58. Психологічний напрям у соціології к. XIX - п. XX ст.

Психологічний напрям у соціології був набагато пліднішим у науковому відношенні, ніж ряд натуралістичних напрямів, що орієнтувалися на біологію. Цей напрям, насамперед, передбачав аналіз людини та суспільства як елементів соціальної системи. Більшість досліджень даного роду була пов'язана із вивченням соціально-історичного матеріалу. Однією з рис, властивих психологізму в соціології, є те, що предметом дослідження виступають емоції, інстинкти, навіювання, лібідо, несвідомі імпульси, а не інтелектуальний фактор людської діяльності (розум, свідома поведінка).

У рамках психологічного підходу в соціології розвивався "психологічний еволюціонізм", фундатором котрого був американський геолог і палеонтолог ЛестерУорд (1841-1913).

Уорд відстоював ідею про те, що основоположними суспільними запросами в суспільному розвитку на всіх рівнях є бажання збільшення насолоди та зменшення страждань, а бути щасливими - є основним стимулом всіх суспільних поштовхів. Всі ці "суспільні прагнення" він зводив до суті універсальних соціальних сил: прагнення до задоволення, запобігання стражданням, батьківські та родинні почуття. Виходячи з того, що суспільні сили редуційовані психічними, бо належать до сфери мотивації, соціологія повинна мати психічний базис.

Однією з перших теорій психологізму була концепція "психології народів" німецьких вчених МорітцаЛацаруса (1824-1903) та ХейнманаШтейнталя (1832-1920). Основним об'єктом дослідження був народ в історичному ракурсі власного розвитку - як уособлення "духу цілого". Так званий народний дух виявляється у спільності моралі, рис характеру, міфології, мови, вірувань. Все це і об'єднує людей в єдине ціле - народ. Це було, так би мовити, спробою виявлення особливостей національного характеру, який відображався у культурі та побуті даного народу. (Як би там не було, але часто спостерігаються певні національні, етнічні і культурно-психологічні особливості, які характерні для певного етносу: латиноамериканська гарячковість, німецька пунктуальність, англійська традиційність, слов'янська щирість та ін.).

Продовженням цього напряму стала концепція "психології натовпу" німецького психолога, філософа Вільгельма Вундта (1832-1920). Його десятитомна праця "Психологія народів" доповнила і збагатила дослідження даного типу обґрунтуванням "психології народу" через критерії "індивідуальність", "особистісна воля", "відчуття", "уявлення", і цим самим розрізнила особливості "індивідуальної свідомості" від "свідомості народу".

1. Предмет історії соціології та її періодизація. 2. Основні періоди та етапи у розвитку історії соціології. 3. Критерії періодизації та етапи розвитку соціології.

4. Місце історії соціології в системі соціологічного знання. Співвідношення предмета соціології та предмета історії соціології.

5. Проблема періодизації історії соціології і можливі критерії періодизації історії соціології.

6. Парадигми, школи, напрями, перспективи в соціології.

7. Змістовний, хронологічний, територіальний критерій структурування соціологічного знання.

8. Історія соціології та історична соціологія.

9. Ретроспективний аналіз в історії соціології. 10. Розвиток соціального знання Стародавнього світу.

11. Виникнення і розвиток історіографії та її значення для пізнання соціальних процесів. 12. Соціально-філософські проблеми суспільства і соціального пізнання античного світу. 13. Соціальні погляди Платона. 14. Соціальне вчення Арістотеля.

15. Уплив християнства на західну цивілізацію і культуру»

16. Соціальні ідеї епохи становлення християнської цивілізації.

17. Августин Блаженний: християнська картина соціальної історії.

18. Тома Аквінський: сума християнського соціального досвіду.

19. Значення творчості гуманістів Відродження для розвитку соціального пізнання.

20. Соціальні утопії Т. Мора і Т. Кампанелли.

21. Становлення елементів соціологічного знання (Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Г. Гроцій).

22. Особливості розвитку соціального знання Нового часу.

23.Теорії "природного права" і "суспільного договору" y розвитку передісторії соціології. 24. Ш. Л. Монтеск'є: принцип географічного детермінізму у соціальному житті. 25. Філософія історії - новий етап у розвитку соціального пізнання. 26. Соціологічні ідеї консерватизму.

27. Е. Берк: консервативна версія утилітаристської соціологічної доктрини.

28. Соціальне питання й утопічний соціалізм.

29. А. Токвіль про демократію як суспільний лад.

30. Соціологічні ідеї лібералізму.

31. Позитивізм у соціології XIX ст.

32. Концепція А. Сен-Сімона.

33. Причини, передумови виникнення соціології.

34. Соціально-економічні причини виникнення соціології.

35. Ідейно-наукові передумови виникнення соціології.

36. Соціально-нолітичні передумови виникнення соціології.

37. Причини виникнення соціології у Дж. Рітцера.

38. Погляди на зародження соціології як науки. 39. Етапи життя і творчості О. Конта.

40. О. Конт про місце соціології у системі наук 41. О. Конт про методи соціології.

42. Соціальна статика у соціології О. Конта. 43. Теорія соціальної динаміки в соціології О. Конта. 44. Учення О. Конта про три стадії соціального прогресу. 45. Значення ідей О. Конта в соціології.

46. Загальна характеристика соціологічного натуралізму. 47. Органістична школа у соціології. 48. Органіцизм та функціоналізм соціології Г. Спенсера.

49. Вчення Г. Спенсера про соціальні інститути.

50. Значення ідей Г. Спенсера в соціології.

51. Соціал-дарвінізм про основні фактори соціального життя.

52. Расово-антропологічна школа у соціологічній та соціально-філософській думці XIX - поч. XX ст.

53. Географічний напрям у соціологічній думці XIX - поч. XX ст. 54. К. Маркс і матеріалістичний підхід до соціальних явищ. 55. Теорія К. Маркса про суспільно-економічні формації.

56. Вчення К. Маркса про боротьбу класів як рушійну силу історії.

57. Критичний аналіз марксистської соціології у працях К. Поппера та Р. Арона.

58. Психологічний напрям у соціології к. XIX - п. XX ст.

27. Е. Берк: консервативна версія утилітаристської соціологічної доктрини.

Хоча консерватизм можна прослідкувати в глибину віків до часів англійської Реформації, особливо до робіт англіканського теолога Річарда Гукера, саме полемічні «Роздуми про революцію» Едмунда Берка допомогли консерватизму оформитися як способу мислення.

Едмунд Берк підтримував Американську революцію, але виступав проти Франузької революції, вважаючи її надто насильницькою і хаотичною. Класична консервативна позиція Берка наполягала на тому, що у консерватизму немає ідеології в сенсі утопічної програми, плану перетворення суспільства. Такі погляди Берка були відповіддю на ідеал Просвітництва про суспульство на засадах абстрактної розумної моделі. Він випередив критику модернізму, назву якому дав у кінці 19-го століття нідерландський релігійний консерватор Абрахам Койпер.

Берк говорив, що в деяких людей більше розуму, ніж у інших, тому деякі люди утворять кращий уряд, ніж інші. Правильне формування уряду залежить не від абстракцій, таких як раціональний розум, а від історично зумовленого розвитку держави, поступу на основі досвіду й збереження інших важливих суспільних інститутів, таких як родина й церква. Однак Берк писав, що держава, нездатна до змін, не здатна й до збереження. Берк наполягав на тому, що подальші зміни будуть радше органічними, ніж революційними. Спроба змінити складну мережу людських взаємовідносин, які складають канву людського суспільства, заради доктрини чи теорії ризикує наткнутися на залізний закон «мимовільних наслідків».