Креативні індустрії 2016

змогу знизити антропогенне навантаження у зв'язку з додатковим запровадженням в експлуатацію нових будівель у курортних зонах.

Унаслідок обмеженого фінансування програм розвитку туристичних регіонів і невиконання у зв'язку з цим більшості запланованих заходів, було б доцільно продовжити їх дію з розробкою плану додаткових заходів стосовно їх виконання, що було б альтернативою розробки подальших програм з дублюванням відповідних пунктів [9, с. 233].

Отже, трансформаційні процеси, які відбуваються останнім часом у со- ціально-економічній системі України значною мірою торкнулися й однієї з провідних і найбільш динамічних галузей у розвитку світової, зокрема національної економіки – туризму, як такої галузі, що відіграє важливу роль у формуванні валового внутрішнього продукту, у створенні додаткових робочих місць і забезпеченні зайнятості населення, у вирішенні багатьох проблем входження України у світове, і, зокрема, європейське співтовариство.

Тому актуальним як у науково-теоретичному, так і у практичному планах є завдання щодо розробки такої моделі функціонування туристично-рекреаційної галузі, яка оптимізувала би соціально-економічний механізм управління цією сферою економіки, враховувала рівень зростання туристичних потреб населення та дозволила формувати конкурентоспроможний інструментарій реагування на них. Саме розробка такого інструментарію є одним із найважливіших засобів підвищення ефективності управління туристично-рекреаційною галуззю в сучасних умовах і необхідним чинником формування сприятливого інвестиційноконкурентного середовища на ринку рекреаційних послуг в Україні.

Література

1.Бережна І. В. Національні пріоритети та регіональні детермінанти соціаль- но-економічного зростання: [монографія] / І. В. Бережна. – К., 2011. – 640 с.

2.Вельгош Н. З. Обоснование экономической эффективности деятельности курортных предприятий Крыма / Н. З. Вельгош // Экономика и управление. – 2006. –

№2–3. – С. 110–115.

3.Вуйцик О. Вплив рекреаційно-туристичного комплексу на розвиток економіки держави / О. Вуйцик // Вісник Львівського університету. Серія: Міжна-

родні відносини. – 2008. – № 24. – С. 35–42.

4.Шпак О. Л. Регулювання економічного розвитку туристичнорекреаційних комплексів регіонів України: методологія формування, теорія та практика : монографія / Л. О. Шпак. – Черкаси : СУЕМ, 2014. – 323 с.

5.Багрова Л. А. Концепция развития курортно-рекреационного и туристского комплекса Крыма / Л. А. Багрова, И. В. Бережная, Н. Н. Богданов // Труды Крымской академии наук. – 2009. – С. 12–27.

6.Поколодна М. М. Поняття, особливості, класифікація та формування структури і якості туристських послуг на підприємствах розміщення туристського типу / М. М. Поколодна // Проблеми розвитку туризму і готельного господарства: регіональний аспект ; за заг. ред. І. М. Писаревського. – Харків : ХНАМГ, 2009. – С. 6– 33.

22

7.Аметов Р. Социально-экономический механизм развития рекреационной отрасли в регионе / Р. Аметов // Підприємство, господарство і право. – 2012. –

№9. – С. 116–119.

8.Гудзь П. В. Механізм розвитку курортно-рекреаційних територій у сучасних умовах : дис... д-ра екон. наук: 08.10.01 / П. В. Гудзь. – Донецьк, 2008. – 395 с.

9.Кифяк В. Ф. Організація туристичної діяльності в Україні / В. Ф. Кифяк. – Чернівці : Книги ХХІ ст., 2003. – 300 с.

Близнюк Юлія Андріївна,

викладач-методист Комунального вищого навчального закладу «Ніжинське училище культури і мистецтв імені Марії Заньковецької» Чернігівської обласної ради

НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА ЯК ВАЖЛИВИЙ ЕЛЕМЕНТ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ

Неформальна освіта — це здобуття знань, умінь і навичок для задоволення освітніх особистісних потреб, не регламентоване місцем здобуття, терміном і формою навчання, заходами державної атестації.

Основний принцип діяльності освітніх систем розвинених країн – це залучення громадянина до навчання, яке триває постійно, усе життя. Розвиток неперервного навчання разом із формуванням суспільства знань стали одним із соціальних наслідків глобалізації й інформатизації. Освіта більше не може обмежуватися кількома роками чи навіть десятиліттями на початку життя людини, оскільки безперервне оновлення інформації вимагає постійного самовдосконалення та навчання для досягнення життєвого успіху.

