Креативні індустрії 2016

Нарцис-юнак є таким жанровим персонажем і в картині Караваджіо: відчуваєш його реальність та особливу пластичність. Мабуть, тому цей образ-код приваблював хореографів – і на початку ХХ ст. з’явився одноактний балет «Нарцис і Відлуння» на музику М. Черепнина, а пізніше хореографічна мініатюра «Нарцис» (музика М. Черепнина, хореографія К. Голейзовського, 1960). Балет заснований на версії міфу в поемі Овідія «Метаморфози» (однієї з трьох зафіксованих письмово).

Російський композитор, диригент Микола Черепнин був учнем Миколи Андрійовича Римського-Корсакова. На початку ХХ ст. М. Черепнин диригував у Парижі «Російському балету», тому закономірною стала поява його балету «Нарцис і Відлуння» (1911) у Монте-Карло. Музика балету М. Черепнина створена з урахуванням хореографічних рішень, які передають емоційно-образну та метроритмічну основу твору. Хоча музика в цьому балеті є програмою для розвитку рухів і дій танцівників, усе ж Черепнин продовжує лінію західноєвропейського балету, який розвивався в руслі одноактних камерних спектаклів і був заснований на принципах наскрізного розвитку музичної тканини з переломленням різних музичних стилів. Музика балету написана в традиціях романтизму й імпресіонізму композиторів К. Дебюссі, М. Римського-Корсакова, О. Скрябіна.

Хоча музика балету є активною складовою дійства, основним художнім образом балету є Нарцис. Його роль є структурною основою та кодом як міфу, так і всіх художніх творів, які виникали протягом історії культури на цей сюжет. Образ Нарциса не підвладний ні часовим, ні просторовим, ні суспільним змінам, його код-образ став символом гордості та самозакоханості, із міфологічного образу перетворився на код з певними якостями людського характеру, що було характерно для грецької міфології з антропоцентричним спрямуванням.

У балеті «Нарцис і Відлуння» знаходимо такі опозиційні пари, як просторові і чуттєві орієнтири – образи Нарциса і Відлуння. Ми сприймаємо міф про Нарциса як явище нарцисизму, у якому Нарцис є втіленням кохання до власного образу. Хоча образ Відлуння так само важливий, тому що міф про явище «відлуння», про нездатність висловлювати свої думки і почуття, а використовувати готові чужі рецепти, що притаманно будь-якому часу та показує сучасне суспільство, навіть може стати його символом. Співвідношення Нарцис– Відлуння реалізується в космічному просторово-часовому контексті міфу та встановлюється паралелізм між я – мої дії.

В основі міфологічних символів-кодів знаходяться міфологічні предмети або істоти, які є своєрідними скупченнями ознак, де за одними ознаками вони ототожнюються, а за іншими – протиставляються [3]. Так, Нарцис втілює образ самозакоханої людини, а в іншому випадку – людину, яка не може себе знайти. Таке поєднання ототожнень і протиставлень структурує та будує систему міфу. Є. Мелетинський вказує на те, що при класифікації можливостей бінарної логіки розширюється ієрархічне розподілення світу на різні рівні. А поняття «рівень» при цьому ієрархічному членуванні близьке до поняття «код» як засобу вираження та мові опису. У такому випадку ці терміни взаємозамінні.

Згідно з Платоном, символ є означенням переходу зі сфери раціонального у сферу містичного матеріальним вираженням вищої ідеальної сутності. Нарцис передав через мистецтво пластики, яке є у цьому прикладі, процесом кодування засобами мистецтва символізм міфологічного коду. Кодування являє собою

11

багатоступінчастий процес переробки джерела інформації (коду) у предметне або смислове значення (коду-знаку-символу-образу). Код образу самозакоханої людини в балеті М. Черепнина – Овідія – К. Голейзовського втілений Миколою Цискарізде. Музичні інтонації М. Черепнина більше відповідають образній системі Нарциса-Цискарідзе. Нарцис, у трактуванні К. Голейзовського та В. Васильєва, не стільки самозакохана в себе людина, скільки пристрасна істота у вигляді фавна. Він не просто «милується своїм відображенням… він весь тремтить від збудження… щось велетенське, фантастичне з’являється в його постаті, у його стрибках і бурхливих обертаннях» [2, с. 356].

