Тези_Cимпозіум_ред

УДК 7.01:008

К90

Культурні та мистецькі студії ХХІ століття: науково-практичне партнерство:

матеріали міжнародного симпозіуму, 6 червня. 2019 р. М-во культ. України; Нац. акад. кер. кадрів культ. і мистец. Київ: НАКККіМ, 2019. 403 с.

Збірник матеріалів присвячено актуальним питанням гуманітарних наук, експертної діяльності в галузі культури і мистецтва, соціокомунікаційним процесам в інформаційній, бібліотечній й документознавчій справі, традиціям та сучасним напрямам сценічного й аудіовізуального, а також музичного мистецтва. До того ж, висвітлено теоретико-практичний міжкультурний потенціал соціокультурної послуги, практики дизайну і реклами, проаналізовано стан, проблеми і перспективи хореографічної культури у державотворчому процесі.

Рекомендовано науковим співробітникам, працівникам бібліотек, викладачам і студентам вищих навчальних закладів та широкому колу читачів.

Редакційна колегія:

Чернець В. Г., ректор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, доктор філософії, професор, заслужений працівник освіти України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, академік Академії наук вищої освіти України, член Національної спілки журналістів України (голова)

Іванов С. В., перший проректор з науково-педагогічної роботи Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, доктор хімічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки та Республіканської премії ім. М. Островського в галузі науки і техніки

Литвин С. Х., проректор з наукової роботи та міжнародних зв'язків Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, доктор історичних наук, професор

Дичковський С. І., директор Інституту практичної культурології та арт-менеджменту Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, кандидат педагогічних наук, доцент

Копієвська О. Р., завідувач кафедри арт-менеджменту та івент-технологій Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв, доктор культурології, професор

Рекомендовано до друку Вченою радою Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

(протокол № 11 від 28 травня 2019 року)

Позиція авторів може не збігатися із позицією редакційної колегії збірника. Автори несуть повну відповідальність за викладений матеріал.

© Автори матеріалів, 2019 © НАКККіМ, 2019

2

КУЛЬТУРОЛОГІЯ

Адамовська Маріанна,

голова ПЦК «Туристичне обслуговування» КЗВО КОР «Академія мистецтв»

ТУРИСТИЧНІ ГЕТЕРОТОПІЇ

У ХХІ ст. майбутнє світової цивілізації безпосередньо залежить від вектору культурних трансформацій, що актуалізує осмислення ролі і значення туризму, як глобального соціокультурного феномену. Будучи потужним інструментом поширення культурних інновацій у світі, туризм формує величезний сектор світової економіки, обсяги якого щороку збільшуються. Так інтенсивне зростання глобальних туристичних потоків за останні десятиліття перевищує всі прогнози, а темпи росту туристичної галузі в деяких країнах стають вищі за промислове виробництво і мають екологічні та економічні переваги. У свою чергу, все це обумовлює інвестиційну привабливість туристичного сектора, появу різноманітних інноваційних проектів.

Світовою тенденцією є впровадження таких інвестиційних проектів як творення просторових туристичних гетеротопій, сутнісна особливість яких - наявність багатошарового простору, що поєднує у собі кілька інших культурних просторів одночасно. Наприклад, Кастлефілд - старовинний район Манчестера у центральній частині міста - є репрезентантом туристичної гетеротопії, об’єктом різних туристичних практик. В історичних будівлях колишніх заводів розміщуються музеї, галереї, бари, клуби, демонструються нові колекції відомих дизайнерів моди, проводяться рок-концерти, танцювальні та інші шоу-програм, які відвідують і туристи. Ще один тип індустріальної туристичної гетеротопії дозволяє створити реструктуризація власне виробничого процесу у поєднанні з будівництвом ультрасучасних підприємств. Прикладом може бути новий футуристичний завод BMW у Лейпцигу, побудований як «дизайнерський» промисловий об’єкт відкритий для туристів, а також «Скляна мануфактура» компанії Volkswagen, яку відвідують, як й інші локації цієї гетеротопії, чисельні потоки туристів. Такі індустріальні туристичні практики знайомлять туристів з індустріальною спадщиною, задовольняють їх потреби у дослідженні інженерних споруд виробничого чи спеціального призначення, освоєнні занедбаних промислових територій задля отримання психологічного, естетичного задоволення в межах «urban exploration» (різновиду туристичної практики поширеної серед молоді як молодіжної субкультури). Практики індустріального та гастрономічного туризму, поєднуючи виробничий, гастрономічний, розважальний і туристичний простір відкривають перспективи подальшого розвитку гетеротопних туристичних просторів. Так, на території колишньої пивоварні компанії «Хейнекен Інтернейшнл» в Амстердамі, закритої у 1988р., розміщений інтерактивний музей Heineken Experience, що став однією з головних туристичних дестинацій Амстердаму. Ще одним успішним «прикладом виробництва» гетеротопного туристичного простору є проект Guinness Storehouse у Дубліні (Ірландія), удостоєний премією World Travel Awards як «Краща пам’ятка Європи 2015року». Потужний потенціал для створення індустріальних туристичних гетеротопій мають промислові регіони і нашої країни. Так індустріальна спадщина Кривого Рогу має велику ресурсну базу [3, 231-234], що представлена залишками (понад 800) виробничих об’єктів, залізниць, гідротехнічних споруд, мостів, фрагменти древніх гірничопромислових ландшафтів, залишки робітничих селищ та кладовищ тощо. Привабливими для туристів-індустріалів стали міста Дніпро та Запоріжжя, які активно розвивають напрям індустріального туризму. Індустріальний та гастрономічний туризму представлено на території південного та західного регіону України виробничими потужностями різних торгівельних марок, наприклад, «Шабо», «Чизай» тощо. Так поєднання історичного локалу і сучасного промислово-виробничого, архітектурно-музейного комплексу, дегустаційного «Центру культури вина «Шабо» дає підстави говорити про гетеротопний ено-туристичний простір.