Проблематику безперервної освіти можна умовно розділити на дві основні сфери. Перша пов’язана з побудовою системи безперервної освіти як частини соціальної практики (соціально-освітній аспект безперервної освіти), друга – із процесом засвоєння людиною нового життєвого, соціального, професійного досвіду. Саме тому в другій половині 90-х рр. XX ст. у сфері освіти дорослих було проголошено поєднання принципу безперервності освіти із принципом навчання протягом життя і формуванням суспільства знань. Тим самим зроблена спроба закріпити в суспільній свідомості розуміння взаємної відповідальності суспільства, держави й особистості за розвиток освітніх процесів.

Сучасну освіту можна поділити на такі сектори.

Формальна освіта – державна система нижчої, середньої і вищої освіти та підвищення кваліфікації фахівців, що має затверджені програми й терміни навчання. Вона відбувається, зазвичай, у спеціально створених умовах (закладах) і контролюється державою. Навчальні заклади цієї системи надають «освітні кваліфікації» – посвідчення, атестати, сертифікати, дипломи, титули, що засвідчують здобуття певного рівня знань, умінь, навичок, підтверджене оцінкою, що присуджується за загальноприйнятими критеріями.

23

Неформальна освіта – освіта, що необов’язково має організований і систематичний характер, може здійснюватися поза межами організованих освітніх закладів. До сфери неформальної освіти належать індивідуальні заняття під керівництвом тренерів чи репетиторів, тренінги та короткотермінові курси, що мають практичні короткострокові цілі. Неформальна освіта не має вікових, професійних чи інтелектуальних обмежень щодо учасників, нерідко не обмежується часовими рамками. Заклади чи організації, що займаються неформальною освітою, зазвичай, не присуджують кваліфікацій і не провадять формального оцінювання навчальних досягнень учасників. У цьому секторі найчастіше застосовують інноваційні підходи, апробують новаторські методики й технології навчання.

Інформальна освіта – неорганізований, не завжди усвідомлений та цілеспрямований процес, що триває протягом усього життя людини. Фактично це здобуття необхідних знань, умінь, навичок у формі життєвого досвіду.

У Меморандумі неперервної освіти Європейського Союзу (2000) зазначено: «Досі при формуванні політики в галузі освіти було враховано лише формальну освіту, а іншим двом категоріям не надавали практично жодної уваги. Континуум неперервної освіти робить неформальну та формальну освіту рівноправними учасниками процесу навчання».

В Україні існування неформальної освіти охоплює такі галузі: позашкільна освіта; післядипломна освіта й освіта дорослих; громадянська освіта (різнопланова діяльність громадських організацій); шкільне та студентське самоврядування (через можливість набуття управлінських, організаторських, комунікативних та інших умінь); освітні ініціативи, спрямовані на розвиток додаткових умінь і навичок (комп’ютерні та мовні курси, гуртки за інтересами тощо). Останнім часом розпочали роботу кілька університетів третього віку, що надають освітні послуги старшим особам.

Розширення застосування неформальної освіти може бути корисним: а) для суспільства в цілому (сприяння демократизації, розвитку громадянського суспільства, громадської активності та лідерства; вирішення проблеми дозвілля молоді й осіб похилого віку); б) для формальної освіти (можливість гнучко та швидко реагувати на потреби ринку праці та послуг, задовольняючи вимоги учнів, робітників і роботодавців і доповнюючи освітні пропозиції; зростання мотивації учасників навчально-виховного процесу, їх особистісної зацікавленості); в) для учасників (можливість самовдосконалення та виховання самооцінки; розвиток громадянських навичок; виховання почуття причетності, солідарності; оптимальне поєднання свободи та відповідальності; можливість самостійного вибору часу, місця, тривалості навчання).

Загальносвітова тенденція сьогодення – рух до зближення та взаємодоповнення формальної та неформальної освіти замість конкуренції між ними. Неформальна освіта може бути полігоном для випробування методик та інструментів, котрі згодом може взяти на озброєння формалізована освіта. Але не слід забувати, що, на відміну від формальної освіти, неформальна освіта є необов’язковою та добровільною, а значить – не може замінити чи витіснити існуючу освітню інфраструктуру.