Міфологічні коди в балеті «Нарцис і Відлуння» М. Черепнина пов’язані із сюжетом міфу та його головним героєм, процес кодування – передачею засобами мистецтва пластики основної ідеї твору та почуттів головного героя.

Отже, на прикладі міфологічного образу Нарциса представлені художні прийоми «подвійного кодування»: цитування та його різновид алюзія.

Література

1.Гегель Г. Эстетика : в 4-х т. / Г. Гегель. – М. : Искусство, 1968. – Т. 1. – 312 с.

2.Голейзовский К. Жизнь и творчество / К. Голейзовский. – М. : Всероссийское театр. общ-во, 1984. – 576 с.

3.Мелетинский Е. Поэтика мифа / Е. Мелетинский. – М. : Наука, 1976. – 407 с.

Баталкіна Валентина Іллівна,

автор і керівник Запорізького музею-галереї прикладної кераміки та живописної творчості Іллі й Олексія Бурлай, член Асоціації

працівників музеїв технічного профілю України;

Андрєєва Катерина Олександрівна,

методист Запорізького національного технічного університету;

Андрєєв Сергій Олегович,

музикант

ВПРАВИ З МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА В НАУКОВО-ТЕХНІЧНОМУ МУЗЕЇ

Пізнання світу почути неможливо без розуміння й переживання музики, без глибокої потреби слухати музику й отримувати насолоду від неї. Без музики важко переконати людину, яка вступає у світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної, естетичної, моральної культури.

В. Сухомлинський

12

Духовна цінність особистості формується засобами музичного мистецтва. Роль музики в житті суспільства надзвичайно велика. Музика була невіддільна від інших різновидів мистецтва. Самовизначення музики, розвиток її як самостійного мистецтва відбувалися поступово. Заслуговує на увагу проблема формування культури особистості засобами музичного мистецтва.

Ключові слова: музика, музей, музичне мистецтво, композитор, музичний інструмент.

The spiritual value of the person is formed by means of music. The role of music in society is extremely high. Noteworthy is the problem of specificity of the material of music. The music was inseparable from other types of art. Self music, its development as an independent art took place gradually.

Keywords: music, museum, art music, composer, musical instrument.

Серед різноманітних видів мистецтва музика посідає вагоме й особливе місце. Вона говорить з людиною «безпосередньою мовою душі», хвилює людину, викликає багато емоцій. Музика – це не відображення предметного світу, а відображення людських почуттів і думок. Завдяки своїй інтернаціональній мові, вона, не потребуючи перекладу, сприймається і знаходить відгук у душі кожної людини, незалежно від віку, національності, статі. Отже, музика – це вид мистецтва,

що втілює ідейно-емоційний зміст у звукових художніх образах. На відміну від просторових мистецтв (живопису, скульптури, архітектури), музика, поруч із хореографією, театром і кіно, належить до часових мистецтв. Одна з головних особливостей музики полягає в тому, що вона реально існує лише у виконанні, у живому звучанні. Роль музики в житті суспільства надзвичайно велика. Як будь-яке мистецтво, вона може виражати те, чим живуть люди: горе, радість, сподівання, мрії про щастя. Музика – це мистецтво динамічне, виразне, слухове (за сприйняттям). Заслуговує на увагу проблема специфічності «матеріалу» музики, або мови музики [1, с. 24].