Унікальною вітчизняною туристичною гетеротопією є відчужена територія Чорнобильської зони, частина простору якої використовується як туристичний об’єкт, який користується великою популярністю серед іноземних туристів. Отже, зростання глобальної туристичної активності й попит на нетрадиційність і маргінальність, епатаж та ексцентричність, ризик і небезпеку свідчить не лише про підвищення значення туризму в житті людини, а й про формування нових цінностей, потреб та інтересів, моделей поведінки споживачів туристичних послуг, адекватних новій цифровій епосі. Для сучасного туриста основним є не сам продукт, а відчуття і враження у процесі його споживання. [1,12] При цьому у такого туриста змінюються класичні цінності та потреби споживання, і традиційні норми поведінки. Відповідно до таких нових потреб вибагливих туристів-споживачів активно з’являються нові форми туризму, розвиваються інноваційні продукти і послуги, а також способи їх споживання. Одним із головних трендів сучасного туризму стає задоволення індивідуальних потреб споживачів, їх бажань вийти поза межі звичного, рутинного існування й отримати новий чуттєвоемоціональний досвід [2,15] шляхом глибокого занурення в атмосферу нової реальності, що

3

обумовлює появу чисельних креативних туристичних практик. Крім того, серед позитивних тенденції розвитку вітчизняного туризму можна виокремити: 1) зростання туристичних потоків, 2) збільшення частки іноземних туристів, 3) зміну свідомості всіх учасників туристичної сфери, 4) регіональний розвиток туристських локацій та гетеротопій, активних ініціатив і проектів у регіонах. Ці останні є потужним механізмом внутрішньої і зовнішньої культурної політики, дієвим інструментом пізнання національної культури і природи, розширення світогляду та культурно-естетичних уподобань, розвитку патріотичного виховання і креативного культуротворчого потенціалу, а також потужним і цивілізованим чинником економічного розвитку. А це, у свою чергу, вимагає кваліфікованої державної підтримки та компетентного регулювання туристичної сфери, спрямованих на формування туристичної інфраструктури та індустрії у відповідності до тенденцій і запитів сучасності. Важливим тут є впровадження новітніх технологій, таких як: електронні інформаційні системи, інтерактивні карти, Q-коди, технології віртуальної реальності тощо.

Літератур:

1.Божко Л. Д. Віртуальна культура в епоху постмодерну: туристські практики. Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2016. № 4. С. 11-15.

2.Мошняга Е. В. Развитие туризма в эпоху постмодернизма. Вестник РМАТ. №2. 2014. С. 15–20.

3.Пацюк В. С. Індустріальний туризм як інструмент формування туристичної привабливості промислових регіонів (на прикладі Кривого Рогу). Економічна та соціальна географія. 2014. Вип. 2 (70). С. 231-234.

Антонова Олександра,

студентка Інститут практичної культурології та арт-менеджменту НАКККІМ

КНИЖКОВІ ВИСТАВКИ І ЯРМАРКИ ЯК ЕЛЕМЕНТ КНИЖКОВОЇ КУЛЬТУРИ

Сучасний світ багатий своєю культурою, яка відіграє у розвитку суспільства велику роль. Культурні індустрії охоплюють такі види діяльності як: книги та преса, реклама, дизайн, музика, мода , туризм, спорт та інші. Книга є впливовим аспектом розвитку культури соціума.