24

Потребують системного наукового дослідження механізми взаємодії усіх трьох гілок освіти – формальної, неформальної й інформальної, законодавче врегулювання можливостей ціложиттєвої освіти та навчання в Україні, європейське та міжнародне співробітництво в галузі освіти, обмін досвідом, взаємодія між державними, недержавними та громадськими організаціями, що задіяні в сфері освіти.

Література

1. Бхола Х. С. Перспективы неформального образования / Х. С. Бхола

//Перспективы (ЮНЕСКО). – 1986. – С. 10–12.

2.Болтівець С. І. Андрагогіка як вчення про удосконалення дорослої людини // Післядипломна освіта в Україні. – 2001. – № 1.– С. 47–49.

3.Вершловский С. Г. Образование взрослых: опыт и проблемы / С. Г. Вершловский. – М. : Знание, 2002. – 167 с.

Борисенко Тетяна Вікторівна,

викладач Київського інституту музики імені Р. М. Глієра, здобувач Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

ПЕРПЕТУУМ МОБІЛЕ В РОМАНТИЧНІЙ МУЗИЦІ

Формування музичного жанру перпетуум мобіле (надалі П.М.) збігається із зародженням течії романтизму. У середовищі романтизму відбуваються важливі процеси розвитку культури, світосприйняття, суспільних відносин, що мають відображення в музиці. З`являються нові музичні форми, зокрема романтична мініатюра. Перпетуум мобіле в цей період найчастіше є одним із утілень романтичної мініатюри, хоча існують й інші його форми. Зустрічається у творчості композиторів (Ш. В. Алькан, К. М. Вебер, Ц. Кюї, Ф. Мендельсон, О. Новачек, Н. Паганіні,Ф. Ріс, Б. Сметана, Ф. Шопен, Ф. Шуберт, Р. Шуман, М. РимськийКорсаков та ін.). Утілення феномену П.М. в музиці в епоху романтизму є досить різноманітним, залежно від авторського бачення композитора. Саме тому дослідження зразків П.М., які були створені композиторами-романтиками, дає можливість розглянути цілу епоху під певним кутом зору. Завдання нашого дослідження – за допомогою порівняльного аналізу зразків жанру П.М. у творчості різних композиторів дослідити спільне та відмінне серед зразків жанру П.М. у романтиків, створити умовну класифікацію утілень П.М., тим самим уточнити уявлення про вічний рух у музичній культурі ХІХ ст. Об’єктом дослідження є музичні твори композиторів-романтиків, написані в жанрі П.М.

У «Музичній енциклопедії» зазначено, що поняття «П.М.» ввійшло в ужиток в ХІХ ст. До цього явища відносять інструментальні п`єси віртуозного характеру, мелодія яких розгортається в безперервному русі однаковими дрібними три-

25

валостями. Відштовхуючись від такого визначення, можемо відмітити, що воно є занадто вузьким, таким що не в повній мірі окреслює характер цього явища. Однакові дрібні тривалості, які саме передають відчуття безперервного руху, можуть бути не тільки в мелодії, а й в акомпанементі. Можуть об`єднуватися з іншими жанрами чи їх ознаками, що свідчить про узагальнюючі функції жанру.

Серед музичних витоків цього феномену: органна токата, жанрово-побутова, танцювальна музика, музика зображувального, ілюстративного спрямування. До цього напряму можна віднести п`єсу «Бджілка» для скрипки та фортепіано Ф. Шуберта, «Політ джмеля» з «Казки про царя Салтана» М. РимськогоКорсакова й ін.

Твір Мото перпетуо для скрипки з оркестром ор. 11 №6 Н. Паганіні є одним із перших зразків жанру П.М. серед романтичних мініатюр під такою назвою. Широкий діапазон руху (до 3-х октав), оркестровий супровід піцикато. Концертна п`єса танцювального жанру, легкого іронічного характеру якнайкраще демонструє віртуозність скрипаля. Іскрометний музичний жарт. Нова форма буржуазних концертів, спрямованих на широкий загал публіки, вимагала нових концертних форм і яскравих засобів виразності. Н. Паганіні як великий артистреформатор вплинув на весь подальший розвиток музики. Його експерименти для досягнення барвистості й повноти звучання, колористичного розцвічування фактури можемо спостерігати в Мото перпетуо, ор. 11 №6. Цей твір надихнув багатьох композиторів на створення блискучих концертних п`єc П.М.: Ф. Ріс П.М. ор. 34 №5, О. Новачек П.М. для скрипки та оркестру й ін.

Можна спостерігати за втіленням П.М. як романтичної мініатюри.

