49. Вчення г. Спенсера про соціальні інститути.

В «Основах соціології» Спенсер виділяє й аналізує шість типів соціальних інститутів: домашні (сім'я, шлюб),, обрядові, чи церемоніальні, політичні, церковні (релігій­ні), професійні та промислові. Він показує, як історично завдяки розвитку соціальних інститутів у суспільстві від­бувалася еволюція відносин між людьми (від первісної людини до сучасної) у зв'язку з еволюцією знання, мови, моралі, мистецтва, зростанням інтелектуального потенціа­лу суспільства тощо.

Згадані вище типи соціальних інститутів класифікують­ся за їх функціями в суспільному організмі, де кожен з них включається в певну систему органів. Виділяються три та­ких системи інститутів: 1) інститути продовження роду (цю систему утворюють домашні інститути, пов'язані із сімейно-шлюбними відносинами, завдяки яким людство зберігає своє існування як рід); 2) система виробничих і розподільчих інститутів (включає промислові, професійні інститути і все, що пов'язане з ними,— розподіл людей на соціально-класові групи і зумовлену відповідну соціальну структуру, відповідний суспільний поділ праці в масшта­бах суспільства та ін.); 3) система регулюючих органів (складається з обрядових, політичних та церковних інсти­тутів).

Третя система інститутів заслуговує детальнішого ана­лізу, оскільки Г. Спенсер першим в історії соціології зро­бив плідну спробу дослідити через аналіз регулювальної системи механізми і технологію соціального контролю та їх засоби. З його ім'ям пов'язано введення до наукового вжитку таких соціологічних термінів, як «контроль», «соці­альний контроль», «регуляція», «система примушення» в контексті аналізу діяльності соціальних інститутів.

50. Значення ідей г. Спенсера в соціології.

При всіх недоліках соціологічного вчення Спенсера його великою заслугою в галузі соціології є те, що він поста­вив і обгрунтував необхідність розробки теорії і практики дослідження соціальної системи і соціальної структури, взаємодії системних елементів, започаткував досліджен­ня соціальних інститутів та установ як істотних знарядь соціального контролю, розкрив механізми їх діяльно­сті, проаналізував багато елементів, які ввійшли в соціо­логічну класику.

Енциклопедична діяльність Спенсера привертала до се­бе увагу сучасників. Його наукові праці з філософії, соціо­логії, біології, психології, етики видавалися в багатьох країнах; вони містили багато цікавих фактів з різних галу­зей науки, були зрозумілі для непрофесійного читача; в них відчувалася віра в торжество й могутність наукового знання. Але з появою нових наукових досягнень, з рево­люцією в природознавстві на рубежі XIX—XX ст., з по­дальшим розвитком соціологічного та соціально-психоло­гічного знання, критикою позитивізму, прихильником і теоретиком якого був Спенсер, популярність і авторитет спенсеріанства зменшуються.

51. Соціал-дарвінізм про основні фактори соціального життя.

Вчення Ч. Дарвіна безпосередньо вплинуло на форму­вання концепції соціал-дарвінізму. Щоправда, було б не цілком точним стверджувати, ніби теорія міжвидової бо­ротьби та боротьби за існування, розроблена Дарвіном, стала єдиною основою цього напряму. Дарвін у своїй «Ав­тобіографії», зазначає, що, прочитавши у жовтні 1838 р. книгу Р. Мальтуса «Досвід закону про народонаселення», він запозичив звідти ідею «боротьби за існування», яка да­ла врешті йому можливість опрацювати зібраний біологіч­ний матеріал.

Вчення Дарвіна про природний відбір стимулювало по­ширення біологічних законів на розуміння суспільства. Це було найхарактернішим для напряму, який одержав назву «соціального дарвінізму», хоча сам Ч. Дарвін та його при­хильники рішуче заперечували проти подібних спроб.

Найвідомішими представниками соціального дарвініз­му були У. Беджгот, Л. Гумплович, Г. Самнер, Г. Ратцен-хофер, А. Смолл та ін.

Соціальний дарвінізм поставив у центр досліджень про­блеми міжгрупової боротьби та соціальних конфліктів, викликаних протилежністю інтересів, потреб тощо. Він розглядає як природно детерміновані соціальні процеси конкуренцію, соціальну нерівність, зіткнення волі й інте­ресів різноманітних соціальних груп, класів, інших спіль­ностей і трактує їх як біологічні фактори виживання най­більш пристосованих і сильних.

Соціал-дарвіністська школа — явище багатопланове і різнорідне. Воно не обмежується соціологією, а набуло по­ширення в антропології, психології, політології, мистецтві тощо.