31. Основи побудови організаційних структур, їх особливості

Основними базовими категоріями, на яких базується функція організування, є: делегування (передача завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання; це спосіб домогтися виконання роботи іншими підлеглими працівниками), відповідальність (обов’язок виконувати завдання і відповідати за їх розв’язання; відповідальність не делегується і за результати відповідає той менеджер, який делегував повноваження) та повноваження (передбачає обмежене право використовувати ресурси організації і спрямовувати зусилля певних працівників на виконання певних завдань; повноваження делегуються посаді, а не особі, яка займає посаду). В організації обмеження повноважень встановлюються політикою, процедурами, правилами, посадовими інструкціями в письмовій та усній формі.

У менеджменті розглядаються лінійні та функціональні повноваження. Лінійні передаються безпосередньо від керівника до підлеглого, при цьому керівник певної ланки може розв’язувати певні проблеми без узгодження з вищим керівництвом. Делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів управління організацією. Процес створення цієї ієрархіє називається скалярним процесом, в результаті чого створюється ланцюг команд. Найчастіше лінійні повноваження дуже чітко прослідковують у військових, церковних, наукових організаціях. Ефективність лінійних повноважень залежить від одновладдя, тобто коли підлеглі підпорядковуються лише одному керівнику, а також цей ефект залежить від норм керованості, тобто кількості працівників, які можуть підпорядковуватись одному керівникові.

Крім двох основних організаційних структур управління - лінійної та функціональної - існує ще кілька їхніх видів, які є комбінацією двох перших.

Лінійна структура управління створюється на основі побудови управління тільки із взаємопідлеглих елементів, у вигляді ієрархічної драбини. Ланки кожного низового рівня перебувають у безпосередній лінійній підлеглості керівнику наступного, більш високого рівня. Кожний працівник підлеглий та підзвітний тільки одному керівнику, і тому пов'язаний з вищестоящим підрозділом підприємства тільки через нього. Таким чином, в апараті підприємства створюється ієрархія підлеглості та відповідальності, що є за лінійної структури єдиним та домінуючим типом організаційних відносин.

Функціональна структура управління підприємства будується на основі поділу управлінської праці, сутність якої полягає в тому, що кожна ланка цієї системи управління здійснює певну функцію.

Функціональна спеціалізація значно підвищує ефективність діяльності підприємства. Замість універсальних керівників з'являються фахівці, компетентні у своїй сфері, які мають штат співпрацівників, що відповідають за доручену ділянку роботи. За такої структури функціональні керівники спеціалізуються на виконанні окремих функцій управління: один відповідає за планування, інший за збут, третій за бухгалтерський облік тощо. Керівні вказівки стають більш кваліфікованими, але порушується принцип єдності

На практиці найбільш поширена організаційна структура, яка має назву лінійно-функціональної, (або лінійно-штабної). Вона є поєднанням лінійного та функціонального управління. Лінійно-функціональна структура забезпечує новий поділ праці, за якого лінійні ланки управління покликані приймати рішення та розпоряджатися, а функціональні - консультувати, інформувати, планувати, тобто збирати інформацію, яка може допомогти лінійному керівнику при прийнятті рішень.

У лінійно-штабній структурі при лінійних керівниках створюються штаби (служби), які спеціалізуються на виконанні певних управлінських функцій (робіт). Вони не володіють правами прийняття управлінських рішень, а лише сприяють їх розробці. Таке право залишається за лінійним менеджером. Недоліком цієї структури є тенденція до збільшення працівників штабних служб.

Матрична структура управління має місце тоді, коли підприємство виготовляє продукцію, однорідну за своїм призначенням, але з різними технологічними параметрами. Для цього на підприємствах утворюють спеціальні відділи, які концентрують свої зусилля на розв'язанні конкретних завдань. Члени проектних груп підпорядковуються як керівнику проекту, так і керівництву тих функціональних відділів, де вони працюють постійно.

Дивізійна структура управління передбачає поділ підприємства на окремі секції (дивізії), кожна з яких займається виготовленням окремих видів продукції, часто абсолютно різнорідних. Тобто підприємство поділяється на дрібніші підприємства.