Коли мовою малярства є фарби, літератури – слово, хореографії – жест, то в музиці – це організований особливим чином звук. Звук – надзвичайно нестійкий матеріал, його неможливо зупинити, особливо якщо мати справу з «живою» музикою, а не з механічним записом. До звуку неможливо повернутись, як, наприклад, до слова. Тут немає зорового сприймання. Звук лишається лише в пам’яті. Він характеризується певною висотою, гучністю, тривалістю, тембром. Музика проходить складний шлях від її творця (композитора) до слухача, оскільки вона має бути не лише створеною у свідомості та записаною – музику необхідно виконати. Отже, специфічність музики полягає в тому, що їй притаманні два різновиди творчості: «первинний» – композиторський і «вторинний» – виконавчий. Музика була невіддільна від інших різновидів мистецтва: поезії, танців. Самовизначення музики, розвиток її як самостійного мистецтва відбувалися поступово [2, с. 49].

Мистецтво ‒ це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає в тому, що воно виступає в художньо-образній формі та визначається в тому, що за його допомогою

13

людина здатна сприймати світ, що оточує її у цілісності; воно може проникати в найпотаємніші куточки людської душі, хвилювати й робити людину величною; воно безпосередньо контактує з емоційною сферою особистості, найбільш рухомою та пластичною сферою людської психіки; за допомогою мистецтва ідея втілюється в такій формі, яка збуджує емоції, активізує уяву, викликає особливі переживання, які називають естетичними, або художніми. Художні емоції виникають лише при зустрічі із соціально-історичним, вагомим, важливим для багатьох. Вони є наслідком не механічного, пасивного, а неодмінно творчого сприймання, яке підносить людину, розвиває її уяву й інтелект [3, с. 146].

Взаємодія почуттєвої й інтелектуальної сфер під час сприймання твору мистецтва підсилює враження. Як і іншим видам мистецтва, музиці притаманні різні соціокультурні функції, зокрема: гедоністична, що виявляється в здатності музики дарувати слухачам насолоду; експресивна, пов’язана з природною потребою людини в зовнішньому (наприклад жестикуляційному, мімічному, звуковому) вираженні сильних емоцій і почуттів; комунікативна функція музики ґрунтується на знаковому використанні звукових форм, тому через це музику вважають особливою мовою; пізнавальна – пов'язана з природним потягом людини до нової інформації, нового досвіду, мотивами пізнавальної діяльності; духовно-катарсична – обумовлюється її можливістю викликати сильні емоційні потрясіння, переживання; магічно-сугестивна – полягає в здатності музики вводити людину в певний психічний стан, тому з цією функцією багато вчених пов'язують виникнення музичного мистецтва, як різновид магічно-сугестивної розглядають також терапевтичну функцію; суспільно-організаційна – зумовлена фундаментальною суспільною потребою об'єднання людей у цілісні соціальні структури.

Музика виникла ще на зорі існування людства, розвивалася і поступово виділилася із первісного синкретичного прамистецтва, що містило в собі зародки танцю, поезії й інших видів мистецтва [4, с. 96].

Історія музичного мистецтва нерозривно пов’язана з історією арифметики і геометрії, астрономії, граматики, риторики, логіки. Характерно, що в античні часи музика належала до сфери математичних знань. Музична теорія математизму та числової символіки Середньовіччя спирається на основні положення естетики Августина: число є основою краси, яку ми сприймаємо за допомогою слуху та зору.

Міждисциплінарний підхід до процесу пізнання історії мистецтв і наук на початку ХХІ ст., завдяки новим інформаційним технологіям, дає змогу розкрити нові можливості для творчого процесу і розвитку духовної особистості. У рамках інноваційного проекту «Музей і школа» (2010–2020 н. р.), інформацію про який було опубліковано в міжнародному виданні ICOM International Counch of Museums у

журналі ICOM nevs VOL 66 NO 1 MARCH 2013 «Events». S. 4, проходить 6-й фес-

тиваль творчості «Естетична математика» в Запорізькому музеї-галереї прикладної кераміки та живописної творчості Іллі й Олексія Бурлай. Основою експозиції, згідно з темою фестивалю, де представлено логарифмічні лінійки, арифмометр, рахівниці, палички для рахування, книги з музики, підручники з математики та ін., є фортепіано, яка викликає значний інтерес у відвідувача. Будівельний