Сьогодні книжкова культура — це "рівень, досягнутий книжковою справою в поєднанні з історично сформованими традиціями і реаліями ставлення народу до книги (і друку в цілому) в конкретній країні (чи регіоні) на певному щаблі розвитку суспільства. По суті, книжкова культура є показником рівня технологічного розвитку держави та свідчить про інтелектуальний потенціал населення, в тому числі на окремих територіях його проживання" [1, 2]. На розвиток цієї галузі впливають міжнародні книжкові виставки, які мають на меті: презентацію досягнення книжкової культури, ознайомлення з книжковими новинками та авторами сучасності. Такі виставки проводяться в багатьох країнах світу, серед найбільш визначних є Лондонський міжнародний нижковий ярмарок, Книжковий ярмарок у Франкфурті, Міжнародна виставка-ярмарок у Лейпцигу, Женевський міжнародний салон книги та преси. Поміж українських варто відзначити: міжнародний книжковий «Форум видавців у Львові», книжкова виставка-ярмарок «Зелена хвиля» у м. Одеса, міжнародний книжковий ярмарок «МЕДВІН: Книжковий світ», а також міжнародний фестиваль «Книжковий арсенал». Міжнародний фестиваль «Книжковий арсенал» — щорічний книжковий ярмарок, заснований 2011 року Наталією Заболотною, та є найбільшою подією в Україні культурномистецькою та економічною. Щороку понад 150 українських видавництв презентують свої видання. Гостями міжнародної програми фестивалю від його започаткування стали майже 500 відомих міжнародних авторів з понад 50 країн: Ульф Старк, Ен Еплбаум, Карл Шльогель, Девід Саттер, Джонатан Коу, Джозеф Макерлой, Аскольд Мельничук та багато інших. Міжнародний фестиваль «Книжковий арсенал» — інтелектуальна подія країни, де розвиваються і взаємодіють книжкова, літературна, мистецька сцени, втілюються спільні якісні, актуальні й інноваційні проекти. Щороку у програмі фестивалю порушуються і осмислюються вагомі питання буття людини, а також суспільства і культури, спонукаючи до проактивної позиції учасників і відвідувачів [2]. Книжковий Арсенал має на меті : стимулювати якісний розвиток і взаємодію книжкової, літературної, мистецької сцен; проблематизувати і осмислювати вагомі питання людини, суспільства і культури; створювати дружній простір репрезентації книги в усіх її проявах; інтегрувати українську і міжнародну книжкову та літературну спільноти.

Література:

1.Грипич С. Книжкова культура як складова сучасної духовної культури // Вісник Книжкової палати. 2012. № 1. С. 1-4.

2.Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» [Електронний ресурс]//Веб-сайт Мистецького арсеналу– Режим доступу: https://artarsenal.in.ua/uk/knyzhkovyj-arsenal/

4

Атаманенко Олександра,

студентка магістратури кафедри івент-менеджменту та індустрії дозвілля Київського національного університету культури і мистецтв

КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКА ОСВІТА ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

Через культуру і мистецтво особистість проектує своє буття, а в загальному значенні і буття всього світу. Саме культура і мистецтво наповнює суспільство пошуком найкращих критеріїв життя та трансформується в теоретичну, духовну та практичну діяльність людини. Тому пріоритетним напрямком нашої держави є культурно-мистецьке середовище, яке на пряму впливає на політику держави.

На сьогодні в Україні немає пропорційності між розвитком технічним і моральним і це стає актуальною проблемою. Особистість здобуває освіту, яка не базується на культурі, духовних цінностях та культурних надбаннях. Але всі ми знаємо, що лише через культуру і мистецтво можливе перевтілення особистості в людину з духовними і матеріальними цінностями, які базуються на принципах моралі та справедливості. Отже, якщо ми орієнтуємося на майбутнє нашої країни , в якої кожний громадянин суспільства несе особисту відповідальність за свої вчинки, діяльність, життя потрібно створити всі необхідні умови для розвитку культури і мистецтва. Культурно-мистецька освіта сьогодні э активно обговорюваним об’єктом як науковців, так і практиків. Так, вітчизняна дослідниця Ольга Копієвська наголошує, що на проблемних питаннях, які існують у культурномистецькій освіті. Дослідниця зазначає на потребі ретельного вивчення даного питання та вирішення їх як з урахуванням вітчизняних традицій, так і застосуванням кращих світових здобутків [1, 375]. Необхідність мистецтва відчувають всі, тому що саме воно дає можливість людині через мистецтво проживати ще одне життя, не матеріальне, а духовне. І всім відомо, що духовне життя набагато важливіше матеріального, воно розвиває особистість і формує світогляд. Отже політика нашої держави взяла напрямок на реформи в мистецькій освіті, особливу увагу котрої, направлено саме на початкову мистецьку освіту. Саме дітям потрібно прищепити справжні моральні якості, які навчать їх самоповазі, толерантності, які стануть носіями не тільки наших культурних цінностей а й інших культур. Згідно Конституції України, основними завданнями позашкільної освіти є: виховати громадянина України; вільно розвинути особистість та сформувати її соціально-громадський досвід; виховати повагу до прав і свобод кожної людини та відповідальності за свої дії. З 2000 року – введено в дію Закон України «Про позашкільну освіту», що музичні, художні, хореографічні школи, школи мистецтв законодавчо входять до системи позашкільної освіти [2]. Також Міністерством культури розроблено мінімальні стандарти забезпечення послугами мистецької освіти та Концепцію сучасної мистецької школи. Тому можна визнати, що державна культурна політика дійсно звернула свою увагу на реформи в культурно-мистецькій освіті. І ці досягнення дійсно є значними і перспективними для початкових культурно-мистецьких закладів [3]. До питань реформ були долучені керівники та педагогічні працівники мистецьких шкіл та громадськість, які також вносили свої пропозиції і їх було внесено до Концепції сучасної мистецької школи. Також на разі створена Рада з питань культурно-мистецької освіти, в яку входять професійні, спрямовані на результат люди, для створення єдиного культурного поля використовуючи не тільки наш українській досвід в цій сфері, а й аналізуючи і використовуючи досвід інших держав. На рівні державної підтримки відбувається професійна підготовка і перепідготовка фахівців початкової культурно-мистецької освіти щоб надавати дітям якісне естетичне виховання, використовуючи методи культурології, соціології та динаміки культурно-естетичного процесу становлення особистості. Культуротворчий державний напрямок базується на філософських, етичних та соціальних принципах, які повністю задовольняють естетичні потреби дитячої особистості. Тому згідно Концепції сучасної мистецької освіти – сучасна мистецька школа повинна стати середовищем для розвитку вільної творчої особистості, гарантувати право на розвиток талантів та відродження національної свідомості митця і суспільства загалом. Найважливіша місія сучасної мистецької освіти – виявляти, плекати й розвивати здатність до творчості в кожного, хто виявив здібності та бажання навчатися мистецтву.

