11. Виникнення і розвиток історіографії та її значення

Велике значення для пізнання соціальних процесів античного суспільства Греції та Риму має розповідна історія — історіографія, яка розвивається паралельно з філософією. Саме історіографія та філософія відтісняють поступово міфологію та епос на задній план. З виникненням історичної науки формується історична свідомість греків та римлян, а їх історична пам'ять матеріалізується в письмових джерелах і документах. Перших представників давньогрецької історичної думки називали логографами (VI-V ст. до н.е.). З діяльністю логографів (Геродот, Фукідід, Полівій, Таціт та ін.) антична традиція пов'язує перехід від усної розповіді про події географічного, побутового чи історичного характеру до їх писемного запису. Найбільшою заслугою логографів є спроби описування історичних подій і процесів на основі легенд, оповідей, документальних матеріалів тощо. Історія була тоді єдиним нефілософським суспільствознавством. Школа логографів певною мірою поставила питання про достовірність історичного матеріалу. Вона критично ставилася до міфології, раціоналістично осмислювала міфи та легенди. Значним науковим здобутком логографів є введення в історичне описування фактора часу, відтворення хронологічної послідовності минулих подій ранньої історії греків, викладення сучасних їм історичних явищ у хронологічній послідовності.

12. Соціально-філософські проблеми суспільства античн.

Ні історики, ні філософи античного світу не розглядали суспільство як особливе утворення, що розвивається за власними законами. Для них суспільство ще виступало як об'єкт, а не суб'єкт. Тому суспільне життя, історія масли­лись як компонент космічного буття і його похідна части­на. Звідси й намагання філософів розглядами суспільство, державу, індивідів у контексті загального цілого. А соці­ально-філософські теорії суспільства й відображували та­кі моделі суспільного устрою, який відповідав би законо­мірностям космічного цілого. В центрі уваги стародавньої філософії були про­блеми буття (космосу, логосу), першопричин, теорії піз­нання, логіки та ін., проте в творчості кожного філософа в тій чи іншій мірі відображаються проблеми людини, держави-полісу, соціального пізнання, суспільства та ін. Най­більший інтерес становлять соціально-філософські концеп­ції суспільства, які ми розглянемо на прикладі творчості видатних представників стародавньої філософської думки таких як Демокріт, Платон, Аристотель. Демокріт дав­ньогрецький філософ-матеріаліст, учив, що суспільство ви­никає в лоні природи. Первісні люди вели стадний спосіб життя, але поступово завдяки наслідуванню природі, по­требам у їжі, одязі, житлі, використанню знарядь праці прийшли до культурного життя. У павуків люди навчилися ткати, у ластівки — будувати житло, у лебедів, солов'їв та інших співучих птахів — співати. Земля виникає з космосу; на ній розвивається життя, з'являються різноманітні види тварин, а потім і людина. Люди розселилися на землі; вони об'єднувались і допома­гали одне одному, щоб вижити в боротьбі з хижаками, при­родою. Найкращою державою Демокріт вважає демократію. Демокріт вважав рабство законним і необхідним явищем,— забезпечення загальних інтересів вільних громадян рабовласницької демократії, прихильником якої був сам. Індивід мусив підкорятися державі, раб — пану, а суспільство мало узгоджуватися з природою, з якої во­но виникло.