14

матеріал музичних інструментів, який є основою музики, у руках майстра перетворюється на витвір мистецтва. Але, не знаючи арифметики, майстер не доведе його до завершеного вигляду – і музичний інструмент не побачить світ. Відомий німецький філософ, математик, лінгвіст, фізик і мовознавець Готфрід Вільгельм Лейбніц (нім. Gottfried Wilhelm Leibniz) писав: «Музика – несвідома вправа душі в арифметиці». Герберт Хейде (нім. Heyde Herbert), автор наукової книги «Musikinstrumentenbau: 15.-19. Jahrhundert : Kunst, Handwerk, Entwurf»

звертає увагу читача у вступі до книги, що музична культура є частиною історії людства, а музичні інструменти пов’язані з нею двома чинниками: музикою та способом формування матеріальних культурних цінностей. Тому при розгляді музичних інструментів треба дивитись ширше, ніж це має робити історик музики при дослідженні музичної спадщини. У музичному інструменті сконденсовані набуті суспільством думки [5, с. 7–11].

Музичним концертом «Історія органа» 30 травня 2015 р. до 100-річчя від дня народження Марії Хілтманн завершився навчальний рік і 5-й фестиваль творчості в музеї-галереї. Звучали музичні твори Й. С. Баха, В. А. Моцарта, В. Ф. Баха, А. Кореллі, Ж. Б. Люллі, І. Пахельбеля, Дж. Фрескобальді у виконанні викладачів і учнів Запорізьких музикальних шкіл №5 і №6. Твори німецького композитора, органіста, клавесиніста Йоганна Себастьяна Баха (нім. Johann Sebastian Bach) у виконанні учнів Запорізьких музичних шкіл і їх викладачів простежуються у всіх концертах, які відбулися протягом восьми років культурно-просвітницької роботи Запорізького музею-галереї прикладної кераміки та живописної творчості Іллі й Олексія Бурлай (інформація розміщується на сайті музею-галереї www. museum-gallery.org).

Як писав у ХІХ ст. композитор Олександр Сєров: «Що за геній цей Бах! Візьме одну думку і проводить її все глибше і глибше, вживаючи у схованки душі! Зрозуміло, що для такого генія, як Бах, найбільш пристойним і рідним інструментом був орган – цей океан гармонії, нескінченно могутній і величний навіть у байдужому спокої своєму». Сам Бах, описуючи твори для учнів школи св. Фоми, звертав увагу на особистість: «Кожен голос у творі – це особистість, а багатоголосний твір – бесіда між цими особистостями, і треба ставити за правило, щоб кожна особистість говорила добре та своєчасно, а якщо немає що сказати, то краще, щоб мовчала і чекала, поки не дійде до неї черга».

Духовна цінність особистості формується засобами музичного мистецтва. Вивчення історії органа і творів світових класиків на прикладі творчості Баха дає можливість розкрити творчий потенціал особистості із самого раннього її віку. Видатний композитор вірив у свої сили і в справу, якій слугував, і за півтора року із середини 1723 до початку 1725 р. композитор створив більше 20 кантат, два великі мотети (п’ятиголосний мотет «Jesu meine Freude» і восьмиголосний дво-

хорний мотет «Singet dem Herrn ein neues Lied», «Magnificat» – величну ораторію для солістів, хору і оркестру, повністю закінчив одне із найбільших своїх творів (задумане і почате в Кетені) – «Страсті по Іоанну» [6, с. 134]. Сучасні дослідники так описують творчість видатного композитора: «Усі великі композитори після

15

Мендельсона, зокрема Бетховен і Брамс, Шостакович і Шнітке, зверталися до Баха як невичерпного джерела музичного та духовного натхнення. І якщо в «галантному» XVIII ст. музика Баха вийшла з моди, тому що застаріла і стала здаватися нудною, то в XIX, XX і нині – на початку XXI ст. – музика Баха як ніколи сучасна. Бах з його глибиною і трагізмом особливо близький людині нашого часу, яка пройшла через всі потрясіння XX ст. та остаточно втратила віру у всі гуманістичні спроби перетворити світ без Бога. Людству знадобилося кілька століть, щоб зрозуміти те, що Бах усвідомлював усім своїм єством: немає і не може бути на землі справжнього щастя, крім одного – служити Богові і славити Бога» [7].