Ф. Мендельсон «Вічний рух», ор. 119 C-Dur має піднесений характер, що нагадує радість від швидкої їзди. Крім «Вічного руху», яка самою назвою відноситься до жанру, №2 з Характеристичних п`єс ор. 7 передає безперервність руху, за фактурою схожа на токату, а також Етюд №2 з ор. 104 b Allegro con moto є зразком П.М. У п` єсах жанру П.М. композитор створив різні за тональностями, але схожі за настроєм світлі позитивні образи, вони різняться тим, що П.М. ор. 119 окремий твір, а інші є частинами циклу. Так само, як твори композиторів:

1.Ф. Шуберт Експромт D899№2 в циклі 3-х експромтів. П’єса має тричастинну форму, у якій крайні частини – П.М., а середня – трагічний монолог.

2.Ц. Кюї Спіккато (Перпетуум мобіле) є частиною №12 з циклу «Калейдоскоп», ор. 50 для скрипки та фортепіано (1893 р.). Загалом дуже цікавий вишуканий твір з 24 ансамблевих мініатюр у 24 тональностях. П.М. має легкий жартівливий характер.

3.Б. Сметана «Листки з альбому», ор. 2 №3, у якій композитор на тлі дзюрчання фактури створює тонкий ностальгічний настрій з трагічним відтінком.

4.Р. Шуман «Дитячі сцени», ор 15 №3 «Гра в квача». Майстерні музичні новели, які створюють глибоке занурення у світ дитинства, серед них – «Спіймай мене, якщо зможеш» – П.М. веселої дитячої рухливої гри.

Треба відмітити, що відбувалося певне взаємопроникнення жанрів, це явище можна дослідити у різних композиторів. Наприклад: поєднання П.М. і романсу (Ф. Шуберт), П.М. як фінал сонатної форми (Соната для фортепіано C- dur, ор. 24 К. М. Вебера, Ф. Шопен «Соната для фортепіано» № 2 b-moll та ін.)

26

У творчому доробку Ш. В. Алькана є кілька П.М. П`єса «Залізниця», ор. 27 d-moll для фортепіано – яскравий, програмний твір. Написана 1844 року. Потужна в технічному сенсі, полум`яна фортепіанна фактура зображує і рух потяга, і звук дзвона на станції, і свисток паротяга. Від шаленого темпу захоплює подих. Перпетуум мобіле ор. 30 (п`єса механістичного характеру ). Етюд «Як вітер», ор. 39 можна віднести до зображувального напряму П.М. Композитор творив у той самий час, що і романтики, але естетика його творів інша. Епатуючі прийоми, акцентуація, підсміювання над музикою класиків (цитати) – усе це відносить його творчість до стилю декаданс, що є перехідним до естетики XX ст.

Спільним серед зразків жанру П.М. у романтиків є пантеїстичні втілення світосприйняття у П.М. (К. М. Вебер, Ц. Кюї, Ф. Мендельсон, Ф. Шуберт, Р. Шуман), глибокий психологізм у П.М. (Б. Сметана, Ф. Шуберт, Ф. Шопен). Ми створили умовну класифікацію утілень П.М., тим самим показавши, що в музиці XIX ст. П.М. представлений як явище природне, таке, що є відповідним до perpetuum mobile naturae – «природного вічного руху».

Бучковська Олена Юріївна,

старший викладач Рівненського державного гуманітарного університету

ТРЕНІНГ ЯК ФОРМА РОЗВИТКУ КРЕАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ СПЕЦІАЛІСТІВ

Результативність комунікаційного процесу в сучасному світі, де зростає інтелектуальний потенціал та інформаційні потоки, усе більше залежить від креативного підходу до комунікації. Практика комунікаційних процесів, що використовує такий інструментарій, як здатність передавати творчий зміст комунікативного повідомлення й отримувати ефективний результат, показує, що без креативу ці інструменти не завжди дозволяють досягти визначених цілей.

Складність сучасного світу та проблеми, що виникають, потребують нестандартних підходів, зокрема, і в підготовці спеціалістів у вишах. Сучасне суспільство потребує високоосвічених, здатних до творчого підходу в прийнятті рішень фахівців, що прагнуть досягти високих кінцевих результатів діяльності. І в такому випадку саме комунікація є однією з найважливіших сфер діяльності людини, оскільки будь-яка діяльність починається саме з комунікації.