Література

1.Копієвська О. Р. Трансформаційні процеси в культурних практиках України: глобальний, глокальний контекст та локальні особливості (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) : дис. … д-ра культурології : 26.00.06. Київ, 2018. 487 с.

2.Міжнародна наукова конференція «Культурно-мистецька освіта на сучасному етапі: прагнення, виклики, перспективи». Матеріали. 03.01.2018,http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=245321169&cat_ id=244931901

3.Наказ Міністерства культури України від 20.12. 2017 року № 1433 Концепція сучасної мистецької школи. Початкова мистецька освіта: традиції та підґрунтя.

5

Бєлофастова Таїсія,

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри реклами та зв’язків з громадськістю Київського університету імені Бориса Грінченка

АКТУАЛІЗАЦІЯ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ У ФОРМУВАННІ БРЕНДУ МІСТА

Останні роки актуалізуються процеси брендування міст. Кожний шукає свою нішу, шляхи, щоб стати пізнаваним. Великим містам значно легше стати брендом, оскільки можна задіяти великий арсенал ресурсів. Однак це не означає, що у невеликих міст не має шансів перетворитися у бренд. Як стверджують фахівці брендингу, бренд міста створюють самі мешканці. «Бренд культурного міста», на наш погляд, є досить перспективним, і культура міста в даному разі автоматично стає складовою. Культурні мешканці створюють відповідну атмосферу. Заклади культури, музеї зокрема, формують культуру мешканців.

Не заглиблюючись у семантику поняття «бренд», історичні аспекти його виникнення і наповнення науковим та практичним змістом, зазначимо, що даний термін відображає уявлення суспільства (споживача) про певну субстанцію (маємо на увазі тут або товар, або послугу, організацію, або місто тощо). Останнім часом все більшу зацікавленість чиновників викликає поняття бренд міста, посилюється бажання його створювати або покращувати. Отже, посилюється увага до брендингу територій.

Поняття бренду міста несе в собі процес побудови певних асоціацій, які виникають у свідомості людини при його згадуванні. При назві міста, ми перераховуємо те, з чим пов’язуємо його. І цей перелік іноді не обмежується однією-двома позиціями. У зв’язку з цим, експерт з брендингу територій, власник агентства «Consulting», яке спеціалізується на розробці брендингових стратегій для міст, територій, держав Жозе Торрес, наголошує, що бренд – це не логотип, а логотип – це ще не бренд. Згадаємо логотип Києва. На давньому – було зображення гілки квітучого каштану. Чи то зміна ідеології, чи то причина, що каштани київські вироджуються через екологічні проблеми міста, починаючи з 2011 р. розпочато проведення всіляких конкурсів на створення нового логотипу і бренд-концепції міста (Київ – місто, де все починається). Остаточного варіанту, який би влаштував громадськість, немає. А чи потрібно стільки уваги приділяти логотипу? Питання виникають і щодо бренд-концепції Києва, яка пов’язується з брендинговою стратегією, а вона орієнтується на певну цільову аудиторію. Тож потрібно дати відповідь на запитання: це іноземні інвестори, туристи чи таланти? Тому і місто має просуватися за відповідним вектором, а відтак його бренд спрямовується або на привабливість для інвесторів, або цікавість у туристів, або як площина для реалізації ініціатив і талантів. Доцільно згадати визначення бренду Франца-Рудольфа Еша: «… це образні уявлення, збережені в пам’яті зацікавлених груп, які виконують функції ідентифікації й визначають поведінку споживачів при виборі продуктів і послуг». 1 На нашу думку, таке тлумачення пояснює близькість поняття бренд і культура, оскільки культура є носієм історичної пам’яті, ретранслює, зберігає [3].