Органна музика Й. С. Баха – феноменальне явище. Мелодичні звуки органа творять диво – у людині прокидається і перетворюється душа, змінюється стан, настрій. Ще на зорі цивілізації був помічений цілющий вплив музики на організм людини. Під дією звуків музики відбувалось покращення самопочуття та настрою людини, зменшувались її болісні відчуття, зникав страх, людина ставала бадьорою, повною енергії. Музика активізує працездатність, зосередженість у слухача, здатна розвивати та підвищувати інтелект людини.

Стародавні мудреці стверджували, що музика, її перші звуки народились одночасно зі створенням світу. Усі стародавні навчання мають у собі подібні утворення і досвід впливу музики на тварин, рослин і людину. Музика здатна допомагати молодим людям зрозуміти навколишню дійсність, красу природи, довершеність поезії, живопису, театру, історію свого народу, виступаючи специфічним генератором ціннісного ставлення до світу, оскільки справжні естетичні враження, насолоду від зустрічі з музичним мистецтвом дістає лише той, хто вміє уважно слухати, переживати, розмірковувати над почуттями.

Література

1.Бакель Л. Фортепіанна музика XX ст. / Бакель Л. – Л., 1976. – 65с.

2.Бражников М. Фортепиано / Бражников М. – М., 1967. – 150 с.

3.Кац. В. Времена – люди – музыка: документальные повести о музыке и музыкантах / В. Кац. – Л., 2002. – 220 с.

4.Нейгауз Г. Об искусстве фортепьянной игры / Г. Нейгауз. – М., 1982. –

280 с.

5.Herbert Heyde. Musikinstrumentenbau: 15.-19. Jahrhundert : Kunst, Handwerk, Entwurf / Herbert Heyde // Musikinstrumenten-Museum der Karl-Marx-Universität. – Leipzig. Schriften. Band 1., 1986. – S. 7–11.

6.Хубов Г. Себастьян Бах : монография / Г. Хубов. ‒ М., 1953. – 320 с.

7.І. С. Бах. Добре темперований клавір [Електронний ресурс]. – Режим до-

ступу : http://ukrbukva.net/page,2,29117-I-S-Bah-Horosho-temperirovannyiy-klavir.html

16

Оскільки мета та завдання національно-патріотичного виховання дітей і молоді відповідно до нової Концепції (2015) передбачає формування мовленнєвої культури, спонукання особистості до протидії українофобству, шовінізму, то для вищого навчального закладу важливим є створення ефективного мовнокомунікативного простору та постійний моніторинг його якості.

Відповідно до цього, у Київському університеті імені Бориса Грінченка Науково-дослідною лабораторією культури лідерства було проведено соціологічне дослідження «Практика вживання української мови студентами як чинник засвоєння корпоративної культури Університету». Загальна кількість опитаних

– 1983 студенти, з них спеціалісти та магістри Університету – 14,3%, бакалаври – 64,5%, студенти Університетського коледжу – 21,2%.

Мета дослідження – встановити наскільки важливим для студентів Університету є вибір мови спілкування, а також визначити домінуючу мову спілкування у навчальному та приватному середовищі; чи усвідомлюють студенти роль знання української мови в процесі свого подальшого професійного становлення та зростання.

Даючи відповіді на питання анкети, студенти нашого Університету зазначили, що домінуючою мовою при спілкуванні з викладачами є українська (70,4%), у домашньому спілкуванні– лише 43,4%, а в університетському середовищі (позааудиторний час) – 34,9%. Такі показники свідчать, що освіта (освітнє середовище) є потужним чинником формування в студентської молоді потреби говорити українською.