Різні способи комунікації вивчали науковці, які аналізували соціальну сутність спілкування. Учені його розуміли як наслідок закономірностей функціонування суспільства, взаємодії членів цього суспільства, становлення та розвитку особистості, організацій, суспільних інститутів. Комунікаційний процес розглядали в безпосередньому зв’язку з особистістю учасника спілкування, який є представником певного суспільства і характеристики якого, зокрема комунікативна здатність, відповідають певному рівню розвитку цього суспільства.

27

Здатність людини до активної та результативної комунікації не завжди є вродженою рисою людини, а здебільшого має формуватися в процесі теоретичного навчання, системи тренінгів як методу активного навчання з використанням відповідних технологій і засобів.

Тренінг як інтенсивна форма комунікації і навчання дозволяє в межах підготовки спеціалістів у вишах здійснювати практичну обробку теоретичних знань в умовах, найбільш наближених до реальної виробничої ситуації. Саме створення та поєднання мовної й комунікативної ситуації у виробничих умовах дозволяє знаходити нестандартне рішення певної проблеми із застосуванням творчого потенціалу особистості.

Важливим у процесі навчання є й те, що тренінги забезпечують можливість порівнювати та перевіряти результати навчання майже миттєво – у процесі тренінгу, що дозволяє визначати рівень підготовки студентів і вибудовувати необхідні траєкторії подальшого навчання.

Однак оволодіти майстерністю креативного підходу в комунікації можливе за умови набуття досвіду комунікаційної діяльності. У таких умовах процес навчання у формі тренінгу набуває нового змісту, він перетворюється в процес формування бази професійних знань, знань комунікаційної поведінки, а також вироблення здатності до самостійного пошуку рішення на основі вибудовування власної моделі поведінки, що стає можливим у разі використання власного творчого та комунікаційного потенціалу.

Отже, тренінг дозволяє активізувати нестандартне мислення, максимально проявити свої творчі здібності, підвищити здатність генерувати нестандартні оригінальні ідеї. А в умовах цілеспрямованої організації виробничих практик, ґрунтуючись на вимогах до практичних завдань дипломного проектування, тренінг стає важливою складовою формування професійної компетенції майбутнього спеціаліста.

Унаслідок послідовного навчання, що охоплює теоретичне і практичне навчання та виховний процес, у студента мають сформуватися якості, що дозволять йому успішно виконувати виробничі завдання та здійснювати комунікаційну взаємодію на різних її рівнях.

Важливо зазначити, що креативний підхід до комунікації, що формується в студентів у процесі навчання, визначає й подальшу їхню активність у самоосвіті, формуванні партнерських відносин, цілеспрямованій організації діяльності та самопрезентації як конкурентоспроможного спеціаліста.

Активне практичне навчання створює умови для формування знання того, як діяти, тобто практичне й оперативне застосування знань до конкретних ситуацій. Креативний підхід до комунікації сприяє творчій, активній, відкритій поведінці учасників комунікаційного процесу. У цьому ракурсі комунікаційна взаємодія може слугувати й джерелом для розвитку креативних можливостей особистості.

Розвивати відповідні креативні якості та навички, зокрема і в комунікаційній взаємодії, у молодих спеціалістів – завдання вищих навчальних закладів, оскільки в умовах зростаючої конкуренції між вишами питання конкурентоспроможності випускників на ринку праці і здатність вишу сприяти їхній професійній кар’єрі набуває першорядного значення.

28

Васильченко Людмила Леонідівна,

старший викладач кафедри арт-менеджменту та івенттехнологій Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв

КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПАРКОВОЇ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

(НА ПРИКЛАДІ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «ГОЛОСІЇВСЬКИЙ»)

Особливого значення в реалізації культурних потреб жителів міста належить паркам. Саме парк як базовий заклад культури здатен задовольнити найрізноманітніші потреби людини – від культурно-пізнавальних, комунікативних до рекреаційних.

Особливого культуротворчого значення парк набуває в умовах міста як важливий культурний осередок раціонального відпочинку.

Так, досліджуючи функціональну складову різних типів парків, О. Копієвська зазначає, що останні десятиліття у світі спостерігається стійка тенденція підвищення інтересу до окреслення принципово нового підходу до формування паркового дозвілля та відпочинку. Дослідниця наголошує про зростання усвідомлення того, що раціональне використання паркового ландшафту й архітектоніки сприяє формуванню в людей високої духовності, задоволенню їхніх потреб у спілкуванні, творчому розвитку; крім того, правильне функціонування парків здатне зменшити соціальне напруження, навіть перевести його в безпечніше русло; питома ж вага паркової історико-культурної унікальності зростає в системі формування культурних цінностей людей, їхньої життєдіяльності [4, с. 7].