З початку 2000 років актуалізується процес залучення потенціалу культури до процесу формування бренду. Ставки робляться на креативні галузі, такі, як дизайн, реклама, театр, музеї, розваги, кіновиробництво тощо. Так, Кейт Дінні, експерт з брендингу територій, директор Центру брендингу міст і засновник консалтингової компанії «Brand Horizons», аналізуючи найкращі бренди міст, одну з глав присвятив Гонконгу, який поєднує в брендинговій стратегії історичне минуле і сучасність, що спрямована на майбутнє. Так, дещо дивно звучить, але адміністрація міста активно працює над підтримкою його актуальності. Нові погляди на бренд Гонконгу формуються на перспективу 15 років: у 2006 році громадськість бачила його майбутнє у культурній спадщині та навколишньому середовищі, природних ресурсах. Як свідчить час, перспективні уявлення цілком втілилися у практичну реалізацію[1]. Відзначимо, що процес брендування розпочався в Україні з великих міст. Про це свідчать конкурси, які були оголошені на загал і отримали широку інформаційну підтримку. У 2014 році 26 міст зробили заявку на участь у Канадському проекті ПРОМІС. Канадськими і вітчизняними експертами були проведені зустрічі, консультації з питань брендування міста. В результаті було відібрано 16 міст. Це Київ, Одеса, Кривий ріг, Львів, Хмельницький, Вінниця, Павлоград (Дніпропетровської області) та інші. Вже є офіційно прийняті.Чи орієнтуються бренди українських міст на культурні об’єкти? Все частіше піднімаються і в пресі, і в громадських колах проблеми руйнування, знищення, втрати, приватизації для переорієнтації функціонального призначення (останнє торкається архітектурних споруд) історичного середовища, нерухомої спадщини України. Ще у 2014 р. Віце-президент Національної спілки архітекторів України оприлюднює проект Соціальної програми збереження культурної спадщини України, в якій зазначено,

1 Директор Інституту дослідження брендів і комунікацій (Німеччина), професор кафедри маркетингу Університету м. Гіссен (Німеччина).

6

щороку Україна втрачає більше 100 об’єктів культурної спадщини, яка «перебуває за межами економічного життя» і потребує соціального захисту. У зв’язку з цим, її права повинні враховуватись в соціальних програмах так само, як соціально незахищених верств населення – людей з особливими потребами, дітей та людей літнього віку. «Немає більш безправних об’єктів в оточенні людини, ніж об’єкти культурної спадщини» [2]. На жаль, такі факти і аргументовані міркування вітчизняних фахівців свідчать про те, що брендинг українських міст, хоча і орієнтується частково на залучення культурних об’єктів, однак втрачає при недбалому ставленні до культури. Нещодавно «зачепив» меседж на одному з телеканалів: «столиця втрачає історичне обличчя». Причини: новобудови в історичних районах Києва, пожежі, приватизація архітектурних пам’яток. З цих причин і Андріївський узвіз, як культурно-історичний осередок, на жаль, також зазнав змін. У 2018 р. Київська міська рада затвердила міську цільову програму «Охорона та збереження культурної спадщини Києва на 2019-2021 рр.», де визначені об’єкти культури для особливої уваги, фінансово підтримані, однак таку програму доцільно було б впроваджувати значно раніше. Для розробки бренду потрібно долучати фахівців, які спрямують свою роботу на формування іміджу міста. Так, при розробці бренду Вінниці була створена робоча група експертів. До її складу ввійшли представники місцевої влади, історики, архітектори, ректори вищих навчальних закладів, архітектори, бізнесмени. Як бачимо, фахівців сфери культури обійшли увагою, хоча саме вони формують культуру міста, яка є потужною складовою будь-якого бренду. Отже, підсумовуючи, зазначимо, що подальшої розробки потребує визначення поняття «бренд міста». Просування бренду – це створення бажаної репутації. Як результат це призводить до розширення інвестицій, активізації туризму, посиленню почуття гордості за рідне місто, посилення згуртованості громади, розвитку креативних тенденцій. В результаті – виділити місто серед інших. Актуалізується питання культури міста, виявлення її потенціалу в іміджевих технологіях міста, спрямованих на його брендування. Культурно-історичні пам’ятки – це ресурс, який вже є, тому для вітчизняних практик брендування важливо їх зберегти через документаційну, юридичну та економічну підтримку.

Література

1.Динни Кейт. Брендинг городов: лучшие мировые практики. М.: Village. 271 с.

2.Олійник Олена. Соціальна програма збереження культурної спадщини України. Електронний ресурс: https://blog.liga.net/user/ooliynyk/article/15000

3.Франц-Рудольф Эш. Оценка современных условий управления брендами. Учет рыночных условий: обесценение продуктов и брендов // Бренд-менеджмент. 2008. № 4.

Бойко Ольга,

доктор філософських наук, професор кафедри психології, політології та соціокультурних технологій Сумського державного університету

КУЛЬТУРНІ ПРАКТИКИ ЯК ЧИННИК ЗРОСТАННЯ РЕГІОНІВ

Перехід до інформаційного суспільства актуалізує пошуки засобів та технологій, що забезпечують орієнтацію людини в сучасному світі. Сучасний культурологічний дискурс характеризується не тільки різноманітними направленнями в дослідженні культури, а й ростом прикладних векторів її інтерпретації та аналізу. І дійсно, дослідження показують, що культура у вигляді ціннісних установок, переконань здійснює значний вплив на соціально-економічний розвиток країн. В епоху глобалізації культура стає «рятівним кругом», який здатний вивести суспільство з економічного та соціального застою [4].

