52. . Расово-антропологічна школа у соціологічній та соціально-філософській думці XIX - поч. XX ст.

В руслі натуралістичного напряму соціології XIX ст. ви­никає расово-антропологічна школа. її представники вико­ристовують методологію цього напряму, зокрема редукціо­нізм, абсолютизують або свідомо перекручують окремі дані з різних галузей знання. Тут можна віднайти принципи ор-ганіцизму, соціального дарвінізму, дані антропології, со­ціальної психології і т. д. в основі цієї школи лежить расизм

Расово-антропологічна школа в соціології виникає як спроба використати науку для ідео­логічного обгрунтування расизму. Умовно тут можна виді­лити два напрями. Перший пов'язаний зі спробами розкрит­тя глобальних рушійних сил розвитку всесвітньої історії (А. Гобіно), другий обмежується аналізом більш локальних процесів (в основному в межах Європи) і виходить із со-ціал-дарвіністського розуміння законів природного відбору та боротьби за існування; він орієнтується здебільшого на перекручене витлумачення антропологічних даних науки про раси — фізичної антропології, яка в XIX ст. ще тільки формувалася (О. Аммон, Ж- Ляпуж, X. Чемберлен).

Це — ви­знання расового фактора як визначального в історичному процесі, проголошення біологічної і культурної відмінності рас, намагання довести існування ієрархії рас з визнанням «вищих» і «нижчих», проведення ідеології та практики бо­ротьби за збереження «чистоти» «вищої» раси та проти змі­шування рас як головної причини фізичної та культурної деградації суспільства.

Одним з основоположників расово-антропологічної шко­ли в соціології був французький філософ, письменник, дип­ломат Жозеф Артюр де Гобіно (1816—1882), автор чотири­томної праці «Нариси про нерівність людських рас» (1853— 1855).

53. Географічний напрям у соціологічній думці XIX - поч. XX ст.

Історично першою в соціології виникла географічна шко­ла. Спроби виявити залежність соціальних процесів від при­родних умов подивуються в працях логографів, істориків, філософів стародавнього світу, в творчості Ж- Бодена, Ш. Л. Монтеск'є та А. Р: Тюрго. Натуралістична орієнтація на дослідження географічного середовища та природних умов і їх ролі в житті суспільства була продовжена геогра­фічною школою в соціології XIX ст. Найвідомішими її пред­ставниками були Г. Т. Бокль, Л. І. Мечников та ін.

Позитивними елементами географічно-детерміністських концепцій було визнання природних факторів як визначаль­них у розвитку суспільства, що позбавляло соціальну теорію містицизму та спекулятивності. Проте географічній школі були притаманні загальні недоліки натуралістичного напря­му в соціології: однобічність, абсолютизація природних фак­торів, применшення значення специфіки суспільства як особ­ливої системи з її характерними рисами та рушійними силами. В географічній школі, як і в інших, є різні концеп­ції — від визнання певної залежності розвитку суспільства від географічного середовища до поміркованого розуміння їх взаємодії і взаємозв'язку.

Типовим представником географічної школи в соціології XIX ст. був Генрі Томас Бокль (1821—1862). Займаючись вивченням історії людства, він поставив за мету простежи­ти процеси історичної взаємодії природи та людини. Під впливом ідей О. Конта він приходить до висновку про взає­мовплив «зовнішніх» явищ на людину і людини — на зов­нішній світ. Своє вчення Бокль виклав у праці «Історія ци­вілізації в Англії» (1857—1861).

Аналізуючи «зовнішні» явища, вчений зазначає, що ос­новними з них є клімат, ландшафт, грунти та їжа, якість і кількість котрих впливають на розвиток людини та її іс­торії.