37. Основні мотиваційні теорії

Усі теорії мотивації можна поділити на дві групи: змістовні теорії мотивації та процесійні теорії мотивації.

1. Теорія потреб Барановського – він розглядав 5 основних груп потреб: фізіологічні, статеві, симптоматичні, альтруїстичні (на халяву), потреби практичного характеру.

2. Піраміда потреб Маслоу. Первинні потреби: 1. Фізіологічні потреби, способи їх задоволення; 2. Потреби захищеності і безпеки. Вторинні потреби: 3. Потреби у соціальних контактах; 4. Потреби у визнанні; 5. Потреби у самовираженні.

3. Концепція споживчих потреб Макклеланда. Запропонував власну теорію – 3 потреб: Потреба влади , Потреба досягнення (успіху), Потреба в належності (причетності, приєднанні).

4. Концепція споживчих потреб Альберфера: потреби влади, успіху, причетності, існування, у зростанні.

5. Двофакторна теорія Герцбера, всі чинники, що впливають на дію людини, він поділив на дві групи: гігієнічні (пов’язані з навколишнім середовищем, в якому здійснюється діяльність – умови праці, клімат в колективі) та мотиваційні (пов’язані з характером і змістом роботи, яку виконує працівник – можливість просування по драбині).

Процесійні теорії мотивації:

1. Теорія очікувань Врума – ґрунтується на очікуванні людиною настання деякої можливої події.

2. Теорія справедливості Адамса – опирається на суб’єктивне порівняння своїх винагород із затраченими зусиллями інших працівників, які виконують аналогічну роботу. Доки працівники не будуть вважати винагороду справедливою, вони намагатимуться зменшити інтенсивність своєї праці.

3. Теорія постановки цілей Локка – працівники повинні сприймати цілі організації як свої власні і рівень задоволеності від досягнення цілей можуть визначати такі критерії: складність цілей, сприйнятливість цілей, визначеність цілей, дотичність до реалізації цілі.

4. Комплексна теорія Лоулера – на кінцевий результат впливають такі основні три чинники: зусилля працівників (визначаються мотивами: цінністю винагород, ймовірністю одержання винагород, відповідальністю за результат), здібності працівників, усвідомлення працівниками своєї ролі.

38. Перевезення туристів повітряним транспортом

Особливістю повітряного транспорту, яка відрізняє його від наземних видів транспорту, є швидкість перевезення пасажирів, враховуючи весь час, який потрібно затратити пасажирові від моменту вильоту з місця відправлення до місця призначення.

Найактивніша категорія пасажирів повітряного транспорту – це туристи.

Авiацiйнi перевезення у світі здійснюють майже 400 авіакомпаній. Серед відомих – великі міжнародні авіакомпанії: АА—„American Air­lines”, DL—„Delta Airlines”, США; AF—„Air France”, Франція; BA—„British Airways”, Англія; LH—„Lufthansa”, ФРН. В Україні авіаперевезення пасажирів i туристів здійснють засоби Державної національної авіакомпанії „Авiалiнiї України”, а також низка інших авіакомпаній – „Міжнародні Авiалiнiї України”, „Київські авiалiнiї” та ін.

Технічні засоби повітряного транспорту це – летовища, аеродроми, парки для літаків, засоби керування повітряним рухом та обслуговування літаків i пасажирів.

Летовище – це підприємство, яке приймає i відправляє пасажирів, багаж, вантажі й пошту, організовує й обслуговує польоти транспортно–повiтряних засобів. Для виконання своїх функцій до складу летовища входять аеродром, аеровокзал, різноманітні наземні споруди i обладнання.

Авіатранспортні підприємства поряд з регулярними рейсами, які виконуються відповідно до розкладу, здійснюють чартерні перевезення.

Чартерні рейси – це рейси поза розкладом. Існують регулярні рейси, які виконуються за конкретним маршрутом у певні дні за розкладом незалежно від кількості пасажирів, що оформили квитки на цей рейс. На регулярний рейс придбати квитки можна за рік до дати вильоту. Чартери ж організовують конкретні фірми або авіакомпанії для перевезення конкретної групи людей.

Неорганізованому туристові купити квитки на чартерний рейс не просто. Зазвичай, такими рейсами летять організовані туристські групи, і квиток на чартерний рейс турист отримує разом з туристичною путівкою.

Якщо турфірма пропонує квиток на чартерний рейс, потрібно довідатися, яка репутація цієї авіакомпанії. У разі порушення прав пасажирів (затримання рейсу зміни маршруту тощо) потрібно пред’являти претензії як до авіакомпанії, так і до туристської фірми, що продала тур і авіаквитки.

Квитки на чартерні авіаперельоти переважно дешевші, ніж на регулярні рейси. Поширена практика, коли великі туроператори тісно взаємодіють з авіаційними компаніями, мають свої чартерні рейси і виступають перед дрібнішими туроператорами як авіаційні брокери, гуртом закуповують квитки на авіарейси, а потім реалізовують їх дрібними партіями. Деякі турагенти і туроператори за угодами з авіаційними компаніями продають авіаквитки.

Чартери як форму організації транспортного обслуговування туристів поділяють на три групи:

• спеціальні чартери – форма авіатранспортного обслуговування, що враховує перевезення групи людей у різні місцевості, літаки впродовж мандрівки перебувають у розпорядженні організації, яка обслуговує туристів.

• чартерні круїзи, які обслуговують туристів, що відвідують рiзноманiтнi місця i під час всієї подорожі групу супроводжує один i той самий транспортний засіб;

• чартери „туди й назад” – широко використовують в авіаційному транспорті, чартерні літаки здійснюють польоти до конкретного місця туди i назад.

Залежно від умов, комфорту, харчування та ін. чинників, місця в літаках поділяють на класи:

• перший клас (F);

• бiзнес–клас (C);

• економічний клас (Y);

• інші види.

Перший клас – найдорожчий, економічний – найдешевший. Головні відмінності класів – комфортність крісла, якість харчування і вага багажу, що перевозиться безкоштовно. У першому і бізнес–класах до крісла часто прилаштований спеціальний робочий столик.

Деякі авіакомпанії влаштовують у літаку відкритий бар – пасажир може у будь–який час підійти і налити собі будь–якого напою з тих, що є в барі.

Відповідно до тривалості польоту змінюються і форми харчування: В (breakfast) – сніданок; L (lunch) – обід; D (dinner) – вечеря; S (snack) – легке харчування; Х (More then one, meal) – багаторазове харчування.

Більшість авіакомпаній дотримується такої схеми: при польоті тривалістю 2–2,5 год. – холодні закуски, від 2,5 до 6 год. – гаряче харчування, понад 6 год. два гарячих харчування, наддалекі перельоти (понад 12 год.) – два гарячі харчування, холодні закуски або стейк.

Особливою популярністю у туристів користуються пільгові карти IАРА (Міжнародна Асоціація пасажирів авiалiнiй), ETN (Європейська мережа туризму) та iн. Власники таких карт мають пільги на авiаквитки деяких авіаліній (DELTA, SAS), пільги в оплаті за готель (від 10 до 40%) у 4000 кращих готелів світу, пільги в оплаті за автомобіль напрокат (до 30%), відновлення загублених перевізних документів, надання в користування залів для дуже важливих осіб (VIP) на летовищах, страхування та ін.