Слід зазначити, також, що культура є не тільки імпульсом для соціально-економічних процесів, а й ресурсом для розвитку міст та регіонів. Невипадково в останні роки з’явилися нові поняття, які увібрали в себе тенденції сучасності: «культурний капітал», «культурні індустрії» «креативні індустрії», «творчий кластер», «культурні практики» тощо. Так, під поняттям «культурний капітал», який вперше застосував П. Бурдьє, розуміється певне знання, що дозволяє розуміти та оцінювати різні типи культурних відносин та культурних продуктів [1]. Цей вид капіталу є важливою складовою символічного капіталу. Відповідно ідеям П’єра Бурдьє, концепція символічного капіталу допомагає розкрити сутність конструювання та підтримки дистанції у просторі, які механізми його організації та структурування. Тим самим, культура стала розумітися як фактор перетворення територій, а засобом, і в свою чергу, технологією такого перетворення є культурні практики.

Культурні практики реалізуються через різні види діяльності та взаємодії людей, при цьому в культурній практиці реалізується творчий потенціал учасників. Отже, культурні практики – це і є реалізація культури в її безпосередніх діях. Культурні практики, на відміну від духовних практик, як правило, сумісні та інституціалізовані. Культурні практики – це стійкі форми взаємодії людей, які дозволяють виробляти,

7

зберігати та передавати культурні коди певних спільнот. Культурні практики включають процеси, які пов’язані зі створенням та реалізацією різних культурних явищ, форм, текстів - від художніх творів і об’єктів культурної спадщини до свят та творчих кластерів. Різноманіття культурних практик, що втілюють цінності тієї чи іншої спільноти, підтверджується складною будовою культури, яка задає і специфіку їх структурування. Так, можна виділити культурні практики в залежності від особливостей інститутів, галузей сфери культури (театральні, виставкові), регіонів (сільські, міські) або соціальних груп (молодіжні, дитячі), що виконують певні функції (просвітницькі, творчі) тощо. Культурні практики відіграють важливу роль в різних сферах суспільства – політиці, економіці, освіті. Також завдяки комунікативному підходу, можна розглянути роль культурних практик у русі смислів у часі та просторі. Відповідно постмодерністським теоріям, де культура розглядається як ланцюг комунікацій, наприклад у працях Умберто Еко [5], культурні практики виступають як комунікативні процеси – діяльність, взаємодія, активність з боку комунікаторів, що дозволяє культурі бути динамічною. Так, сам по собі текст культури (пам'ятник, міф та ін.) без людини та комунікації нічого не означає, але коли він включений в процес взаємодії, передачі смислів, то стає частиною досвіду і «переживання» знакової події. Іншими словами, культурні практики (екскурсія по місту, проведення фестивалю, реалізація музейного проекту тощо) генерують смисли, в тому числі і територіальні, такі які пов’язані з уявленнями про ту чи іншу місцевості.

Крім того, сама логіка пізнання культурних практик як джерела символічного виробництва територіальних смислів передбачає конструктивістську позицію, коли культурні форми для нас не задані спочатку, а є варіативними і залежать від впливу соціальних структур. Виходячи з цього, культура являє собою певний конструкт, а культурні практики - механізм створення даного конструкту, що трансформує культуру та детермінує знакову реальність. До того ж культурні практики в даному випадку розглядаються як ресурс для конструювання символічного статусу місця, як джерело створення вражень від території, її емоційного сприйняття і оцінки значущості, що безпосередньо пов’язано з символічним капіталом місця.

Отже, крім впливу різних факторів, економічних, політичних, соціальних, природних тощо, досить важливу роль набувають культурні практики, тому що саме вони безпосередньо включені у символічне виробництво і тим самим здатні впливати на формування територіального образу, на представлення та сприйняття міста в очах людей. Це пов’язано з природою людини, яку Е. Кассирер визначив як «animal symbolicum» [4, 472], якій притаманне безкінечне виробництво та споживання знаків, знакових засобів та смислів. Така властивість людини проявляється саме у культурних практиках, які пов’язані з творчою, інноваційною діяльністю, з утворенням символів, подій, образів, які передають певну інформацію про територію: від дизайну зовнішнього середовища до розробки унікальних культурних продуктів, площадок. Досить часто вони призвані надати друге дихання забутим територіям. Так, наприклад, м. Тростянець перетворилося на бренд Сумської області та став відомим місцем в Україні та поза її межами завдяки історично-архітектурній пам’ятки Круглий двір, де почали проводити різноманітні фестивалі – «Подорож скрізь століття», «Схід-рок», «Чайковський-фест». Крім відтворення культурних символів, культурні практики пов’язані також з підтримкою колективної пам’яті. Наприклад, екскурсійні, дозвіллєві, виставкові програми, які актуалізують елементи культурного надбання та спадщини території, тим самим сприяють становленню та визнанню регіонів та міст. Наприклад, у с. Нова Слобода Путивльського району Сумської області, де відкрито музей горюнської культури, який став першим етнографічним у Східній Україні, відбуваються не просто екскурсії, а знайомство з побутом родини саме на горюнській мові, з піснями етногрупи "Горюни" та знайомство зі стравами національної кухні. Отже через такі культурні практики Сумщина стане одним із найпривабливіших культурних і туристичних об’єктів. Враховуючи те, що культурні практики крім дозвільно-рекреаційної складової реалізують програми на відновлення та визнання регіонів та міст, підтримки колективної пам’яті, збереження культурної спадщини, формування територіального образу, бренду, підкреслюють винятковість міста, потребують допомоги медаікомунікацій. Так, фестивалі подієвого характеру, виставка художника, полотна якого відображають неповторну красу регіону будуть відомі більшому загалу саме через застосування телебачення, радіо, соціальних мереж тощо. Такі культурні практики генерують внутрішній символічний капітал [2, 235] через підвищення значимості певних елементів території, підтримуючи колективну пам’ять та укріплюючи ідентичність міста, породжують виробництво і споживання знаків та смислів, що сприяють формуванню відомостей про певну територію.