Оскільки вищий навчальний заклад – це осередок професійної освіти, особистісного розвитку та первинний етап кар’єрного становлення, то цілком природно постає питання, які фактори, на погляд студентів, є визначальними у кар’єрному зростанні? Безперечно, вибір мови спілкування є вагомим чинником комунікації. Так, вважають, що престижно спілкуватися українською в м. Києві майже 70% опитаних. Для 85,6% респондентів володіння українською мовою є значимою складовою професійного становлення та кар’єрного зростання; 14,4% вважають, що вона є скоріше неважливою. Найбільш важливою для свого подальшого професійного розвитку українську мову вважають студенти педагогічних професій (91,4% на тлі загальних 85,6%). Тоді як 21,4% студентів мистецьких спеціальностей вважають неважливою (це пояснюється тим, що вони прагнуть професійно володіти художньо-мистецькими засобами комунікації, а вербальні не є визначальними при оцінці професійності митців, окрім акторських професій).

Водночас, виявляється досить цікава тенденція, яка пов’язана з оцінкою української мови як консолідуючого чинника в суспільстві й окремих спільнотах. Так, ті самі самі студенти мистецьких спеціальностей зазначають у відповідях, що українська мова, дійсно, є тим чинником, що об’єднає українське суспільство (87,3%). Це найвищий показник серед інших спеціальностей. Загальний показник серед студентів університету Грінченка – 78,3%.

18

Однак, на нашу думку, до формування мовного середовища мають бути долучені всі структурні підрозділи навчального закладу, а найбільш активно ті, діяльність яких пов’язана з продукуванням самих комунікацій, у наданні послуг комунікативного характеру. Це – Навчально-методичний центр соціальногуманітарної взаємодії та організації дозвілля студентів, Навчально-методичний центр інформаційно-рекламної та профорієнтаційної діяльності, Навчальновиробничий комплекс «Астудія», Університетська бібліотека, видавництво Університету. Безперечно, усі вони мають уже певний досвід, але об’єднання зусиль у спільну справу дозволить оптимізувати ці процеси.

Формування мовнокомунікативного середовища в навчальному закладі відбувається у двох площинах – на рівні структурного підрозділу (факультетів, інститутів, Університетського коледжу) та загальноуніверситетському.

Як засвідчує практика, на розвиток україномовних тенденцій комунікативного осередку впливає, завдяки своїй поліфункціональності (позитивно чи негативно), студентське радіо. Інформаційна функція формує змістовий контент, функція управління громадою через інтеграцію (об’єднання) формує громадську думку, естетична функція – естетичні смаки, рекреаційна – відновлення через позитивні емоції. Особливе місце посідає музичний блок радіомовлення. Тривалий час музична програма студентського радіо «Grinch FM» будувалася на англомовному матеріалі. Активізація суспільно-політичних процесів, піднесення патріотичних почуттів внесло корективи в інформаційну політику студентського радіомовлення: змінилося співвідношення в бік україномовного музичного продукту. Актуальними, а відтак і перспективними для студентського радіо є запровадження циклу передач «Як я почав розмовляти українською», «Моє ставлення до молодіжного сленгу», «Говоримо правильно українською».

Для формування мовнокомунікативного простору в Університеті студентство ініціює нові проекти. Зокрема, на стадії концептуальної розробки перебувають нові сучасні загальноуніверситетські проекти – фестиваль соціальних відеороликів «Живемо в Україні = Говоримо Українською!» і конкурс патріотичного плаката «Є мова – є держава – є майбутнє». Мета – популяризація української мови, сприяння переходу на українську мову спілкування на повсякденній основі.

На завершення зазначимо, що в Київському університеті імені Бориса Грінченка в Кодексі корпоративної культури задекларовано, що українська мова є комунікативним компонентом корпоративної культури Університету. Для більшості студентів засвоєння цього комунікаційного стандарту є активним і результативним, є пріоритетом. Однак, підкреслюємо, що процес розвитку мовнокомунікативного простору у вищому навчальному закладі системний, а не фрагментарний, тому потребує постійного залучення нових форматів, гнучких, популярних серед молоді.

19