Особливого значення у формуванні паркової культури належить її історикокультурній спадщині, культуротворчий потенціал якої є беззаперечним. Саме паркова історико-культурна спадщина формує унікальний образ не тільки паркової території, а й міста в цілому.

Яскравим прикладом паркової історико-культурної спадщини м. Києва є Національний природний парк «Голосіївський», який за своєю історією є настарійшим не тільки в столиці, а й в Україні загалом.

Так, досліджуючи історію створення Національного природного парку «Голосіївський», Г. Зеленюк розкриває основні етапи становлення парку, зазначаючи при цьому особливу роль архімандрита Києво-Печерської лаври Петра Могили (1631). Дослідження Г. Зеленюка доводять унікальне історико-культурне значення Голосіївського парку, розкриваючи яскраві історичні події, факти, які відбувалися на парковій території в різні часи і мали значний плив на його формування.

До таких подій дослідник відносить: подвиг командирів Червоної Армії, матросів Дніпровської військової флотилії, бійців народного повстання; оборону Києва (1941) [3].

29

Вищерозглянуті події формують культуротворчий потенціал паркової культури, яка знайшла своє втілення в запропонованих парком заходах певного ідейного спрямування.

Так, у серпні 2015 р. на території парку було організовано та проведено патріотичний мистецький фестиваль просто неба «Голосіївська криївка», головна мета якого була популяризувати народну, повстанську, патріотичну пісню.

Особливого історико-культурного значення парк набуває завдяки життєвому та творчому шляху М. Рильського. На території парку було відкрито Літе- ратурно-меморіальний музей Максима Рильського (1968). Серед артефактів, виставлених у музеї, – рукописи перекладів, книги з автографами знаменитих людей з особистої бібліотеки Максима Рильського. Ім’я відомого письменника є нібито візитівкою парку, культурно-мистецькі заходи якого спрямовані на популяризацію літературних творів.

Багато з дослідників відзначають унікальність культури Голосіївського парку, яка характеризується поєднанням кількох архітектурних, композиційних стилів.

Нового культурологічного значення парк набув 2007 р., змінивши свій юридичний статус. Так, з метою збереження, відтворення та раціонального використання особливо цінних природних комплексів та об'єктів Київського Полісся, а також для поліпшення екологічного стану міста Києва Указом Президента В. Ющенка від 27.08.2007 №794 було створено на території міста Києва Національний природний парк «Голосіївський» з підпорядкуванням його Міністерству охорони навколишнього природного середовища України [5].

Трансформація досліджуваного нами парку дозволила розширити його функціональне призначення, тим самим підвищивши його культуротворчий потенціал.

Вищеокреслене дозволяє нам зробити висновок, що парки як базові заклади культури мають значний культуротворчий потенціал. Саме парки як найбільш демократичні осередки культури покликані задовольняти різноманітні потреби людини, сприяючи при цьому формуванню екологічної культури як окремо взятої людини, так і міста загалом.

Актуалізується питання пошуку нових сучасних креативних форм діяльності парків, запровадження яких дозволить зробити паркову послугу більш привабливою та споживаною різними соціально-віковими категоріями відвідувачів.

Література

1.Голосіївський парк у Києві [Електронний ресурс]. – Електрон. дані. – Режим доступу: http: // www.kievtown.net. – Назва з титул. екрана.

2.Зелені багатства Києва // Хроніка-2000. – 2001. – С. 274–340.

3.Зеленюк Г. О. До історії створення мережі парків м. Київ / Г. О. Зеленюк

//Вісник Харківської державної академії культури. – 2013. – Вип. 41. – С. 52–58.

4.Копієвська О. Р. Паркова індустрія : підручник / О. Р. Копієвська. – К. :

НАКККіМ, 2015. – 220 с.

5.Про створення національного природного парку “Голосіївський” : Указ Президента України [Електронний ресурс] : від 30.10.2008 № 976. – Електрон.

дані. – Режим доступу: http: // zakon.rada/gov/ua|794|2007. – Назва з титул. екрана.

6.Томілович Л. В. Парки Києва. Голосієво / Л. В. Томілович // Праці НДІ пам’яткоохоронних досліджень. – К., 2005. – Вип. 1. – С. 103–107.

30