого рівня (його культурні цінності представлені як у традиційних, так і плюральних репрезентаціях).

Віртуальні модельєри обирають галузі діяльності і проблеми, які в реальному житті не стоять на порядку денному. Часто ці моделі мають певне значення для світу реального. Таке трапляється, коли попереднє розв’язання певної проблеми виявляється незадовільним і потрібно шукати нове, найчастіше непросте й нетрадиційне. Через 20 років в Україні може відбутися прорив в обробці великих масивів даних, у доповненій реальності (технологія введення в поле сприйняття віртуальних елементів), тощо. Тоді старі моделі можуть не витримати сьогоднішніх реалій, і даватимуть збій. У творчості обдарованих особистостей, які займаються моделюванням віртуальної реальності, переважають плюральні репрезентації культурних цінностей. Це пов’язано з тим, що ними спочатку створюються культурні продукти, і лише згодом виявляються наслідки їх впливу на індивіда і на суспільство. У віртуальних модельєрів виявляється переважно постмодерний погляд, множинна, децентрована, й досить хаотична конструкція суб’єктивності.

Визначені в досліджені репрезентації культурних цінностей обдарованої особистості спрямовують науковців на поглиблення уявлення про самоідентифікацію людини в культурно-мистецькій діяльності.

Література

1.Гардинер Г. Множинні інтелекти. Теорія у практиці: Хрестоматія / пер. с англ. Д. Купко, Р. Свято. Київ : Мегатайп, 2004. 288 с.

2.Гірц К. Інтерпретація Культур : Вибрані есе / пер. з англ. Київ : Дух і Літера, 2001. 542 с.

3.Пиаже Ж. Психология интеллекта / Избранные психологические труды / пер. с англ. и фр. и вступ. статья В.А. Лекторского, В.Н. Садовского, Э.Т. Юдина. Москва : Международная педагогическая академия,

1994. 680 с.

4.Сучасні європейські культурно-історичні цінності в контексті викликів глобалізації: монографія / кер. автор. колективу і науковий редактор д.і.н., професор А. І. Кудряченко, ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України». К. : Фенікс, 2014. 444 с.

20