Література

1.Бурдьё, П. Формы капитала // Экономическая социология, 2002. Т. 3. - № 5. - С. 60-74.

2.Бурдье, П. Практический смысл. Санкт­Петербург : Алетейя ; Москва : Ин­т эксперимент. социологии, 2001.

562 с.

3.Кассирер, Э. Избранное. Опыт о человеке. Москва : Гардарика, 1998. – 779 с.

4.Лэндри, Ч. Развитие городов через культуру : [Электронный ресурс]. http://www.cultura.kh.ua/images/ stories/document/ invest/_.pdf

5.Эко, У. Отсутствующая структура: Введение в семиологию. Санкт­Петербург : Symposium, 2004. 338 с.

8

Бондаренко Валентина,

студентка магістратури кафедри арт-менеджменту та івент-технологій Інституту практичної культурології та арт-менеджменту НАКККіМ

ЕКОТУРИЗМ ЯК ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ

Створення умов для творчого розвитку особистості, гарантованих міжнародними правовими документами та законодавством України, зокрема, Законом «Про культуру», вимагає розвитку великої кількості закладів культури, незалежно від їх форми власності, виду залучених коштів, різноманітності цілей та завдань діяльності. Якість культурних послуг забезпечується, серед іншого, конкурентною боротьбою закладів культури різного профілю [1].

Конкурентоспроможність державних закладів культури завжди стояла гострою проблемою, першочерговою причиною якої стало низьке фінансування з боку державних органів. Тому були впровадженні реформи системи управління державними закладами культури, які несли в собі децентралізацію управління, а згодом, передачу державних закладів культури у комунальну власність. Звісно, що проблема фінансування так і не вирішилася, саме тому найкращий спосіб покращити стан таких закладів є впровадження ними платних послуг. Та щоб отримати реальний результат від наданих послуг, потрібно визначити попит населення на дану послугу. В епоху глобалізації, створення різноманітних видів засобів масової інформації та машинізації всіх можливих ресурсів, вже частішими стають випадки депресії і ми все більше звертаємо увагу на втомленість.

З одного боку, завдяки техніці люди виявляються здатними «моделювати планету відповідно до своїх пристрастей», кожного разу генеруючи «план» протистояння речам навколишнього світу. Але виключно вірою в техніку жити не можна – життя стає беззмістовним і порожнім. Людині треба побоюватися того, що вона «загубиться» в техніці, забуде про себе [2]. Тому одним із найкращих способів відпочити від технічного благоустрою є відмова від них на деякий час та організація подорожі, у якій подібним речам немає місця. Сьогодні в багатьох економічно розвинутих країнах приділяється усе більша увага екологічному туризму. Це не випадково, оскільки екотуризм, як не який інший вид туризму несе в собі великий екопросвітницький і рекреаційний потенціал. Екотуризм набув поширення насамперед в Європі, і в Україні зокрема, спрямований на відвідування, поряд із малозміненими людською діяльністю природними територіями, і об'єктів традиційної місцевої культури. У зв'язку із зосередженням уваги на організації відпочинку насамперед у сільській місцевості, цей напрямок екологічного туризму у нас часто називають сільським. Цей напрямок розвитку екотуризму є найбільш перспективним, з огляду на стрімке скорочення кількості малозмінених природних ландшафтів, у тому числі і в Україні [3].

Отже, ми розуміємо, що екотуризм не потребує великих затрат та особливої підготовки. Тому організовуючи таку послугу від державних закладів культури стає можливим самозабезпечення та розвиток, що вирішує проблеми фінансування та посилення конкурентоспроможності.

Література

1. Лисакова І. Проблема конкурентоспроможності закладів культури / І. Лисакова, К. Жигалюк // Вісник Інституту розвитку дитини. Сер. : Філософія, педагогіка, психологія. - 2014. - Вип. 35. - С. 93-99.

2.Кисляков В. П. Техніка і суспільство: концепції розвитку та функціонування техніки / В. П. Кисляков, О. М. Дрожанова, О. П. Ступак // Наукові праці [Чорноморського державного університету імені Петра Могили]. Сер. : Соціологія. - 2011. - Т. 156, Вип. 144. - С. 65-69.

3.Сонько С.П. Екологічний туризм в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку / «Фінансово-економічні проблеми інноваційного розвитку». Кол.моногр. Уманський державний педагогічний університет ім.П.Тичини. Умань: «Візаві», 2012.- С.279-281.

9

Булієнко Олександра, магістрант НАКККіМ

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ EVENT-АГЕНСТВ В УКРАЇНІ

Роль послуг в умовах розвитку економіки в ХХІ столітті набула надзвичайно потужних масштабів. В умовах постійного завантаженого ритму життя сучасного суспільства сфера організації дозвілля та інших заходів бізнесового характеру заслуговує окремої уваги. Особливу роль в даній сфері відіграють event – агентства. Організація свят на сьогодні стає галуззю професійної діяльності (eventіндустрії) зі своїми спеціалістами (event – менеджерами або eventагентствами), які пропонують широкий асортимент «святкових послуг» [9]. В Україні event-ринок почав розвиватися 15 років тому, після 2005 року. Експерти ринку сферу організації заходів в Україні називають надзвичайно перспективною, але існують основні наступні проблеми: відсутність на ринку майданчиків для комунікації агентств (асоціації, галузевого співтовариства і т.д.); неготовність українських клієнтів до креативних рішень; брак кваліфікованих кадрів на ринку [4]. Великим плюсом для event-індустрії України стало проведення Євробачення 2017, що привернуло дуже багато уваги зарубіжних інвесторів. Основні тенденції позитивного розвитку event-ринку в Україні, які вже активно використовуються: збільшення кількості інтернет-ресурсів, друкованих видань, інформації в ЗМІ про event-індустрію; появу безлічі нових незалежних event - агентств; розширення спектра і поліпшення якості послуг, що надаються; прагнення до формування стандартів якості послуг eventіндустрії; орієнтування на тренди: використання VR, штучного інтелекту, змішання оффлайну і онлайну, впровадження імерсивних постановок і інші [5]. Увагу варто приділяти бізнес-заходам. У 2016 році обсяг доходу по організації бізнес заходів оцінили в $ 752 млрд. А в 2023 році очікується зростання аж до $ 1,2 трильйона. Якщо говорити про Україну, то кількість аналогічних заходів зростає дуже швидко. Починаючи від невеликих мітапів всередині компаній, закінчуючи конференціями на кілька тисяч людей [10]. Одним з популярних напрямків event-ринку в Україні є організація весільних святкувань. Весільні агенства надають широкий спектр послуг: підбір місця для проведення свята; допомога з подачею заяви в ЗАГС; організація виїзної церемонії; допомога нареченій з підбором весільного стиліста і вибором весільної сукні; створення концепції весілля; вибір ведучого; підбір та букінг артистів; вибір авто; технічне оснащення; підбір фотографа і відеостудії; створення та дизайн Wedding Book; друк бліц-фото з весілля; розробка прогулянкового маршруту; флористичне та декоративне оформлення весілля; постановка першого танцю, весільної хореографії; вибір весільного торта (з дегустацією), солодких компліментів для гостей; координація роботи кухні та ін. [2]

У той же час, розширення пропонованих послуг передбачає врахування сучасних тенденцій. Можна виділити кілька перспективних напрямків розвитку діяльності весільних агентств: пропозиція та використання весільного відеоальбому (стартап Papermotion); використання весільного робота Анібот, який переміщається на колесах і веде пряму трансляцію найцікавіших подій для гостей, котрі не мають змоги відвідати весілля; пропозиція весільних костюмів для домашніх тварин; залучення до роботи власних авторів весільних текстів; організація допомоги при підборі весільних подарунків для молодят; допомога в організації освідчення, пропозиції руки та серця; аеозйомка за допомогою дрона; особлива увага до меню - весільний тренд 2019 - маленькі тарілки і незвичайне, розроблене закоханими, меню, де особливу увагу варто приділяти весільному торту (зараз популярними стають геометричні форми та архітектурний дизайн торту) [6; 1].

Варто виділити продуктові, маркетингові та освітні напрямки розвитку діяльності весільних агентств. Продуктові: креативний підхід до організації святкування, яке не має аналогів; харизматична особистість event-менеджера, який буде враховувати всі побажання клієнтів; використання нестандартних майданчиків та креативних просторів для святкування. Необхідно робити акцент на весіллі закордоном [7]. Маркетингові: використання «емоційного маркетингу»; адаптація сайтів до їх зручного використання на смартфонах та планшетах, оскільки до 2025 року 85% населення перестане активно користуватися комп’ютерами [8]. Проведення різноманітних акцій: знижки на фотозйомку, знижки на весілля в піст та будні дні, знижки на завчасне замовлення святкування весілля, можливість отримати безкоштовну фотокнигу та ін. [3] Освітні: активна участь event-менеджерів в спеціалізованих event-форумах та спеціалізованих семінарах, курсах; використання досвіду іноземних аналогічних компаній. Українська event-індустрія - це ще молодий, але перспективний ринок. При дотриманні всіх тенденцій розвитку і усунення наявних проблем він може зайняти значущу позицію в ринковій економіці України за досить короткий термін.

Література

1. 15 оригинальных идей в свадебном бизнесе URL: https://www.1000ideas.ru/top_ideas/15-originalnykh- idey-v-svadebnom-biznesa/

10